Ви з Мукачівщини? Носіть білу вишиванку!

Днями світове видання Vogue (його ще називають «біблія моди») визнало українську вишивку найгарячішим трендом сезону. Мотиви української вишиванки модні критики помітили у весняній колекції Valentino, вітчизняні дизайнери також усе частіше черпають натхнення у народній вишивці. Стало модним ходити у сорочці до церкви, вдягати її на весілля, до театру, на фестивалі... Організовують цілі марші вишиванок! І як хочеться на фоні усіх виглядати особливо. А що для цього треба? Перше: згадати про своє коріння – й віднайти вишиванку із села, звідки ваш рід. Друге: відшити її. Роман Пилип, відомий дослідник народної вишивки Закарпаття, спеціально для Mukachevo.net відкрив секрет, де шукати та як відшити . Найкраще вишивали в Кальнику Сорочки Мукачівщини відносяться до ужанського вишивального осередку, розповідає Роман Пилип. За кроєм та оздобленням вони подібні в мукачівському, ужгородському, перечинському та частково свалявському районах. Кроїться така сорочка із прямих полотнищ, а горловина, уставки та манжети густо рясуються (тканина збирається в складки). – Особливо мило це рясування (народна назва «брижа», «збирання», «морщення») виглядає на пазусі чоловічих сорочок, -- жартома підмічає дослідник. – Наче спеціально придумано, аби прикривати завеликий живіт. Жіночі сорочки, притаманні цьому регіону, оздоблюють вишивкою на плечиках, манжетах та – найбільше – вздовж розрізу пазухи (на перечинщині її називають «фараметлики»). Найдавніші взірці сорочок Мукачівщини вишиті білим по білому та прикрашені кольоровими (зеленими, блакитними або червоними) ґудзиками. В першій половині ХХ ст. у вишивку білим по білому почали вкраплювати жовті, рожеві, червоні, сині кольори. Відомими вишивальними центрами в мукачівському районі були села Кальник, Великі Лучки, Ракошино. (див. фото). Вишивка сорочок із цих сіл напрочуд ажурна та легка. А от буденні сорочки не вишивалися, зазначає науковець. Їх виготовлювали із грубішого конопляного полотна. Сорочки ж святкові кроїлись із вибіленого, тонкого сукна. Усі деталі сорочки спочатку кроїли, вишивали, а потім зшивали усі частини виробу. Ці особливості технологічного процесу зафіксовані у ряді приказок Закарпаття: «що неділя – то й сорочка біла», «рубець до рубця – і сорочка уся». Цікавими є назви сорочок на Закарпатті. Терміном «вишиванка» послуговуємося ми сучасні. А наші предки вишиту сорочку називали «кошуля» (слово – ще зі старослов’янських часів). Якщо сорочка була виткана із бавовни ( на Закарпатті її називали «памут»), вона звалася «памутянка». Є й інші цікаві назви: «опліча», «довганя», «лайданя»… Чому наші діди женилися у двох сорочках? Якось відомий дослідник та майстер народної вишивки Юрій Мельничук звернув увагу автора цих рядків на цікаві факти, що стосуються закарпатських сорочок. В музеї Івана Гончара є, зокрема, сорочки зі Свалявщини, з нетиповим для України розміщенням орнаменту на рукавах – ззаду та вздовж руки, а не на уставці, горизонтально. «Таке враження, що люди захищали себе від злого ока – недоброго погляду в спину, – припустив Юрій. – Інший момент, на який я звернув увагу: ніде в Україні на сорочках не вишивали так щільно перед горловини (анатомічно – це зона щитовидної залози), як на Закарпатті. Думаю, предки цим якось захищали себе від радіації, адже в цьому краї, який географічно розташований на гранітному щиті, завжди був «фон» і проблеми зі здоров’ям, зв’язані з ним». Роман Пилип з останнім припущенням не погоджується, проте відзначає, що вишивка мала оберегову функцію. Він теж поділився «оригінальними» обрядами, зв’язаними із сорочкою, які побутували на Закарпатті, й були виявлені науковцем: – У закарпатських гуцулів побутував весільний обряд: наречена вишивала молодому сорочку, він одягав її дарунок поверх власної. Тобто, женився у двох сорочках. На деяких старих фото навіть видно два манжети. А ось цікавий ритуал, що існував у долинян Закарпаття: у сорочку своєму чоловікові жінка вшивала нитку із сорочки покійного предка. Примовляючи при цьому: «абись на ня тоді руку здойняв, коли сись метвий здойме». Отаке… Хочеш сорочку? Йди до музею! – Де закарпатським поціновувачам ексклюзивної народної вишивки віднайти давні сорочки? Якщо киянин чи, скажімо, полтавчанин, захоче собі в гардероб давній стрій зі свого регіону, купить на антикварному ринку. А от закарпатських давніх сорочок навіть там годі шукати. Чому так? – Мало що збереглося. Хоча вишивальні традиції на Закарпатті були розвинуті. Крій, орнаментальні мотиви, вишивальні техніки засвідчують загальноукраїнський характер традиційної вишивки українців Закарпаття. Проте після Другої світової війни через «соціалістичні перетворення» краю, індустріалізацію вишивальні традиції тут занепадають. Уже тоді в найрозвинутіших, найбагатших селах, що знаходилися близько до міст, майже не побутував вишитий традиційний стрій. Особливо це відчувається у селах мукачівського та ужгородського районів, найбільш промислово розвинених. У віддалених селах традиції зберігались довше – до 60-70-х р. ХХ ст. Якщо говорити про гірські села, там і сьогодні багато жіночок до церкви та свята одягають себе й родину тільки в народний стрій, та й поховати себе заповідають у власноруч вишитій сорочці. Тож якщо ви маєте корені в гірських селах – їдьте, шукайте. Ще є бабки, в яких щось та й збереглося. Про це свідчить, зокрема, те, що за останні роки з’явилося кілька приватних музеїв (чого варті тільки сорочки в музеї етнографії пониззя р. Теребля в с. Буштино, зібрані подружжям Топехів). Ці колекції зібрані ентузіастами, які люблять і шанують все українське! – Чому так мало людей цікавляться автентичною вишивкою – на парадах вишиванок в Ужгороді та Мукачеві рідко кого зустрінеш у авторських роботах, не кажучи вже автентичний одяг?.. – Причина в тому що ми живемо в епоху споживацтва, нічого не виробляємо, звикли до готового. Тому люди носять те, що пропонує ринок. Вишитий крам везуть, як правило, із Прикарпаття. Тому схожі сорочки можна купити і в Ужгороді, і, наприклад, в Дніпропетровську. Проте глобалізація має й свої плюси. В соціальних мережах знаходжу людей, групи однодумців, які цікавляться традиційним народним вбранням та вишивкою, самотужки відновлюють традиційні візерунки. До мене на сторінку у Фейсбуці пишуть, просять фото, пробують віднайти візерунки свого терену, відшивають традиційні сорочки. Тому попит на реконструкції народного строю великий, але не вистачає майстринь, які знають премудрості вишивання. – А от де взяти взірці, якщо хочеш автентичну сорочку? – У цьому випадку вам – або в музей, або в бібліотеку. В музеї можна подивитися костюми, сфотографувати, замалювати схему вишивки. У бібліотеці – знайти фахову літературу. От нещодавно вийшов альбом листівок традиційного народного вбрання закарпатців, підготовлений Тетяною Сологуб-Коцан. На одній стороні листівки - пара в народному костюмі, а на звороті – детальна схема вишивки сорочки. Щоправда, мало хто із простих людей зможе ним скористатися, бо шви, якими вишивалися давні закарпатські сорочки, для багатьох сучасних майстринь невідомі. – Невже у нас так мало майстринь, які б вишивали сорочки притаманні Закарпаттю? – Так, вишивальниць небагато – і не тільки на Закарпатті, але й в Україні. Основною причиною цього є те, що традиції вишивання передавались з покоління у покоління від матері до доньки, а сьогодні вони втрачені. Вишивку не виконували на замовлення. Кожна дівчина зобов’язана була підготувати собі придане у вигляді плаття-вишиванки, вишитих скатертин, сорочок, напірників...Через те, що ми живемо в інший час, де інші цінності, то вишивальниць і не вистачає! Тільки старожили та фахівці знають особливості крою, техніки вишивання. Сучасні майстрині вишивають здебільшого хрестиком, рідко хто лічильною гладдю. Кручений шов, мережки, вирізування, вишивка по брижі, на даль, вже забуті. – У вас багато вишитих сорочок? Які улюблені? Маєте автентичні? – Достатньо, маю приватну колекцію вишитого вбрання, скатертин, рушників з усіх куточків Закарпаття. Пам’ятки народного мистецтва для мене – наче місток у втрачений світ. Часто зичу дівчатам вишите автентичне вбрання для різноманітних конкурсів. Прагну віднайти у кожній вишиванці художню систему, за якою працювала майстриня. Вражає: як людина, без художньої освіти, знання законів композиції, кольорознавства могла створювати високохудожні взірці вишивки. Кожна вишита сорочка – це шедевр, без перебільшення. Коли я виявляю ці знахідки – ритму, поєднання кольорів і бачу, що воно залежить від універсальних законів композиції, то щоразу знімаю «клебаню» перед тією сільською жіночкою, що сотворила цей мініатюрний шедевр! Пишаюся винахідливістю, терпеливістю, добросовісним відношенням до праці своїх пращурів. Традиційне народне вбрання та вишивку можемо ставити в один рівень із мовою, церквою. Коли представляємо наш край за кордоном то це те що вирізняє нас з поміж інших. Це наша гордість та сила. Вишивка відповідає на три одвічні питання: хто ми, звідки й куди йдемо. Хто і звідки – скаже сорочка, навіть вкаже на село, ба, ще на рід. А щодо відповіді «куди?» – однозначно, з надією на кращу долю. Недарма зараз говорять про сакральні смисли орнаментів, які привертали до людини здоров’я, багатство, добробут. Українці Закарпаття завжди хотіли кращого майбутнього. Це бажання закарбовано на наших сорочках. Тетяна Когутич, спеціально для Mukachevo.net Фото з приватного архіву Романа Пилипа