ПІД ВЛАДОЮ ЕСДЕКІВ знову опиниться Закарпаття у разі перемоги Тимошенко

Особливо воно підсилилося у міжтур’я. Як і тоді, вона знову ділить Україну на "правильних" (тобто тих, хто обирає її) та "темних і нерозумних" – прихильників іншого кандидата. Знову нас лякають чи то поверненням до складу Росії, чи зрадою національних пріоритетів, чи обвалом нацвалюти, чи кінцем світу, чи пеклом – у кожного свої страхи. Як і 5 років тому, Тимошенко розповідає про якісь міфічні танки, які вже під’їхали до столиці, аби у разі її перемоги силою захопити владу.
 
Та використання запліснявілої політичної риторики – не найбільша біда. Справді-бо: ну вважає людина, що тими самими прийомами можна пройти багато виборчих кампаній – то й нехай. Гірше, що з обранням Тимошенко на найвищу керівну посаду країни на нас чекає, схоже, повернення старих гравців українського політикуму, найодіозніших "героїв", з іменами яких пов’язували радикальні плани розгону мирних демонстрацій.
 
Зрештою, те, що Юлії Тимо¬шенко не чужі методи правління Леоніда Кучми, проти якого вона нібито так відчайдушно боролася, стало зрозуміло майже відразу – в БЮТі знайшли прихисток стільки колишніх соратників Кучми, що лише перелік їхніх прізвищ займе півплощі газетної сторінки. Як підсумок, з часом робота у ЮВТ знайшлася й для найбільш неоднозначної персони – людини, яка де-факто й правила країною на початку другого тисячоліття – Віктора Медведчука.

Зрозуміло, що прямо Тимошенко не може оголосити Мед¬ведчука членом команди, оскільки побоюється, що спогади про його діяння з людської пам’яті ще не вивітрилися, однак, проаналізувавши методи роботи прем’єрки, уважний спостерігач не зможе не помітити руку колишнього сірого кардинала країни. Та й сам Віктор Володимирович не так давно, напередодні першого туру, висловився на тему "парламентсько-президентська модель республіки у нас не виправдала себе, час повертатися до президентського правління". Не секрет, що саме про це – зосередження всієї повноти влади в одних (своїх) руках – мріє Тимошенко, яка просто не здатна зжитися з думкою, що керівником може бути ще хтось, окрім неї. Зрештою, вже й ЮВТ не відмовляється категорично, як колись, від можливості співпрацювати з Медведчуком: на прямі запитання, чи є він у її команді, Тимошенко туманно відповідає, мовляв, у неї знайдеться місце для будь-кого, хто зможе принести користь країні (і бла-бла-бла).

Ще одним чинником, який побічно може означати спів¬працю Прем’єр-міністра з колишнім главою президентської Адміністрації, є активна участь у рекламній кампанії на користь "сердечниці" Леоніда Кравчука, який відомий не лише тим, що був першим Президентом України, а й активною роллю в розвитку дітища Медведчука – СДПУ(о).

Минулого тижня Леонід Макарович відвідав Закарпаття. Приїхав з цілком конкретною метою – розказати, за кого треба голосувати, а ще – повідати закарпатцям про те, що повернення Медведчука в політику не є трагедією. Кравчук неспроста наголосив на цьому, адже саме нашим краянам довелося найповніше відчути, що означає таке правління за умов безкарності. Саме Закарпаття ледь не повернулося до феодального стану, коли есдеки творили тут усе, що завгодно.
 
Недарма з приїздом Кравчука ми знову почули прізвище Івана Різака, неоднозначного губернатора області часів правління соціал-демократів. На за¬питання про його долю екс-президент туманно відповів, мовляв, ситуація була політичною, а не правовою, а Тимошенко розпочне з того, що вчинки "тих людей" будуть оцінені за законом.
 
Що мав на увазі "лис" від української політики, зрозумі¬ти не так то й просто. Однак те, що прізвище людини, про яку останні роки ніхто навіть не згадував (нинішні 18-річні виборці, ймовірно, навіть не чули ніколи про такого політика), знову почало лунати в контексті Закарпаття, насторожує. Мало того, в крайових ЗМІ стали з’являтися статті, спрямовані на реабілітацію Івана Різака, мовляв, чоловіком був чесним і порядним, але став жертвою політичних ігрищ.

Втім не можна забувати, що саме за його правління краєм, якщо не з його волі, то точно з ві¬дома, у нас влаштували "тренувальну базу" з фальсифікації виборів. Саме при Різаку Мукачево стало зразком владного беззаконня, коли мером могла стати винятково вигідна людина. Або взагалі ніхто. За правління саме цього губернатора на Закарпатті були зафіксовані найбільші порушення під час виборів 2004 року. Зрештою, саме тоді в Ужгороді лише щасливий випадок вберіг мирне населення від бандитської сваволі: кілька десятків озброєних бандитів, які переховувалися на стадіоні "Авангард", будь-якої миті готові були розпочати впровадження "демократії по-есдеківськи". Прикрившись тоді хворобою та якимось зв’язками, Іван Різак уникнув суду й розсудливо заліг на дно. Нині ж нас намагаються переконати в тому, що він ні в чому не винен...

В одному можна погодитися з Юлією Тимошенко – результат другого туру дійсно може відкинути країну на 5 років назад. От тільки, схоже, трапиться це не в разі перемоги Януковича, котрий за цей час значно виріс політично й змінився, а у випадку вікторії Юлії. Боятися цього змушують її нові (точніше – добре забуті старі) "друзі".