Історія закарпатця, який працює в мюнхенському офісі Google (ФОТО)

Медіацентр УжНУ поспілкувались з випускником ІТ-факультету 2017 року Анатолієм Потапчук-молодшим, який люб’язно погодився відповісти на всі запитання. Далі текст автора без змін:

– Анатолію, насамперед розкажи, будь ласка, трохи про свою родину.

– Я народився у вересні 1998 року, мій батько, також Анатолій – доктор медичних наук, знаний стоматолог. Мама, Наталія, – керівник Закарпатського народного хору.

– Те, що сином стоматолога і музикантки став саме ІТ-фахівець не потребує коментарів.

– Я закінчив Ужгородську спеціалізовану школу-інтернат у 2014 році, після чого вступив на факультет інформаційних технологій Ужгородського університету на спеціальність «Програмна інженерія».

– Хто з викладачів передусім зацікавив тебе новітніми комп’ютерними технологіями?

– Відповідь на це питання однозначна: це теперішній завідувач кафедри інформаційних управляючих систем та технологій, доцент Олександр Міца. Він мене залучив до активного олімпіадного руху. Вже з 8 класу я їздив на Всеукраїнські олімпіади з інформатики як наймолодший учасник (мені тоді було 12 років). На цих олімпіадах я неодноразово посідав призові місця.

– Я так знаю, що тепер ти працюєш у фірмі Google у Мюнхені. Як туди потрапив?

– Почалося з того, що на мене «вийшли» іноземні рекрутери. Довелося пройти кілька співбесід телефоном. У цих розмовах «ненав’язливо» з’ясовували мій професійний рівень. Врешті, видно, я їм сподобався, тож мене запросили приїхати до їхнього офісу в Лондоні на повноцінну співбесіду, де питання вже не були такими простими й очевидними. Через певний час мені запропонували вже самому провести співбесіду з менеджерами кількох команд, яких я зацікавив. Серед усіх пропозицій я обрав команду Chrome OS, що працює в Мюнхені.

– І які завдання розв’язуєш в межах цієї команди?

– Насправді сфера моїх обов’язків досить широка. Через те, що ми розробляємо нову операційну систему, доводиться освоювати велику кількість різноманітних технологій: від мережевого стеку до криптографічних алгоритмів захисту даних. Саме тепер працюю над особливим ізольованим режимом операційної системи, що широко використовується в навчальній сфері для проведення так званого «тестування з особливо високими ризиками» (high-stakes testing). Говорячи простою мовою, це захищене середовище для проведення аналогічного до ЗНО тестування міжнародного рівня.

– Чи багато залишається вільного часу?

– Насправді небагато. Якщо трапляється вільна хвилина, то завжди можна знайти у мільйонному Мюнхені чимало місць, які обов’язково треба відвідати. Наприклад, через те що Мюнхен має стародавню історію, просто прогулючись вуличками, можна легко натрапити на відомі історичні місця.

– А часто виїжджаєш за межі Мюнхена?

– Трапляється. Люблю вибиратися в Альпи, де займаюся спортивною ходьбою. За час мого перебування мав можливість об’їздити майже всю Баварію.

– Батьки тебе навідують? Та й ти часто приїжджаєш додому?

– Не так часто, як хотілося б. Комунікацію послаблює географічне розташування Ужгорода: дорога до Мюнхена займає близько 17 годин, якщо їхати наземним транспортом, а літаком – доводиться летіти лише зі Львова. Тому зазвичай у мене виходить приїжджати раз на 2 місяці.

– Які плани на майбутнє?

– У період пандемії трохи важко щось передбачати. Досі невідомо, куди це все буде рухатися. З повним переходом на віддалену роботу місце праці перестає грати вирішальну роль. Тепер мені подобається проєкт, яким я займаюся. Стосовно можливого переїзду, то я роздумовую над іншими цікавими проєктами у Лондоні та Сієтлі.

– Що ж, бажаємо тобі всіляких успіхів!

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!