Шарлотта Чізмар про закарпатських угорців або як українці закохуються в угорську кухню

Вона доклала чимало зусиль для того, аби виникли та існували найвідоміші на сьогодні фестивалі з угорським колоритом - різників у Гечі, бограчу в Мужієві. І робить усе, щоб сюди їхали туристи з усієї України - познайомитися із культурою закарпатських угорців та переконатися, що немає тут сепаратистів, а є люди, які воліють жити та розвивати свій край, свою малу батьківщину, не міняючи при тому великої.

За словами пані Чізмар, щирих українців вражає те, як угорці бережуть свою культуру, самобутність, традиції, кухню. Багато хто звідси їде зі словами: «І ми у себе вдома таке зробимо!»

На Різдво шукають хату з каміном

— До нас нині возять туристів львівські, київські, рівненські, тернопільські туроператори. Гостей багато, й постійно багато. В українців є інтерес до культури угорської меншини Закарпаття, вони люблять нашу екзотику, - розповідає пані Шарлотта.

Вона зустрічає нас на своєму обійсті в селі Боржава на Берегівщині. Каже, спеціально для гостей із чоловіком відремонтували стару хату. В їдальні зробили камін: пані Шарлотта каже, що туристи це дуже люблять.

— На новорічні свята та Різдво майже усі, хто шукає хатинку, просять, аби була з каміном. Це створює справжню сімейну атмосферу, живий вогонь зближує людей, - каже господиня.

На цьому обійсті звели також альтанку - після спільної вечері туристів тут розважають під запальну угорську живу музику.

— Жінки печуть фанки, частуємо домашнім вином та вчимо танцювати чардаш, - деталізує Шарлотта Чізмар.

Насамперед — угорська кухня

Берегівська Боржава - село невелике, 1300 жителів. Зеленим туризмом займаються понад 10 сімей. Всі вони закінчували так звані тематичні «курси господинь»: у рамках одного із турпроектів на Закарпатті навчалися, як приймати та розважати гостей за правилами зеленого туризму. "Випускники" мають навіть дипломи.

Угорська кухня - чи не перше, за чим їдуть на Берегівщину туристи

— Як привозять велику групу, розселяємо їх у родини. Є спільна програма, наприклад, відвідування культурних пам'яток, замків, термальних басейнів, винних погребів. А ввечері - живе спілкування із господарями за смачною вечерею.

Власне, угорська кухня - це чи не перше, за чим їдуть на Берегівщину туристи.

— Бограч-гуляш уже став не лише національною угорською стравою, він знаменитий на всю Україну. Ті, хто якось спробував бограч тут, на Берегівщині, передають іншим, що це саме та страва, яку просто необхідно скуштувати, - каже пані Шарлотта. - Готує бограч кожна господиня по-своєму. Це як із знаменитим українським борщем: у кожної хазяйки - свій. Але є дві складові успішного бограчу. Перше - це багато м'яса. Друге - багато паприки. У нас він йде як перша та друга страва одночасно, настільки він універсальний і ситний. Після бограчу даємо ще фанки з лекваром.

— Як привозять велику групу, розселяємо їх у родини. Є спільна програма, наприклад, відвідування культурних пам'яток, замків, термальних басейнів, винних погребів. А ввечері - живе спілкування із господарями за смачною вечерею.

Власне, угорська кухня - це чи не перше, за чим їдуть на Берегівщину туристи.

— Бограч-гуляш уже став не лише національною угорською стравою, він знаменитий на всю Україну. Ті, хто якось спробував бограч тут, на Берегівщині, передають іншим, що це саме та страва, яку просто необхідно скуштувати, - каже пані Шарлотта. - Готує бограч кожна господиня по-своєму. Це як із знаменитим українським борщем: у кожної хазяйки - свій. Але є дві складові успішного бограчу. Перше - це багато м'яса. Друге - багато паприки. У нас він йде як перша та друга страва одночасно, настільки він універсальний і ситний. Після бограчу даємо ще фанки з лекваром.

Лангош та лечо - коронні страви угорців на сніданок

Окрім бограчу, туристів частують торгонею (це круте тісто, потерте через терку, трохи підсмажене, тоді зварене із червоним перцем, із петрушкою). А ще люди в захваті від смачних та ситних сніданків.

— На сніданок у нас лангош. Коли приносимо підсмажене тісто на тарілці, полите сметанним соусом із часником, чоловіки аж мурчать від задоволення. До лангошу подаємо нарізку місцевого виробництва (ковбаси та сири). Як не з'їдять - даємо людям на дорогу. Лангош - це типовий сніданок в угорців, наша мама нам його робила, і я своїм домашнім роблю. Тісто готую звечора, кладу в холодильник, а вранці розкачала - й на пательню. Сніданок готовий за 10 хвилин, - ділиться секретами пані Чізмар.

Ще одна коронна угорська страва на сніданок - це лечо.

— Ми зазвичай закриваємо його в банки, а тоді відкрила, протушила із яйцями та сметаною - і готово, - каже жінка.

Хмелять у Боржаві туристів домашньою паленкою (зазвичай зі слив та абрикосів) та домашнім вином.

Цікаво, що в активі боржавських господинь не тільки традиційні угорські страви для українців, а й традиційні українські (борщ, вареники, навіть пельмені) - для угорців, які приїжджають на Берегівщину.

— У нашому меню є обов'язково борщ, вареники чи пельмені, гречка, солянка. Оці речі цікавлять угорців - вони навіть гречку в місцевому магазині купують, аби собі вдома потім варити. Справа в тому, що в Угорщині гречку теж продають, але вона дуже дорога.

Жінки записують рецепти страв, чоловіки - домашнього вина

— Поїли - то треба й поговорити, щире спілкування із гостями - це ще одна наша родзинка. На Берегівщині, як і взагалі на Закарпатті, люблять гостей. Як зайде людина в двір чи в хату - її не випустять, аби не пригостити чимось, - розповідає пані Шарлотта. - У нас прийнято групи з автобусів зустрічати із домашньою паленкою та пиріжками, ще до того, як людей розселяємо по господарях.

Щире спілкування з гостями - ще одна родзинка Берегівщини

За столом говорять про різне, розповідає пані Чізмар.

— Розпитують про традиції, про наше життя біля кордону, - каже вона. - Кожна вечеря закінчується тим, що жінки записують рецепти. Часом навіть майстер-класи проводимо - якось готували голубці із жінками, то кожна хотіла їсти тільки ті, що вона самотужки зробила. А ще - просять насіння квітів та нарізають живці з кущів, що ростуть у нас на подвір'ях. Чоловіків цікавлять секрети доброго домашнього вина, вирощування фруктових садів, винограду.

Якось, пригадує жінка, у неділю сиділа вдома, аж раптом - дзвінок. Знайомий із Угорщини, що недавно гостював, дзвонить і питає рецепт тих пельменів, які вони тут їли. Диктувала телефоном.

До угорців варто їхати, аби навчитися берегти свою культуру

Туристи також у захваті від фольклорної вечірки у закарпатських угорців.

— Українців вражає, що в нас у кожному селі є по два-три колективи, переважно із молоді, що співають народних пісень та грають на народних інструментах. До нас у Боржаву на вечірку з туристами  запрошуємо гурт із трьох скрипок, контрабасу та акордеону. Ви б бачили, як туристи танцюють чардаш! Вражає також традиція бетлегемів на Різдво, - каже пані Шарлотта. - Люди діляться враженнями, що в них по селах такого нема. Кажуть, що до угорців варто їхати, аби вчитися берегти свою культуру.

Якось приймала групу українських студентів, які вивчали культуру угорської меншини на Закарпатті. Вони потрапили сюди якраз під час фестивалю народних танців у Пийтерфолво.

— Фестиваль триває 10 днів (між 10 та 20 липням), він із 1993 року діє. На цей період в Пийтерфолво з'їжджаються діти з усіх шкіл та клубів Закарпаття, де компактно мешкають угорці, колективи з Угорщини, і щодня вчать народні танці. Вечорами в клубі грає жива музика - усі мають змогу закріпити навички. Так передають культуру, традицію народного танцю, аби вона не перервалася. Ті українські студенти, яких я привезла на цей фестиваль, були настільки захоплені, що ми потім програли для них ще традиційне угорське весілля. Зробили "молоду" та "молодого", батьків вибрали, показали усю церемонію - від початку до кінця, з традиційними піснями. Навіть весільну страву «чіго» готували.

Різники, леквар та бограч - найзнаменитіші фести угорців Закарпаття

— Пані Шарлотто, ви стояли біля витоків основних фестивалів на Берегівщині. Зорієнтуйте, котрі із них стали зрештою класикою, задля якої варто сюди їхати.

— Починається наш фестивальний рік із Гечі - знаменитого фестивалю різників. Минулого року провели його втринадцяте. Він зазвичай починається зі скандалу: до нас приходять активісти із «Грінпісу», які кричать, що не можна колоти свиней. Але в них своя робота, у нас - своя, - каже пані Шарлотта. - Ми зберігаємо наші традиції - й мистецтво гентешів-різників, і кулінарні традиції приготування свіжини. І маю вам сказати: якщо турист о сьомій ранку вже питає мене у Гечі, як пройти на фестиваль, то ми робимо потрібну справу. Фестиваль різників у Гечі - це можливість покуштувати унікальні страви з мяса. Тому це наразі один із найвідоміших та найзатребуваніших фестів на Закарпатті.

— У Гечі також проходить не менш знаменитий фестиваль сливового леквару?

— Так, він відбувається влітку. Леквар - це не варення. Це традиційний угорський смаколик із традиційного фрукту - сливи. Він вариться без цукру - але дуже довго. Тому, власне, й фест починається о шостій ранку. Тоді розкладають вогні, ставлять старі, ще дідівські чавунні 120-літрові казани, й жінки починають томити у них сливи, постійно помішуючи протягом дня. Аби зварити півлітра леквару, треба 3 кг слив. На фесті обов'язково проводять конкурс, в кого вдався найкращий. Гостей тим часом частують смаколиками з лекваром, наприклад, гомбовцами: пампушками із сливовою начинкою.

— Не менш знаменитий фестиваль бограчу «Золотий гуляш» у Мужієві...

— Це мій улюблений фест, я вважаю, що бограч - це наша візитівка. В угорській кухні гуляш - традиційна страва. Найпопулярніший вид гуляша - знаменитий бограч-гуляш. Із угорської гуляш - це страва пастухів, дослівно «м'ясо по-пастушому». Століттями наші предки-пастухи варили м'ясо у своїх знаменитих «бограч», тобто казанках. Звідси й походить назва страви «бограч-гуляш» - гуляш, зварений у казані.

Крім цих трьох найвідоміших угорських фестів Закарпаття є й інші - не менш цікаві. Цього року дуже добре провели фестиваль персика в Мужієві, також є у нас фестиваль шипшини у Берегах, фестиваль троянд у Дийді - тут їх масово вирощують...

Як є для кого, то одна господиня й 350 літрів леквару наварить!

- Для місцевих жителів туризм - це також і заробіток, чи не так? Не тільки збереження своїх традицій?

- Безумовно, але ці речі поєднані. За рахунок туристів люди мають роботу й не мусять виїжджати за кордон у пошуках кращої долі. Якщо в господині є руки й голова - вона може добре заробити на туристах. Є такі жінки, що по 300 кг леквара варять і розсилають по всій Україні. Із року в рік у них люди замовляють натуральні смаколики. Але разом із тим, для неї це стимул варити той леквар - і продовжувати кулінарну традицію. Якщо господиня розумна - вона бачить, що це прибуток, чому б тоді на наступний рік не зробити леквар із 350 кг слив? А ще до того наробить якихось сувенірів для туристів... Я завжди раджу новачкам: маєш щось зайве вдома - постав на стіл. Персики із саду, леквар, лечо, домашнє вино чи паленка, солонина, домашня ковбаса - це для туристів найкращі сувеніри!

Віник для голландця - справжній ексклюзив

Пані Чізмар каже, що угорців приємно дивує, коли гості до них приїжджають підготовленими.

— Дорогою в автобусі з гідом вивчають словничок туриста - уміють привітатися угорською, побажати здоров'я за тостом, похвалити господиню за смачні страви, подякувати, - каже вона. - Нам це дуже приємно. Для таких людей хочеться ще більше викладатися.

А це й не важко, адже для туриста атракцією може стати що завгодно - навіть мітла.

— Якось приїхав голландець і побачив віник у мене в кутку. Він одразу дістав камеру, почав фотографувати, ахати-охати. На наш подив відповів: «Та ви що! Це ж ексклюзив, у нас в Голландії давно уже пластмасове усе!» Отак-от простий березовий віник може подивувати сучасну людину! Для нього це була знахідка, - розповідає показовий випадок пані Шарлотта.

— Ось тому я завжди кажу, що не треба виїжджати із Закарпаття, бо це - найлегше, - акцентує вона. - Краще залишатися тут і пробувати розвиватися самому, просувати свій край - адже кожен із нас має своє обличчя, свої родзинки. Якщо виїдемо - станемо як усі, безликими. Й нецікавими усьому світові. Воно того не варте, - каже Шарлотта Чізмар.