На Свалявщині освятили Свято-Троїцький храм

Освячення та закладання наріжнього каменю владика Мілан звершив 5—го листопада 2005 року. За допомогою благодійників та підтримки вірників було возведено новий храм для громади с. Солочин, яка довгий час молитовно та фізичною працею будувала новий храм, бо наш старий греко-католицький храм, який був збудований у 1868 року, було відібрано і передано православним

Преосвященного владику Мілна зустріла молодь парафії разом з її адміністратором о. Олександром Хвастою. На освячення храму, яке довгий час очікувала громада, прийшло багато вірників з м. Сваляви та навколишніх сіл.

Архієрейську Службу Божу владиці Мілану співслужив декан Свалявського деканату прот. Володимир Іванчов та шестеро священнослужителів. У своєму архіпастирському слові владика привітав усіх з великою подією – освячення нового храму та наголосив про важливість будування парафіяльної спільноти у любові.

Після Літургії владика Мілан подякував всім нашим старим вірникам, котрі зберегли прадідівську віру у своєму серці та кріпко стояли разом з Католицькою Церквою у часи підпілля. Також було вручено Архієрейські подячні листи та грамоти всім хто в особливий спосіб приклався до побудови храму. На кінці було освячено пам’ятну дошку останньому греко-католицькому параху с. Солочин о. Василю Штецю, який був засуджений на 25 років ГУЛАГу за Христову віру .

Довідка

о. Василь ШТЕЦЬ — парох церкви Зіслання св. Духа в с. Солочин Свалявського р-ну. Народився 23 жовтня 1909 р. в сім'ї хліборобів Олексія Штеця і Марії Вовчик у с. Росвигово (нині пригород м. Мукачево). Здобувши початкову освіту батьки у 1921 році віддали хлопця для продовження навчання в Мукачівську гімназію, отримавши свідоцтво про середню освіту, в 1934 р. поступив в Ужгородську духовну семінарію. Після закінчення навчання в семінарії, 12 грудня 1939 р. єпископ Мукачівської єпархії Олександр Стойка рукоположив його на священика. Свою душпастирську працю розпочав парохом у с. Лісковець Міжгірського р-ну, 1943— 1949 рр. працює парохом у с. Солочин. На початку 1949 р. йому як і всім греко-католицьким священикам, які не дали згоди на возз'єднання з російським православ'ям, було заборонено виконувати душпастирську роботу, а сім'ю виселено з парохіяльного будинку. 28 червня 1949 р. співробітники КДБ заарештовують о. Василя Штеця, а обласний суд 29 серпня 1949 року засуджує на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду о. Василя Штеця разом із олтарними братами священнослужителями Йосифом Карпинцем, Стеф'аном Петенком, Іваном Малишкою та Іваном Скібою відправили через Львівську тюрму-розподільник у Київську тюрму № 1 ("Лук'янівку"), де вони були поселені в камері № 28, а 12 листопада о. Василя Штеця і Івана Малишку переселили в камеру № 29.  Пізніше через Московську тюрму-розподільник о. Василь Штець був відправлений у табори ГУЛАГу м. Джезгазкан, де його праця в таборі с. Рудник використовувалася у шахтах по видобутку мідної руди й на різних будівництвах. Там втратив здоров'я, і як інвалід 22 лютого 1955 року  був звільнений з таборів ГУЛАГу . Після цього йому дозволили повернутися додому. Приїхавши додому, поселився в Росвигові й влаштувався працювати в Мукачівському АТП кондуктором автобуса. 29 червня 1980 р. на 71-му році життя і на 41-му році свого душпастирства о. Василь Штець помер у Росвигові, де й похований.

Згідно з ст. 1 Закону Української РС� "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Василь Штець реабілітований 13 серпня 1991 р. прокуратурою Закарпатської області.