Заповідне болото
В народі болота здавна вважалися «нечистими місцями», «осередками злих духів». Нікому і в голову не приходила думка, що вони можуть мати певну цінність. Що казати про наших предків-горян, коли навіть у сучасному цивілізованому світі не всі хочуть розуміти важливість охорони диких ділянок природи.
Одним з найбільших на Закарпатті верховим, оліготрофним болотом є Глуханя. Воно знаходиться в однойменному урочищі на околиці села Негровець, що в Міжгірському районі. Цей унікальний, ще донедавна дикий куточок Карпат, у 60-х роках ХХ ст. зазнав бездумного, шкідливого впливу людини. Тодішня влада, яка стояла на позиції «в природі нема краси – краса в душі людини», наказала провести тут роботи по будівництву осушувальних каналів. Хтось Глуханю бачив цінною, як пасовище, а не як природний об’єкт, що має гідрологічне значення (акумулює величезні маси атмосферних опадів) і є місцем зростання рідкісних рослин: кали, журавлини звичайної, лікоподіелли звичайної, щейхцерії болотної; 17 видів осок. Мало кого цікавила росичка круглолиста –рослина, яка може живитися дрібними комахами.
В результаті будівництва осушувальних каналів, у їх зоні, за твердженням дослідників, зменшилась вологість ґрунту і виникла загроза зникнення водно-болотної рослинності. Глуханя, як писав академік Василь Комендар, «перетворилася в Гойканю».
Лише у1980 році Постановою Ради Міністрів УРСР, болото поблизу села Негровець було визнано гідрологічно-ботанічним заказником.
На щастя, здоровий глузд переміг. Зараз болото входить до складу Національного природного парку «Синевир». Співробітниками установи докладаються зусилля по його охороні і збереженню. Свого часу тут на осушувальних каналах були побудовані каскади загат, які мали вплинути на підвищення рівня ґрунтових вод. Але і тут природоохоронці стикаються з проблемами: місцеві жителі роблять під загатами проходи, щоб вода швидше протікала і не мала великого рівня, бо, мовляв, вона може підмити ґрунтову дорогу, що простягається поряд з каналом.
Існує думка, що сьогодні усі розуміють важливість охорони природи, але не всі здатні докладати до цього зусиль. Насправді це не так. Багато людей не можуть усвідомити, що таке заповідна територія, дика природа; не всім зрозуміло, навіщо треба охороняти рослини, які знаходяться на межі зникнення. Хтось свідомо не хоче цього розуміти, а комусь мішають певні соціальні рамки.
Під час недавньої подорожі до цього болота, в мене закарбувалася в пам’яті тутешня краса. Хоча Глуханя зазнала антропогенного впливу, для мене вона залишається тим рідкісним куточком дикої природи, вологою м’якою «подушкою» з численними ямами, у яких буро-коричнева вода… Навколо гори з смерековими і буковими лісами, поряд вулиця, по якій поспішно їдуть автомобілі, а на Негровецькому болоті триває своє життя. Воно таке вразливе…
