Головний популіст країни або Чи далеко можна виїхати на одній харизмі?

Організаційний і фінансовий фундамент майбутнього БЮТу був закладений ще при Павлі Лазаренко, який для реалізації власних політичних амбіцій створив об’єднання «Громада». А Юлія Тимошенко, напевно єдина, крім батька засновника відігравала в ньому доволі помітну роль. Бо Павло Лазаренко, який відрізнявся диктаторським стилем керівництва яскравих особистостей біля себе не терпів. Але молода симпатична жіночка, керівник ЄЕСУ мабуть мала певні преференції саме завдяки своїй статі, тому, що Павло Іванович серйозного конкурента в ній не вбачав.

І хоча «Громада» на своїх перших виборах  1998 року досягла відносного успіху, ставши парламентською партією, проте у своїй суті вона залишалася регіональним об’єднанням Дніпропетровської області, яка дала цій партії аж 35,3% голосів. Крім неї ще 4 % бар’єр об’єднанню вдалося подолати лише у Кіровоградській та Херсонській областях. Так Ю.Тимошенко вперше стала депутатом Верховної Ради, а Кіровоград тим плацдармом, через який Юлія Володимирівна в майбутньому почала завойовувати симпатії в Центрі та на Заході України.

Але поки вона зайняла доволі помітну роль в парламенті. Оскільки завдяки одіозності Павла Лазаренка «Громада» опинилася в жорсткій опозиції до діючої влади, то Юлія Тимошенко оголосила себе очільницею тіньового Кабінету міністрів, і як член бюджетного комітету почала доволі дошкульну критику існуючого режиму. Тим успішніше, що вона дуже добре знала функціонування тіньових схем, які створювалися не без її участі тим же Павлом Лазаренком і за панування над якими тепер боролися привладні олігархи.

Тим не менше після того, у екс-прем’єра виникли серйозні проблеми із законом спочатку у Швейцарії, а потім у США Юлія Тимошенко швидко відмежувалася від свого колишнього шефа, а на організаційній базі осиротілої «Громади» оперативно створила нову партію «Батьківщина» вже під своїм безпосереднім і одноосібним керівництвом. Паралельно з цим «газова принцеса» значно пом’якшила свої позиції у Верховні Раді і почала шукати контакти з Леонідом Кучмою, який у свою чергу, полюбляв час від часу стравлювати між собою різні олігархічні групи, залишаючись таким чином головним арбітром і патроном.

Однак справжнім зірковим часом Леді Ю стало запрошення її в Уряд Віктора Ющенка на посаду віце-прем’єра з питань енергетики. Тоді негативний рейтинг Ю.Тимошенко був чи не найвищий серед діючих політиків, а репутація її в націонал-демократичних колах вельми підмочена. Однак В.Ющенко взяв на себе увесь ризик і він повністю виправдався. Мабуть лише Ю.Тимошенко та Ю.Єхануров залишалися до кінця послідовними в реалізації тих реформ, які запропонував Віктор Андрійович, а енергія і заповзятість Юлії перевершили всі сподівання. Вже через кілька місяців країна забула про віяльні відключення світла, а тіньові схеми перепродажу електроенергії закордон почали тріщати по швам. Канули в лєту бартерні розрахунки. Проте, різке посилення позицій команди В.Ющенка перетворювалося в загрозу для панування олігархів і Ю.Тимошенко завдяки своєму минулому стала в ній слабкою ланкою. Тому саме на неї режим направив зусилля своєї репресивної машини, що вилилося в арешт та кількамісячне перебування Юлії Володимирівни в СІЗО. Однак, не зумівши довести в судовому порядку провину Ю.Тимошенко влада різко вплинула на зміну ставлення людей до неї. В очах пересічного виборця Юля швидко перетворюється із соратниці Павла Лазаренка у вітчизняну Жанну д’Арк, яка жертвує собою заради Батьківщини. Тому в березні 2002 року БЮТ доволі впевнено долає прохідний бар’єр і стає впливовою парламентською фракцією. Правда завдяки адміністративним маніпуляціям разом з «Нашою Україною» опиняється в опозиції. Хоча напередодні президентських виборів такий стартовий майданчик мав переважні шанси. І Юлія Володимирівна використала його сповна. Їй вистачило мудрості й жіночої інтуїції не висуватися на першу роль, що забезпечило єдність опозиції, однак в очах народу вона стала справжнім героєм помаранчевих подій, тим більше, що й боролася ніби не за себе. Звичайно, за цим стояв тонкий політичний розрахунок і підкилимні ігри, але театральна сцена та куліси як в мистецтві так і в політиці — це дуже різні, часто прямо протилежні речі.

В нинішніх умовах демократичним силам знову висталило здорового глузду не посилювати конкуренцію між собою, а об’єднатися для протистояння загрозам реваншу та зовнішньої експансії Північного сусіда, який не відмовився, а навпаки, посилює свої імперські амбіції. Звичайно, і в БЮТу, і в «Нашої України» дуже подібний за цінностними орієнтаціями електорат, хоча БЮТ значно сміливіше й нахабніше користується відверто популістськими гаслами: починаючи від містичних пророцтв Ванги і закінчуючи обіцянками вивести Україну у світові лідери. Тому, виборець БЮТу значно емоційніший, менш стійкий у порівнянні з НУ та Регіонами. Соціальною базою блоку залишається населення, яке зовсім не хоче повернення до совкового минулого, але ще й не готове до жорсткого реалізму Західної цивілізації. Тобто, це ті, які намагаються стати середнім класом, але поки мало вірять у власні сили і шукають твердого та впевненого поводиря. Такого собі нового Мойсея. Проте чи не є популізм та соціальне розбещення тим міражем, за яким можна ходити по пустелі безкінечно, аж до повного розчарування?

Результати голосування за політичні сили, з якими пов’язана Ю.Тимошенко

1998 р. «Громада» - 4,9%, на Закарпатті – 2,9%

2002 р. БЮТ – 7,3%, на Закарпатті – 4,6%

2006 р. БЮТ – 22,3%, на Закарпатті – 20,4%