Блог Миколи Яцкова

Позашлюбним відносинам бути?

Яцков Микола ужгородець

Для продовження дискусії з Росаною Бісмак про позашлюбні відносини (конкубінат) http://www.mukachevo.net/ua/blogs/view_post/96-навіщо-ми-ходимо-заміж?

Нижче моя наукова стаття за квітень 2006 року. Прошу вибачення за науковий стиль тексту, але вирішив зберегти автентичність. Тим вона й цікава, що ще актуальна і підходить до питання позашлюбних відносин через політико-правовий аспект.

 

"Шлюб та конкубінат: конфлікт інтересів"

Зростання кількості людей, що живуть так званим фактичним шлюбом, сімейним союзом гетеросексуальних пар не обтяженим формальною реєстрацією шлюбу, пояснюється збільшенням кількості розлучень, скептицизмом стосовно інституту шлюбу, а також схильністю пар до певного вичікування, перш ніж одружитись. Суспільна свідомість високо оцінює значення шлюбу для людини і суспільства. Однак, якщо півстоліття тому співжиття неодружених пар шокувало суспільство і засуджувалось, то сьогодні це звичайне явище. Будучи свідком хиткості шлюбу, багато хто розглядає таке співжиття як розсудливий та завбачливий спосіб уникнути в разі припинення стосунків складного і витратного процесу розлучення.

У статті 32 Конституції України зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Відносини між чоловіком і жінкою є соціальною цінністю, яку повинно поважати зокрема і суспільство і держава, і байдуже перебувають ці особи у зареєстрованому шлюбі, чи ні. Чи є конкубінат сім’єю чи правом на приватність, піде мова нижче. Загалом до написання цих рядків мене спровокувала спроба законодавця регламентувати відносини у конкубінаті.

А зараз визначимось з поняттями. До прийняття Сімейного кодексу України (надалі – СК України) щодо поняття шлюбу як і власне його правової природи на законодавчому рівні і в науці, не спостерігалось єдиної концепції. Побутують три точки зору на шлюб: шлюб-договір, шлюб-статус, шлюб-партнерство. Найпоширенішою концепцією є договірна, котра заснована на ряді вимог, що ставляться законом до порядку укладення шлюбу, умовам його дійсності, можливості одержання відшкодування збитків, що виникають у подружжя в результаті розірвання шлюбу, тобто вимог, які пред’являються законодавством до договорів. У концепцію шлюбу-договору логічно вписується можливість встановлення договірного режиму майна подружжя. Саме така концепція була закладена у новому СК України. Супротивники договірної концепції вважають, що шлюб не може бути договором, оскільки в подружжя виникають тільки передбачені законом права й обов’язки й сторони по своїй волі не можуть їх змінити. Та обставина, що подружжя може укласти шлюбний договір, який встановлює режим майна, не є достатнім аргументом на користь договірної концепції, тому що основна мета шлюбу – створення сім’ї, народження й виховання дітей. Тому шлюб являє собою статус, що здобувається суб’єктом у результаті здійснення передбачених законом дій. Володіння цим статусом дозволяє віднести суб’єкта до категорії одружених людей. В останні роки одержує поширення ідея про те, що шлюб являє собою партнерство (partnership). Концепція шлюбу-партнерства з’явилася в соціологічних дослідженнях. У цій концепції знаходять висвітлення більше незалежне положення жінки, рівність подружжя в шлюбі. Юристами ж відзначається, що при такій інтерпретації шлюбу (так само як і договірної) не знаходить пояснення жорстка фіксованість прав і обов’язків сторін. Усі інші форми тривалого стійкого позашлюбного співжиття чоловіка і жінки з наміром утворити сім’ю без публічної реєстрації (освячення) називають фактичними шлюбними відносинами або конкубінатом. Такі зв’язки не заохочувались, ба навіть переслідувались суспільством з мотивів зміцнення моральних підвалин сім’ї. В Україні шлюб визначається як сімейний союз чоловіка і жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Отже, шлюб має такі обов’язкові ознаки як створення сім’ї, союзну, тобто договірну основу, що зумовлює добровільний і вольовий характер шлюбу, наявність гетеросексуальної пари, та найголовніше – реєстрацію державним органом реєстрації актів цивільного стану, без якої шлюбу як правової категорії немає. Що ж до фактичних шлюбних відносин, то законодавча неврегульованість цього явища та прагнення відновити інститут шлюбу в традиційному, ба навіть сакральному розумінні підштовхує наукову громаду і законодавця до надання цим відносинам значення юридичного факту, який служив би підставою для поширення на них сімейно-правового регулювання.

Проти цього виступає проф. Я.М. Шевченко. Конкубінат стосується тільки особистого життя людини, він залежать від волі людини і від того, як вона їх будує, тому втручання держави зі встановленим нею правовим регулюванням відносин за типом сім’ї тут, на його думку, недоречні та необґрунтовані. Фактичні шлюбні відносини – це відносини окремих людей, що ґрунтуються на підставах, які вони самі для себе встановлюють і погоджують, отже, правове регулювання їхніх особистих, майнових і житлових прав має відбуватися на підставах загального цивільного регулювання. Виняток з цього правила мають становити лише ті відносини, які виникають у зв’язку з народженням дітей. Встановлення походження дитини не може вважатись власне особистою справою осіб, які перебували в інтимних стосунках між собою, бо інтереси дитини мають бути захищені насамперед. Тому, коли дитина народжується у батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, для встановлення її походження має бути застосоване сімейно-правове регулювання, яке цілком спрямоване на захист інтересів дитини як члена сім’ї і яке ґрунтується на сімейному законодавстві. Але це жодним чином не повинно позначитись на цивільному статусі самих учасників фактичних шлюбних відносинах.

Іншу позицію має д.ю.н., проф. З.В. Ромовська, вона розглядає фактичні шлюбні відносини як сімейний союз жінки та чоловіка. Однак відсутність державної реєстрації не робить цей союз актом цивільного стану, тобто шлюбом у правовому розумінні цього слова. Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус сім’ї, але не мають статусу подружжя. За Зориславою Василівною подальший розвиток законодавства має йти не шляхом надання жінці та чоловікові, які спільно проживають без шлюбу, прав та обов’язків подружжя, а наданням їм прав та обов’язків як особам, які проживають однією сім’єю. Ці права можуть бути тотожними за змістом (право на аліменти, права на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника і навіть право на спадкування), але підстави їх виникнення є різними.

Це досить сміливі тенденції законодавства, що в деякому сенсі фактично зрівнюють конкубінат із шлюбом. Але чи не занадто буде знівельовано інститут шлюбу? Якщо раніше такі пари і одружувались, то тільки з метою захисту власних майнових інтересів, та їх нащадків. Чи відповідатиме встановлення подібного шлюбного статусу відносин інтересам самих чоловіка і жінки, які свідомо не реєструють шлюбу? Про результати законодавчих „лабораторних” досліджень ми дізнаємось згодом. Головне щоб вчасно схаменулись.

Спрямованість на правове врегулювання конкубінату завдає значної шкоди як шлюбу так і власне приватному життю громадян, бо не є зрозумілими правові підстави і наслідки таких правових категорій. Якщо конкубінат розглядати як право на приватність гарантоване Конституцією України, то тут повинен спрацьовувати принцип мінімальної достатності права за яким закон повинен забезпечити певну пропорційність застосованих державою заходів, що зачіпають окремих осіб, зокрема якщо такі заходи стосуються прав особистості обирати певні інтимні аспекти свого власного життя. Відповідно конкубінат недоцільно і недоречно регламентувати. Але якщо визнати за конкубінатом статус сім’ї – регламентація буде адекватним механізмом захисту його учасників. Яка позиція правильна покаже час. Поки-що, будемо відштовхуватись від реалій законодавства та міжнародних зобов’язань України – поняття сім’ї, сформульоване у ст. 3 СК України, дає підстави для припинення дискусії щодо можливості визнання сім’єю жінки та чоловіка, які спільно проживають, але без зареєстрованого шлюбу. Як при шлюбі так і при конкубінаті на майно, набуте під час сумісного проживання, поширюється режим права спільної сумісної власності і в майнових правах учасники фактичних шлюбних відносин прирівнюються до подружжя. В разі реалізації на практиці це положення викличе безліч неузгодженостей. Якщо врахувати, що значна частина осіб, учасників конкубінату, перебувають в нерозірваному шлюбі, то виходить, що ці особи нібито перебувають у двох паралельних одночасних шлюбах: зареєстрованого (офіційного) і фактичного (конкубінату), з відповідними обов’язками, правами і наслідками щодо майна, яке належить їм в обох випадках на праві спільної сумісної власності. Даний висновок підтверджується й аналізом статей 75, 76, 91 СК України. Важливо також, що чинне законодавство передбачає можливість одержання аліментів у двох випадках, а саме у випадку перебування в шлюбі (стаття 75 СК України) і перебування в конкубінаті (статті 76, 91 СК України). Отже, такий статус подібного подвійного (а може й більше) шлюбу має бути законодавче закріплений у СК України, хоча в тому ж Кодексі у ст. 23 зазначено, що чоловік і жінка можуть бути одночасно лише в одному шлюбі. Наслідки такої позиції законодавця складно передбачити, якщо це взагалі можливо, адже нещодавно принцип моногамії був незаперечним і вважався непорушною основою шлюбно-сімейних відносин. Тенденція до полігамності?

Розвиваючи далі думки проф. Шевченка Я.М., можливі ситуації, коли шлюбні відносини також дискримінуються по відношенню до учасників конкубінату в судовій системі. Так, суди загальної юрисдикції у справах про розлучення не можуть розглядати вимоги щодо майна, право на яке оспорюється в установленому порядку третіми особами. Тобто до вирішення питання про право на майно між членом подружжя і членом конкубінату, право іншого члена подружжя на поділ майна в судовому процесі буде порушуватись. Однак, проф. Ромовська З.В. не розглядає можливості розвитку зазначених вище ситуацій, оскільки конкубінат – тривала, певною мірою стійка спільність жінки та чоловіка, відкрита для суспільства. Конкубінат, або фактична сім’я, характеризується відсутністю формальних перешкод до шлюбу. Можливий сценарій за яким один з подружжя, не розірвавши шлюбу, проживає з іншою особою, вона розглядає як реалізацію права на приватне життя і говорити про сім’ю у цій ситуації недоречно. До того ж одночасно у двох сім ’ ях перебувати неможливо. На жаль, безпосередньо в законі цієї концепції не прописано. Не має умовної межі де все ж таки сім’я, а де ж приватність. Можливо Зорислава Василівна має рацію враховуючи те, що сім’я створюється на підставах, що не суперечать моральним засадам суспільства, проте хто визначатиме їх змістовне наповнення. Будемо вірити у здоровий глузд й розсудливість суду та що Кодекс буде тлумачитись в тому дусі в якому він розроблявся.

Досить цікавим є питання стосовно моменту виникнення сімейного союзу у фактичних шлюбних відносинах. Відсутність позитивного закріплення моменту виникнення конкубінату може спричинити зловживання правом, що може викликати непередбачені правові наслідки, особливо у випадку швидкого розриву тимчасового незареєстрованного союзу. На теоретичному рівні все зрозуміло – конкубінат – тривалі і стійкі відносини. Але як довго вони мають тривати щоб їх можна було визнати сімейним союзом? У законодавстві є побічні посилання на конкретні строки, з яких виникають конкретні правові підстави і наслідки. Наприклад, право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до моменту відкриття спадщини. Деякі практики вказують, посилаючись на ч. 3 ст. 76 СК України, що час проживання в конкубінаті повинен становити не менш десяти років . У справі „Джонсон проти Ірландії” Європейським судом було встановлено, що заявники прожили спільно близько п’ятнадцяти років. На цій підставі суд зробив висновок, що вони складають сім’ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв'язок існує поза шлюбом. Однак суд не надав жодних критеріїв для визначення моменту виникнення конкубінату.

Підтримка і заохочення традиційного шлюбу – це святе. Але для досягнення цього не варто вдаватись до засобів, мета або наслідки яких можуть завдати шкоду інтересам членам фактичного шлюбу. Приватність чи сімейний союз? Питання вирішене вже давно і не в Україні. Доктрина і практика Європейського суду схиляється до встановлення статусу сім’ї учасникам конкубінату. Наскільки ця позиція правильна? Не знаю. Проте чи готове суспільство переступити через релігійно-етичні християнські засади? Чи не будуємо будинок на піску?

Коментарі -
Зачекайте...