Воліємо слухати Вітаса?

Твердження, що Закарпаття пере­­буває на периферії музичного життя України, навряд чи викличе бурхливі заперечення. Що й казати, у нас не Київ, не Львів і не Харків, де гурти всіх можливих стилів і напрямків народжуються чи не щодня. Музичні канали та радіостанції крутять виконавців переважно з великих міст України, а щоб побачити чи почути твори закарпатців, доводиться дуже уважно моніторити музпростір.

Та й почуєш переважно пісні Івана Поповича чи Степана Ґіґи – естрадних виконавців, що здобули популярність ще в Радянському Союзі й донині залишаються найвідомішими крайовими співаками. Проте музичне життя принаймні в Ужгороді досить активне. Шкода тільки, що самі закарпатці про це не здогадуються. Музичні гурти Закарпаття перебувають в інформаційному вакуумі, а ужгородці відвідують концерти Вітаса чи Стоцької.

Між тим сільський ансамбль «Гудаки» з Нижнього Селища об’їздив з концертами вже всю Україну й пів­Європи, хардрокові команди з Ужгорода «Симбіоз» і «Допінг» – бажані гості в клубах як нашої країни, так і сусідніх. Гурт з обласного центру «Tango Tempo» нещодавно здивував усю українську музичну спільноту, коли переміг в українському відборі міжнародного конкурсу «The Global Battle Of The Bands» і в середині грудня в Лондоні представлятиме Україну й рідне місто в фіналі (про цей успіх ужгородських музикантів «Старий Замок «Паланок» уже повідомляв). Естраду ж більш­менш успішно представляють Ірина Ярина з Виноградова й хустянка Іванка Мелай. З колишніх гуртів можна згадати «Спалахнув шифер», що засвітився на «Червоній Руті» і деякий час був помітний на українському ТБ.

Шанс бути почутим завдяки «Червоній Руті» дістав і молодий гурт із Уж­города «Тріпанка», учасники якого несподівано для самих себе перемогли в закарпатському відборі Ч� і навесні презентуватимуть наш край на фінальному концерті в Києві.

«Створити гурт, який виконував би закарпатські народні пісні в сучасному аранжуванні, виникла в мене досить давно, – розповідає лідер гурту Роман Білик, який займається музикою вже років 6, раніше очолював гурт «Torrent». – Проте, перша спроба вийшла невдалою і по­справжньому вдалося попрацювати в цьому напрямку лише цього літа». Тоді до Ужгорода, закінчивши львівську консерваторію, повернулася Віталія Тюпа, і новостворений гурт, який швидко розрісся до квартету, розпочав репетиції. А вже за кілька тижнів довелося вперше виступити – на відборі до «Червоної рути». Як зізнається Роман, подаючи заявку на фестиваль, навіть не думали про перемогу. Основною метою було виступити на публіці. Однак несподівано для музикантів журі визнало їх найкращими від Закарпаття й дало шанс виступити вже на серйознішій сцені. Чому так трапилося – через справді професійний виступ чи брак гідної конкуренції – судити шанувальникам музики. Зрештою, було досить мало суперників. У відборі взяли участь всього 13 або 14 гуртів, повністю проігнорував «Руту», як правило, активний в музичному сенсі Чоп. У Львові ж, наприклад, у цьогорічному регіональному відборі виступили 56 гуртів. Тому й самі учасники «Тріпанки» далекі від самозахоплення й називають цю перемогу авансом, який потрібно ще виправдати. «Багато відоміших гуртів не брали участі, а ми граємо музику в форматі «Червоної Рути», тому, напевно, й перемогли», – підсумовує Роман Білик.

Поки що «Тріпанка» прагне якомога більше виступати: відточувати майстерність та звикати грати на публіці, щоб гідно представити Ужгород на «Червоній Руті». Минулої неділі гурт виступив у другому відбірному турі фесту й завоював право виступити у фінальній частині.

– Чи орієнтуєтеся ви у своїй творчості на роботи інших українських гуртів, що грають етнічну музику?

– Загалом фолк полюбляє дуже багато гуртів в Україні, але на кого рівнятися, сказати важко. Багато музикантів використовують народні інструменти для рок­музики. Ми ж хотіли б грати народну музику на рок­інструментах.

– В Ужгороді нині багато людей грають?

– Останнім часом дуже багато. Це, звичайно, позитивно, з одного боку, але  багато людей просто далекі від музики. Не кажу, що ми професіонали, однак кожен із учасників групи має музичну освіту. А молоді гурти часто просто копіюють музику відомих груп, які слухають. Є в нас, звісно, професійні й досить відомі виконавці, що грають в екстремальному стилі. Та, на жаль, ужгородці набагато краще знають російських виконавців, ніж своїх. Музика, яка у світі вже давно стала мейнстримною, наприклад, інді, у нас практично не відома.

– З якою метою граєте: тільки для задоволення чи розраховуєте на щось більше?

– Одягнувши рожеві окуляри, можна собі уявити майбутні концерти, гастролі, виступи на фестивалях. Але поки що граємо суто для свого задоволення. Хочеться також трохи розбавити музичний простір в Ужгороді. Наразі прагнемо якомога краще виступити на «Червоній Руті». Амбіції у нас, звісно, є. Але тверезо оцінюючи можливості, підкорювати Київ чи Львів ми не готові.

– А загалом, реально, на твою думку, заробляти гроші, граючи у вашому музичному стилі?

– Хочеться вірити... В Україні така ситуація, що старші люди, звиклі до радянської естради, слухають тих виконавців і навіть не здогадуються про існування чого іншого. Прогресивною ж музикою захоплюються переважно молоді люди, які не готові йти до крамниць купувати диски, воліють нову музику скачати в Інтернеті. Тому ти можеш навіть лідирувати в рейтингах популярності, проте не отримати за це й копійки.

Спілкувався  Юрій Лівак, Ужгород