Думка «стороннього спостерігача»: Про другий тур виборів міського голови Ужгороду та політичні інтриги навколо «губернатора»

Видання "Фенікс.Слово" без агітації, проаналізувало шанси того чи іншого кандидата та спробували дати прогноз можливо переможця другу туру виборів міського голови в Ужгороді.

Так, хто вони кандидати на посаду міського голови Ужгороду?

Богдан Андріїв – діючий міський голова, успішний підприємець, який разом з братом Андрієм створили непоганий бізнес в Ужгороді: ринок на вулиці Краснодонців, мережа магазинів, пасажирські перевезення тощо.

Богдан Євстахійович має дві вищі освіти: інженер-механік та юрист. Поєднання цих двох професій дозволило Андріїву зробити непогану кар’єру, як на виробництві так і на державній службі: провідний спеціаліст, а потім начальник відділу в Закарпатському центрі сертифікатних аукціонів. Згідно офіційної біографії, з листопада 1996 року по листопад 2004 року прийнятий на державну службу в Карпатську регіональну митницю. Працював на посадах старшого інспектора, головного інспектора та начальника відділу відділення по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил. З березня 2013 року по листопад 2014 року працював членом наглядової ради товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячна енергія ПЛЮС». З листопада 2014 року по листопад 2015 року обіймав посаду секретаря Ужгородської міської ради. 16 листопада 2015 року обраний на посаду Ужгородського міського голови. На цій посаді працює й понині.

Діяльність Богдана Андріїва на посаді міського голови Ужгорода можна охарактеризувати, як непоганою: бурхлива та хаотична діяльність в ремонті вулиць, тротуарів та інфраструктури міста. Були досягнення і невдачі. Були корупційні скандали та обвинувачення в нецільовому використанні бюджетних коштів. Багато чого було, але Богдан Євстахійович втримався на посаді мера і не тільки втримався, але й зберіг свій електорат і це в обласному центрі, який справедливо називають «збірною» не тільки Закарпаття, але України та й колишнього Радянського Союзу, де переплелись різнополярні політичні інтереси, де багато змішаних шлюбів, де мирно співіснують громадянина більше ніж сто національностей, де знають і поважають українську, російську, угорську, словацьку культуру, де не забувають, що Ужгород колись був столицею Підкарпатської Русі.

Віктор Щадей – депутат Ужгородської ради міської ради від партії «Батьківщина».

Зараз балотується в міські голови від «Слуга народу», завидна політична «послідовність». Фактично, дякуючи партії «Батьківщина» він і зробив свою політичну кар’єру.

У 2002 році балотувався до Закарпатської облради, обраний не був. У 2006 році балотувався до Ужгородської міської ради 5-го скликання, обраний не був. І тільки в 2010 році, коли Щадей йшов в міську раду від партії «Батьківщина», то став депутатом, а потім і секретарем міської ради.

Ще з часів «Помаранчевої революці» за Віктором Івановичем закріпилось прізвиського «ужгородський чегевара» за його екстремальні витівки, які, можливо, в ті часи були оправдані. Адже і посада зобов’язувала. Під час революційних подій 2004 року Віктор Щадей був регіональним координатором громадської компанії «Пора!» в Закарпатській області. Мукачівці, надіюсь добре пам’ятають палатки «Пори!» біля Ратуші на скандальних мукачівських виборах в 2004 року та чорнявого юнака з характерною зовнішністю, який керував діяльністю молоді в наметах.

Під час революції Гідності – координатор «Закарпатського намету» на Майдані, а пізніше – комендант, зайнятої активістами «Правого сектору» та інших радикальних організацій, будівлі Закарпатської облради та облдержадміністрації.

За майже, двадцятирічну свідому діяльність Віктор Щадей жодного дня не працював на виробництві чи в бізнесі. Одним словом, на прикладі нинішнього кандидата на посаду міського голови, ми маємо справу з сучасним «комсомольцем українського розливу», яких сьогодні, на жаль, наплодилось дуже багато, особливо, в новітній політичній партії «Слуга народу». Багато словесного «сміття», апломбу і жодної реалізації якоїсь практичної ідеї у виробництві, бізнесі, державному будівництві тощо.

Так кого виберуть ужгородці? Практика, колишнього інженера, митника, державного службовця та нинішнього міського голову чи «вічного революціонера»? Це, як я вже сказав, ми дізнаємось 23 листопада.

22 листопада – це для політичної партії «Слуга народу» та її обласного лідера Олексія Петрова «останній рубіж», після якого вже відступати нікуди. Вибори 22 листопада можуть вплинути на політичну конфігурацію в обласній раді та на вибори голови Закарпатської обласної ради.

Чому? Зробимо невеличкий політичній аналіз «стороннього спостерігача».

Пригадую березень 2002 року, вибори депутатів Верховної Ради. Головою Закарпатської обласної держадміністрації був призначений генерал-лейтенант міліції Геннадій Москаль, який, за сумісництвом, відповідав за політичну партію «За Єдину Україну». Була велика надія на адмінресурс. Всі голови райдержадміністрацій в один голос переконували Геннадія Геннадійовича, що «За ЄДУ» переможе в області з розгромним результатом, а вийшов пшик, здається 13 відсотків. Перемогла «Наша Україна» (лідером обласної організації якої був Віктор Балога) з майже 60 відсотковим результатом.

В 2015 році Геннадій Москаль вже вдруге стає головою Закарпатської облдержадміністрації і відповідає вже за БПП і знову пшик, практично, той же результат, що в 2002 році. Не дивлячись на недолугість виборчого законодавства, політична партія «Єдиний Центр» (лідер Віктор Балога) отримує майже 25 відсотків голосів. Правда, зрадництво двох депутатів від партії «Батьківщина» не дозволило Олександру Каменяшу (лідер Закарпатської обласної організації партії «Батьківщина») стати головою Закарпатської обласної ради.

Читач може запитати: до чого цей історичний екскурс до нинішньої політичної ситуації? А ось до чого. Сьогодні політична ситуація в області розвивається, практично, по тому «сценарію», що в 2002 та 2015 році. Правда, помінялись тільки дійові особи. Замість генерал-лейтенанта міліції Москаля маємо генерал-майора СБУ Петрова, замість голів райдержадміністрацій – «чотирьох мущкетерів», депутатів ВРУ Василя Петьовку, Валерія Лунченка, Роберта Горвата та Василя Поляка – чотирьох засновників політичної партії «Рідне Закарпаття». Практично, «чотири мушкетери» взяли на себе повністю відповідальність за місцеві вибори не тільки для своєї рідної партії, але для «Слуга народу», адже авторитет голів райдержадміністрацій та народних депутатів від «Слуга народу» в області, практично, близький, до нуля.

Наскільки мені відомо, у своїй підтримці провладної партії переконали засновники «Рідного Закарпаття» і голову Закарпатської облдержадміністрації Олексія Петрова, лідера Закарпатської обласної організації «Слуга народу». А Олексію Геннадійовичу діватись було нікуди: нова людина в краї, не знає ні політичної ситуації в області, ні людей, ні менталітету закарпатців, ні національних взаємовідносин. Все це було добре видно по його незграбним діям при агітації за свою рідну партію. Тут не допомагало, навіть, досвід генерала СБУ. Остання нахабна дія по крадіжці майже 500 га державної землі наочно показала, що ситуацію в області контролює не голова облдержадміністрації, а, можливо, досить впливові люди на Закарпатті, як «сплять і бачать» на посаді «губернатора» не пришляка та «сбушника», а свою людину, яка дозволить їм «розвивати» рідне Закарпаття.

Адже, погані результати є підставою для звільнення голови облдержадміністрації з посади (Володимир Зеленський це вже зробив в деяких областях).

А, якщо судити по поведінці Олексія Геннадійовича, то йому дуже сподобалось Закарпаття і, навряд, чи він добровільно захоче покинути наш край.

Якщо подивитись на результати виборів, то «ріднозакарпатці» зробили все, щоб партія «Слуга народу» програла на місцевих виборах і що саме цікаве, «провладна» партія, практично, отримала такий же результат, як Геннадій Москаль в 2002 році для «За Єдину Україну», а в 2015 році для БПП.

Здається, вибори відбулися і політичний «театр» закрив свою «виставу», але, ні. Терміново була «написана» ще одна «дія» або, точніше, «комедія», в якій Олексій Петров має стати головою обласної ради. А це сто відсоткова гарантія, що генерал-майор зможе ще спокійно прожити 5 років в нашій області, не дивлячись на настрій та забаганки президента. Як не сумно це константувати, але, здається, Олексій Геннадійович знову повівся на різні аргументи своїх політичних «союзників», так і не зрозумівши, що вони його в черговий раз підставляють.

Повернімся знову до виборів міського голови Ужгорода.

Перед місцевими виборами на одній широкій прес-конференції «мушкетер» Роберт Горват сказав, буквально, наступне: «По Ужгороду на посаду мера будемо підтримувати Віктора Щадея. Ми не виставляли кандидата, а поміряли рейтинги всіх основних і, розуміючи, що є великі ризики того, що шляхом підкупу та інших маніпуляцій може виграти діючий мер, підтримали Щадея. Він переможе на виборах мера і ми підставимо йому плече. Ми за дуже короткий час змінимо ситуацію в Ужгороді».

Довідка. На парламентських виборах 2014 року Щадей балотувався самовисуванцем від Ужгородського округу і програв тільки 4,6 відсотка представнику БПП Роберту Горвату.

І «підставили плече». Згідно інформації з ЗМІ: «СБУ розкрило схему підкупу виборців на користь одного з кандидатів на посаду Ужгородського міського голови… Зловмисник залучив до співпраці главу правління одного з ОСББ для збору підписів виборців, пропонуючи 500 гривень за кожен голос…СБ України перевіряє наявну інформацію про існування так званої “сітки” на користь цього кандидата в інших районах міста.

Зараз тривають першочергові слідчі дії. Встановлюються інші особи, причетні до протиправної діяльності.» І все. Жодної інформації про «сітку», про ліквідацію якої дуже надіялись «чотири мушкетери». А може не надіялись? Може в черговий раз свідомо підставили «губернатора» міфом про «сітку підкупу»: ліквідуємо цю «сітку» і Щадей в «дамках» і не треба буде тратити свої фінансові та людські ресурси вже на підкуп виборців з іншої сторони.

І все таки, хто виграє вибори в Ужгороді? Думаю, що прагматизм і здоровий глузд ужгородців допоможе їм зробити правильний вибір, як це зробили мукачівці 25 жовтня, і виберуть господарника та державника.

А як «губернатор» Петров? Він, мабуть, «останній рубіж» не втримає і прийдеться йому йти в добровільну відставку або бути звільненим президентом.

А чи виграють від цього «союзники» голови облдержадміністрації? Сумніваюсь. Адже мало хто вірить тим, хто став не союзником, а «союзником».