Олена Кудря: «Хочете виховати патріота? Возіть дитину на екскурсії!»

Так пані Олену називають на туристичних форумах – «найцікавішим гідом Закарпаття». Вона знайомить людей із нашим краєм – уміє здивувати принадами Закарпаття тих, хто бачив увесь світ. Бувало, що задля її екскурсії люди терміново вилітали із Мексики: бо цікаво досліджувати чужі таємниці, але свої – цікавіше!

Звісно, більшість туристів їде на Закарпаття з метою дешево відпочити, смачно попоїсти й погріти кістки в термальних водах. Але є й обрана каста, яких цікавить унікальне Закарпаття. Все більше таких людей їдуть в тури по місцях сили Карпат. Спеціально для читачів Мукачево.net пані гід розкрила таємниці, де ж знаходяться ці місця й якої сили там можна набратися.

«А якщо я всі свічки візьму?»

- Чим ви заманюєте своїх туристів, аби вони поверталися сюди знову й знову?

- Є багато професійних «штучок». В першу чергу ловлю на голос. Так, так, не дивуйтесь! Така специфіка професії. Екскурсовод може володіти енциклопедичними знаннями, виглядати на всі сто, але якщо у нього неприємний голос і скучна розповідь, народ буде його слухати тільки тому, що за екскурсію заплачено. Мене іноді туристи ошелешують, телефонують: «Іжемо до вас на екскурсію по Мукачевому» -- «Та ви ж були уже на трьох таких» -- «А, ми просто ваш голос почути!» Звісно, це – жарт.

По-друге, цінами, але це окрема розмова. Нй у по-третє, ексклюзивними авторськими турами: везу людей туди, куди не возить ніхто – ну або майже ніхто. Відкриваю для гостей Закарпаття такі об'єкти, в яких не тільки туристи, але просто чужаки - рідкісні гості. Для мене останнім часом це тур по місцях сили Карпат, зокрема, по Ужгородщині та Великоберезнянщині. Люди дивляться діючі дерев’яні церквами, і вражає не тільки історія і архітектура, але те, як закарпатці дбайливо зберігають ці сакральні скарби. Справляє незабутнє враження на людей спілкування з місцевими парохами та вірниками, взаємопроникнення епох. Ось замальовка: недільна служба в 300-літньому храмі, йде літургія, батьки й бабусі в церкві, співають. А попід стінами знадвору сидять дітлахи й перешіптуються, у кого що новенького «ВКонтакті».

Ось той самий загадковий привид дівчини, що проявився на світлинах туристів – мовби в повітрі витає чийсь світлий дух

Священики теж захоплюють подорожувальників своєю відкритістю – сільські отці лагідніші, більш відкриті до спілкування, зовсім не ті, що в містах. Був випадок цікавий з туристкою із Одеси. Ми потрапили в храм, що в Кострині, то була Вербна неділя, і там традиція – пригощати усіх печивом та чаєм просто у церкві. Нас привітав місцевий монах. Попили ми чайку, й почали з ним спілкуватися. Одна жінка поцікавилася, чому нема ціни на свічки (вона хотіла купити й поставити за здоров’я рідних в намолених стінах, а їй ціну не назвали, сказали: скільки дасте). «Ну що значить «скільки дам»?»-- обурено питає монаха. «Скільки дасте – стільки й буде», -- він їй. «А якщо нічого не дам?» -- «Значить, так і буде.» Вона ходила-ходила, гризла те  печиво, а тоді вертається до нього знов і каже: «А якщо я усі свічки візьму?» Він безпристрасно: «Я ще винесу». Людям з великих міст важко повірити, що ось вона – християнська безкорисливіть, поруч. Бо у своєму звичному житті вони такого не бачать. Тому варто з’їздити у закарпатську глибинку й познайомитися з ОТАКИМИ людьми.

Де вони, закарпатські піраміди?

- Крім церков, що ще входить до переліку закарпатських «місць сили»?

- Ми возимо ще на так звані природні місця сили, це унікальний пірамідальний ландшафт, завдяки чому там діє специфічне енергетичне поле. Такі місцини полюбляють езотерики, щоправда, закарпатські «піраміди» ще не розкручені настільки, щоб там збиралися езотеричні тусовки. Хоча в мене була одна група таких спеціалістів – вони на екскурсію з рамками ходили – і по завершенні сказали: «Ви нас до раю привезли.» Я себе відчула святим Петром – хіба що ключів бракувало.

До речі, в одному з таких місць на Великоберезнянщині знаходиться цікавий греко-католицький монастир. Заснований він на місці поховання невідомої дівчини. Хто вона – не знаємо. Метрика каже тільки, що якийсь граф хотів звести на цьому місці оборонну вежу (бо місцина дуже вдала для того, щоб контролювати шлях в Ужанську долину), робочі почали копати й знайшли древнє поховання дівчини. В могилі було багато дорогоцінних речей, але здивувало графових кріпаків те, що мощі з могили  виявилися нетлінними. Той граф, зрештою, звів на могилі капличку – й незабаром до неї почали сходитися монахи. Так заснувався монастир. А що найцікавіше: мої туристи часто фотографують над цим місцем якийсь білий згусток, наче привид дівочої постаті. Його не видно в природі, він проявляється тільки пізніше, на фото. Мовби та невідома дівчина й досі витає тут в повітрі.

- Вражаюче…

- Там усе вражає. Наприклад, є церква Іоанна Предтечі з величезною, майже 2х3 м, іконою, що кровоточить. А на шляху до монастиря в тому ж селі ми знайшли камінь – у формі черепа (дивує перегук із житієм святого, якому, за легендою, відтяли голову за примхою царівни, чи не так?), на ньому червоний слід, наче кров’яний, а на потилиці цього каменю-черепа — хрестик.

- Висічений?

- Ні, він природного утворення, відтиснений чимось або що…

- Як люди реагують на такі екскурсії?

- Була в мене цікава група – відпочивальники зіркових санаторіїв: 4 капітана далекого плавання з дружинами, господар пароплавства, хазяїн банку та історик. Це люди, які бачили все. Їм просто не було де себе подіти в неділю. І коли я їх садовила в автобус, хтось обмовився, подивимося, мовляв, чим ви нас вразите. І почала я з Горянської ротонди, пам'ятника наскільки прекрасного, наскільки й таємничого. Ну, ми вразили. Зокрема, той історик тепер щороку їздить досліджувати ротонду. Він зізнався, що бував у всіх ротондах Європи і навіть у Вірменії, але ужгородська – унікальна. Ще один «вражаючий» момент був у селі Вишка. Там є гора – Красія, на яку діє півгодинний крісельний підйомник. Я зазвичай підіймаюсь першою, ловлю туристів із крісла і щоразу з тихою насолодою спостерігаю одну й ту ж сцену: «Ну, що, пані Олено, це, звісно, прекрасно, але чи варто було заради цього підйому їхати в таку далечінь. Ну, гори й гори. Як всюди». Після приблизно такої тиради людина розвертається на 180 градусів, щоб роздивитися панораму і … одразу ж мимовільне «Ах! Яка краса! Яка досконалість!» Ось за такі «ахи» й люблю свою роботу.

- Такі тури затребувані?

- Якщо чесно, ні. Це для «обраних», для людей, які обожнюють Закарпаття. Є такі, що їздять сюди із року в рік. А в основному попит – Мукачево, Ужгород, чани, Косино. Це все, що люди знають про Закарпаття.

«Кидай свою Мачу-Пікчу й лети в Ужгород!!!»

Треба так розповісти про Мукачево туристам, щоб вони приїжджали в наше місто знову й знову

- Ви якось казали, що маєте свій фан-клуб.

- О, так. Це понад сотня людей, які постійно їздять зі мною на екскурсії. Фан-клуб сформувався завдяки Інтернету – в соцмережах, тоді це ще були туристичні форуми. Почали телефонувати люди: «Хочемо з вами подивитися Закарпаття, чули про ваші оригінальні екскурсії».

- Що це за люди?

- У мене є клієнти – сім’я з чотирьох генерацій: внуки, діти, батьки та дідусі-бабусі. З батьками був цікавий випадок: провела екскурсію по Горянській ротонді, і мама телефонує доньці, яка в цей час була в Мексиці на Мачу-Пікчу. «Таємниці інків це звісно круто, доню, але які тут таємниці – а вони ж наші!» Наступного тижня ця дівчина прилетіла в Україну й із мамою вони ще раз прийшли в ротонду. Є у мене мама й донька з Канади. Вони щороку їздять на термальні води до нас. Донька незряча. У мене був шок вперше:  як вести екскурсію для людини, яка нічого не бачить? Та в результаті все закінчилось не просто подорожжю, а справжньою дружбою. Їх усе цікавить, вони так усе сприймають!  Востаннє вона приїхала ще й зі зламаною ногою – це з Канади! І ми три дні каталися по сирному туру (ця дівчина крім усього іншого дегустатор сиру). Коли їй подобалася сироварня, вона давала господарям професійні поради.

- Їм не набридає щоразу їхати на Закарпаття?

- Ні, бо щоразу відкривають для себе щось новеньке. Такі люди мотивують мене саму розвиватися як професіонал: сидіти в архівах, читати, читати, читати...  Мушу постійно бути в тонусі. Бо знаєте, як жартують гіди? Неважливо, хто будував Ейфелеву вежу в Парижі – важливо, що вона знаходиться за моєю спиною. Тому й кажуть, що у гіда-екскурсовода – увесь світ за спиною.

За що мукачівських монахинь нагородили комуністи?

- Де шукаєте нові закарпатські сенсації?

- Будь-де – від закордонних інтернет-сайтів до місцевої преси. Просто треба бути постійно налаштованою на прийом корисної інформації. Але в мене цей приймач у мізках «працює» ще зі школи. Я веду архів з 8-го класу, ще тоді почала збирати вирізки з газет на краєзнавчу, історичну тематику, факти про Закарпаття, які мене вражали. Наприклад, маю вирізку – привітання з ювілеєм Василя Проніна, настоятеля Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря. В тій же газеті була ще й замітка, де йшлося про результати соціалістичного змагання, в якому бригаді монахинь Свято-Миколаївського монастиря присвоєно звання «бригади комуністичного труда». З одного боку – абсурд: монахині-комуністки, а з іншого – монахині-комуністичні трудівниці, цікаво!

Хто не бачив Пікуя…

- Напевно, останнім часом професія гіда стає менш затребуваною. Бо ж навіщо платити комусь гроші за екскурсію, якщо можна самому це все побачити?

- З одного боку, ця економія виправдана. Особливо для тих, хто не надто цікавиться історію, а в подорожах просто прагне нових вражень. Але якщо любите історію, то без гіда не обійтись. У мене дуже багато клієнтів, що потрапили на екскурсію в останній момент, таки не зекономивши. В кінці саме вони найбільш вдячні за розповідь.

- Цікавить ваша думка: назвіть топ-п’ять місць в Закарпатті, які повинен відвідати кожен українець.

- Мукачівський замок, ужгородський скансен, меморіальний парк «Красне поле». Із природніх принад – озеро Синевир, водоспад Шипіт, найдревніший дуб України «Дідо-дуб» у Стужиці (Великоберезнянщина). Вражає бірюзовою водою так звана «Карпатська лагуна» -- місцина на річці Лютинка на Великоберезнянщині, тут унікальні пейзажі, неймовірна краса. Для молоді – гора Пікуй (як кажуть, хто не бачив Пікуя, той не бачив… нічого). А ще, обов’язково, замок кохання Сент-Міклош.

Хочете виховати патріотів – возіть дітей на екскурсії!

- Закарпаття вабить і віруючих людей – що б ви їм порадили відвідати?

- Ось приблизно такий список най унікальніших місць різних конфесій: православний Ракошинський Свято-Покровский монастир, Горянську Ротонду, Малоберезнянський греко-католицький василіанський монастир, хустську синагогу та протестантську церкву в Хусті, її ще називають церквою св. Єлизавети.

- Ну й закінчимо список порадами для закарпатців, бо як відомо, наші люди бачили Чехію, Італію, Португалію та Москву – а свій край знають дуже мало.

- Це так, тому раджу кожній сім’ї, яка хоче виховати у своїх дітей громадянську позицію та любов до батьківщини: знайомте дітей зі своїм краєм. Аби у них були до цієї землі якісь почуття, щоб хотілося її захищати. Можна завести таку традицію, яка існувала в нашому військовому містечку. Щонеділі влітку біля зупинки перед частиною  стояв екскурсійний автобус. Народ збирався і їхав пізнавати край. Я таким чином за два роки об’їздила Закарпаття вздовж і впоперек. Була в таких місцях, які до сих пір не знайду: фотки є, а де це було – не знаю. В одному гірському селі у нас зламався «Ікарус», ми пішли гуляти й побачили, що  в цьому селі усі хати від фундаменту до даху пофарбовані: на білому фоні – різнобарвні квіти. Враження – словами не передати. Але де це було, не пам’ятаю. А гідом тоді був угорець, він російською погано говорив, тому не екскурсію вів, а анекдоти розповідав…

Тетяна Когутич, спеціально для Мукачево.net