Олег Гаваші: Я переконаний, що для України немає іншого шляху, ніж євроатлантична інтеграція

              –  Переконаний, у нас немає іншого шляху, ніж євроатлантична інтеграція. Бо колективною  безпекою можна найефективніше відповісти на ті загрози, які сьогодні існують у суспільстві. Тому активна позиція у цьому питанні  Президента України Віктора Ющенка, яка спрямована на приєднання держави до Плану дій щодо членства (ПДЧ) у НАТО, є  виправданою і закономірною.  Для України запрошення до ПДЧ – це і питання міжнародного авторитету нашої країни. Адже це визнання демократичного характеру і серйозності намірів української влади стосовно реформування держави у відповідності з найвищими світовими стандартами. Інша справа, що абсолютна більшість українців  не знає, що таке НАТО і у ставленні до Альянсу досі керується застарілими радянськими стереотипами, які залишились ще з часів холодної війни. А це вже результат  неналежної  роз’яснювальної роботи, в тому числі і у засобах масової інформації. 

       Як ви знаєте, чотири роки тому до НАТО вступило стільки ж країн, скільки за всі попередні роки. Для  Румунії, Словаччини, Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Словенії –  колишніх комуністичних держав, які 1994 році приєднались до програми НАТО „Партнерство заради миру”,   підготовчий  процес зайняв десятиліття. Починаючи з 1999 року, всі ці країни долучилися до нового підготовчого формату „План дій щодо членства (ПДЧ)”.      

       Протягом цього процесу ці сім нових країн здійснили широкомасштабні і складні реформи не тільки в  питаннях безпеки, оборони та військових структур, а у  різних сферах суспільного життя, зокрема розвитку демократії. 

        Однак приєднання до Плану – це не вступ до НАТО, як це намагаються представити окремі політичні сили, а програма  з надання консультацій, допомоги та практичної підтримки, що враховує індивідуальні потреби держав. Це етап так званого „кандидатства”. Країни,  які мають намір вступити  до  Альянсу, спочатку  приєднуються до Плану дій щодо членства, що означає їхнє визнання з боку НАТО як кандидатів на вступ, а вже потім – ведуть переговори щодо самого вступу.  

       Хочу відзначити, що хоча участь у ПДЧ суттєво сприяє підготовці вступу до НАТО, вона ще не є гарантією майбутнього членства, однак користь від участі в ній дуже істотна. 

        Приєднання до ПДЧ багато до чого зобов’язує. Країни-претенденти повинні розробити індивідуальні щорічні національні програми стосовно підготовки до можливого членства, які охоплювали б політичні, економічні, оборонні, ресурсні та правові аспекти, а також мають можливість отримувати конкретні відгуки щодо оцінки  цих програм з боку Альянсу. 

       У Бухаресті, де проходив самміт, Україна отримала  чітку перспективу свого членства в Альянсі. Жодна з країн-членів НАТО не виступила проти української перспективи в цій організації, і жодна не дала негативної оцінки нашої заявки на ПДЧ. До того ж  його учасники високо оцінили внесок нашої держави у світову та континентальну безпеку. І вона  сподівається, що міжнародна спільнота також оцінить кроки, які були зроблені нею за роки  незалежності - насамперед, відмову від ядерного арсеналу. Україна як незалежна суверенна держава  має повне право формувати власну безпекову політику. А основи національної безпекової політики, проголошеної в Україні, збігаються з основами безпекової та оборонної політики, яку проводить НАТО.