Проти ручного управління варто голосувати у другому турі виборів

– Тетяно Михайлівно, за кілька днів вирішальне голосування – який шлях розвитку держави обрати на найближчі п’ять років. А ви вже визначилися?

– Мені, мабуть, як і більшості українців, зокрема й закарпатців, важко було зробити вибір: у першому турі не голосувала за жод¬ного з лідерів, що вийшли у другий тур. Відтак зважувала, як повестися 7 лютого. Очевидно, що не піти на дільницю – неправильно, так само, як і не підтримати жодного кандидата. Адже це справді, хоч і маленька, але можливість кожного з нас вплинути на майбутнє країни.

– Знаючи ваш суворий фінансовий педантизм, припускаю, що з вибором визначалися, аналізуючи конкретні показники й систему роботи обох кандидатів...

– Радше, справді, систему роботи. Якщо озирнутися на останні два роки діяльності уряду Юлії Тимошенко й проаналізувати сферу, яка близька мені – бюджет, податки, фінансування, – можна сказати однозначно: за всю багаторічну працю я не бачила настільки ручного управління економікою і фінансами.

Це не може не викликати серйозного занепокоєння. Роками перед тим держава вживала численних заходів, аби такого не було. Ухвалили бюджетний кодекс. Так, складний, недосконалий, але він зобов’язував діяти відповідно до законодавства, а не за чиєюсь суб’єктивною доцільністю. Тепер же і його щоразу підправляють, але не змінами, а часто абсурдними новаціями у законі про держбюджет на поточний рік.

При попередніх урядах бодай якось намагалися змінити, впорядкувати й стабілізувати законодавство, був проект Податкового кодексу, і люди могли з ним ознайомитися, внести пропозиції, зауваження. За останні ж два роки  у законодавчому полі – жодних таких кроків. Всі документи, багато з яких суперечили один одному, були розпорядженнями уряду, листами-роз’ясненнями. Згадаймо, скільки таких директив було тільки щодо ПДВ, податкових накладних. Одного дня надійде розпорядження, опублікують на сайті, а наступного – скасовують.

– А весь негатив, це очевидно, падав на голови податківців на місцях.

– Так, спеціалістам було дуже непросто. Рядові працівники опинилися крайніми перед тими, хто заробляє й сплачує податки. Скажімо, проект розпорядження щодо курсових різниць – збитки, які склалися у зв’язку зі стрибками валют, наказали не відображати, лише прибутки. Ніби мали на меті щось поліпшити, але ж це однобокий підхід.

Ми збирали платників податків, повідомляли про нововведення, а вони мало не сміялися з нас, бо розуміли, що документ не має юридичної сили – такі речі ухвалюються законом, а не підзаконними актами.

Також останні два роки приймалися державні бюджети, які абсолютно неможливо було виконати. Коли кошторис не збалансований, то хоч як би податківці, чи інші служби старалися, виконати його неможливо. Фахівці знали, які кепські справи, а натомість з усіх усюд Прем’єр-міністр запевняла: усе чудово, бюджет виконується, обіцяла, що зробить усе й негайно, а в усьому поганому шукала винних, які, мовляв, їй заважали.

Українці мудрі, терплячі, але вони повинні знати правду, не можна ховати навіть елементарні статистичні показники економіки й бюджету, як це робилося у нас. Чому б не сказати чесно: оце виправимо негайно, а це – будемо дуже старатися змінити за рік, два чи десять.

– Пам’ятаєте анекдот про кризу, яка, пролітаючи над Україною, здивувалася, хто ж це без неї тут поґаздував? Чи є українські особливості фінансово-економічної кризи, спричинені керуванням уряду Тимошенко?

– На жаль. Пригадуєте, як довго нас запевняли, що криза десь у США, Європі, а в нас нічого такого нема й не буде. Відтак фінансовий сектор не був готовий, усе робилося в тотальному ручному управлінні, не вживали швидких заходів, як це робили уряди інших країн. Адже десь були викуплені акції важливих для держави фінансових установ, підтримували підприємства, десь створили стабілізаційний фонд на підмогу певним галузям. У нас же, навпаки, бізнесу не повертали гроші, експортети й імпортери, наприклад, металургійні підприємства, опинилися ще в гіршій ситуації, ніж до кризи. Стільки шуму було про стабілізаційний фонд, здавалося, це допоможе економіці, а відтак з’явилися повідомлення, мовляв, гроші з цього фонду витрачали на те, що апріорі не сумісне з бюджетом.

– Уже другий місяць живемо без бюджету, і не відомо, коли він буде. Як це розцінюєте?

– Були роки, коли бюджет затверджували несвоєчасно. Тому це хоч і погано, але нині ще не найгірше. Та склалася ситуація, якої ніколи не було раніше: ще з кінця минулого року і досі грубо порушується фінансове законодавство. Недоасигновано необхідних видатків ще кінця 2009-го, ми увійшли в новий рік із боргами. Далі – гроші, які залишилися у місцевих бюджетах на початок року, можуть використовуватися місцевими органами влади як вільний залишок. Нині віртуально ці кошти є, а живих нема – всі на єдиному рахунку казначейств підняли вгору, а тепер у ручному режимі видають якийсь ліміт. Це, як образно порівняв хтось із представників місцевої влади, наче коли гроші у власній кишені є, а дістати їх і витратити на конче потрібне неможливо.

Щороку перший квартал щодо надходжень складний, підприємства працюють дуже мало. І місцеві бюджети, маючи запас коштів, планують їх використання, щоб протриматися. Нині ж у них забрали цю можливість. Як наслідок, навіть чуємо в телесюжетах, що комунальні служби не розчищають вулиці після небувалих снігопадів, бо не мають грошей...

– Днями з’явилася інформація, що в проекті держбюджету закладають наполовину меншу суму на відшкодування ПДВ. Це означає, що так упала українська економіка, чи що підприємствам навіть не збираються повертати гроші?

– Ніхто не показує, який борг з повернення ПДВ є на початок року. Відшкодування ж не починається з нуля, ніби на 1 січня ніхто нікому нічого не винен. Треба виходити з реальних цифр, реального стану справ і не добивати неповерненням ПДВ наші підприємства, яким і так непросто.

– Що ж, за кілька днів матимемо шанс усе це змінити.

– Дуже хочеться сподіватися, що з обранням президента все справді зміниться на краще. І особисто я перед голосуванням у другому турі вважаю, що треба віддати голос за Віктора Януковича. Маю надію, що популізм нарешті закінчиться, він підбере сильну команду економістів-прагматиків, які нарешті витягнуть країну з прірви.

– Тимошенко теж обіцяє зробити прем’єром «бронзового призера» виборчих змагань Сергія Тігіпка та ще й віддати йому півуряду. А він, здається, прагматик…

– На мій погляд, це просто чергова обіцянка. Тимошенко ніколи не потерпить на посадах, які мають вплив, людей самодостатніх, некерованих, які не дозволять їй сконцентрувати всю пов¬ноту влади й далі керувати країною винятково вручну. А це, як ми вже бачили, нічого доброго не дає.