«Це не наша війна». Угорська преса про війну, Закарпаття та закарпатців

Так, журналісти угорського видання Origo.hu нещодавно відвідали Закарпаття та опублікували серію репортажів про життя у нашому краї.

Назва однієї із цих статей має назву «Це не наша війна». У ній йдеться про те, що у січні розпочалася мобілізація молодих чоловіків 20-27 років, яких нібито одразу відправляють на "східний фронт". Пишуть, що чимало закарпатців нібито скористалося лазівкою отримання подвійного громадянства - виїжджають з країни за українським паспортом, а повертаються вже з угорським. Вказують і про соціальне становище людей - у області середня пенсія дорівнює десяти тисячі форинтів, триває інфляція, а ціни на деякі продукти піднялися за кілька днів вдвічі.

Угорські журналісти твердять, що ситуацію на Закарпатті можна передати трьома ключовими словами – «страх, безвихідь і криза». Нібито на вулиці це не одразу помітно, там кожен зайнятий своєю справою, однак «бідність наближається - ціна на цукор за тиждень виросла вдвічі, бракує солі і борошна, а місцеві жителі вже чекають, коли ціни на пальне на АЗС почнуть вказувати у доларах». І винуватять у всьому нинішню влада та війну на Сході.

Представниця сільради села Велика Добронь прямо каже, що на сході України - "це не наша війна". Каже, що з 124 резервістів у селі ніхто не пішов воювати. По-перше, їх нібито там не забезпечують ні одягом, ні взуттям, ні харчами. По-друге, більшість людей вже мають громадянство Угорщини. Тому їх родичі кажуть, що чоловіки знаходяться за кордоном.

У статті стверджують, що нібито по селам, де мешкають угорці, ходить поліція і розшукує тих, хто уникає мобілізації. Часом днями чергують біля будинків. Але увійти у дім для обшуку не мають права, якщо не мають відповідного судового ордера.

У цих репортажах йдеться про те, що в українській армії (за словами закарпатців) царює повний хаос і бардак. Іноді тижнями нема їжі, спати доводиться часом на землі у наметах, процвітає пияцтво... А тим, хто відкрито агітує проти мобілізації загрожує нібито до 8 років позбавлення волі.

Загалом картинки, які зображують угорські журналісти досить важкі, похмурі і безнадійні. Так само як і фотографії з Ужгорода, Мукачева, Берегова.

Їх співбесідники - мешканці Чопа, Оноківців, Ужгорода. Всі вони жаліються, що їхніх родичів забрали в армію, а там у казармах немає жодних умов, а далі примусово відправляють на фронт. (Їхні прізвища ми навмисно не називаємо, хоча вони звучать у цих репортажах. - Мукачево.net).

Жаліється на життя в Україні й головний редактор угорськомовної газети "Карпаті Ігос Со" Елемір Кевсегі, заступник голови партії UMDSZ.

За його словами, навіть відомі юристи ставлять під сумнів мобілізацію, «адже військового стану в країні не оголошено. Отже, і підстав для мобілізації нема». За словами журналіста, якщо це антитерористична операція - значить там мають бути задіяні спеціальні військові професіонали.

Кевсегі жаліється також на обмаль правдивої інформації, зокрема про останній відхід військ з району Дебальцевого та втрати української армії. Він також каже, що угорські населені пункти на Закарпатті залишаються практично без чоловіків, які змушені переховуватися.

Жаліється редактор газети й на загальну ситуацію в країні. Зокрема, що раніше мав зарплату, яка складала у перерахунку 300-350 доларів, а тепер це не більше 60 доларів. "Що вже говорити про пенсіонерів, які отримують всього 1000-1100 гривень? Гривня лише за день обвалилася на 13 відсотків. Я оптиміст за натурою, але нині бачу майбутнє лише у похмурих тонах", - каже Кевсегі.

Закарпатський редактор твердить, що в Україні неможливо почути правду, оскільки у офіційних повідомленнях - лише пропаганда та «промивання мізків». Нібито нічого не говорять про кричущі випадки, коли солдати у стані алкогольного сп'яніння стрілять один в одного і таке інше. Як приклад розповів про пораненого на сході військового з Ужгорода, угорця за національністю Крістіана Товта, якого Петро Порошенко нагородив медаллю «За військову службу України».

За словами Кевсегі, майже все, що написали про Крістіана у прес-релізі Міноборони не відповідає дійсності. Журналісти «Карпаті Ігос Со» виявили, що хлопець ніякий не доброволець, і не мав престижної роботи, як зазначалося. А насправді був призваний на строкову службу після того як не зміг поступити до вузу. "Ось це ті угорці, які нібито добровільно пішли на поле бою", - наголошує закарпатський журналіст.

Звісно в репортажах угорських журналістів є чимало правди. Хоча й з багатьма твердженнями можна сперечатися. Але основною помилкою (чи навмисно) є те, що вони відокремлюють  закарпатських угорців від іншого населення нашого краю. Так, ніби мешкають вони якось окремо, ніби нічого їх не цікавить, окрім власного будинку та напрямку в бік Будапешту. Це основна неправда і дезінформація, яку вперто намагаються нав'язати самим закарпатцям деякі засоби масової інформації як зі сходу, так тепер і з заходу.
Також слід зазначити, що у всіх цих статтях не згадуються імена та історії тих угорців Закарпаття, які загинули, захищаючи свою рідну землю - Україну. Троє з них із міста Берегово, один - з Виноградова. Жодного з них не було призвано до лав української армії проти волі. Вони виконували свій обов'язок. І залишаться героями України назавжди. Слава Героям!

19-річний Роланд Попович. 14 червня 2014 року Роланда було вбито ворожим снайпером поблизу Луганську. У 2012 році він закінчив українську ЗОШ №1 у м. Берегово. Пішов служити у військо. Хлопця в останню путь провели усім містом 16 червня. На панахиді було понад 2 тисячі людей.

27-річний Михайло Тимощук. Загинув 13 серпня 2014 року, у день свого народження. Він служив за контрактом у 128-ій окремій Закарпатській механізованій бригаді. Загинув під час виконання бойового завдання у зоні АТО, під час обстрілу з боку терористів. Прощалися з героєм у Берегові 17 серпня.

36-річний Бейла (Адальберт) Ковач. Стрілець 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Боєць загинув 25 січня 2015 року в районі Дебальцевого, де ворожі танки намагалися прорвати оборонні рубежі українського підрозділу.

44-річний Шандор Товт. Командир БМП 128 бригади. Призваний за мобілізацією 2 серпня 2014 року. Загинув у лютому 2015 року під час відходу українських військ з Дебальцевого.

Міклош Секереш, для Мукачево.net, фото Origo.hu