Нелегали в законі.

Не минуло й місяця, як Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про міліцію». Справу, яка стосувалася строків адмінзатримань, розглядали за конституційним поданням 50-ти народних депутатів. Хотіли, звісно, як краще. А вийшло, вибачайте, як завжди. Хотіли, щоб людей за адмінпорушення, не могли утримувати під арештом більше, ніж три доби. Мабуть, щоб не знущалися там над ними, не тиснули, не змушували зізнаватися у якихось злочинах. Це мої припущення, бо точної мотивації депутатів я, на жаль, не знаю. Та зрештою, нині маємо поправки до вказаних законів. Тепер міліціянтам не можна адмінпорушників утримувати під арештом довше, ніж три доби. Раніше, за санкцією прокурора, цей термін могли подовжити до десяти діб або до розгляду справи суддею.  Ніби класно все. Але…

Спроба незаконно перетнути державний кордон – це теж адмінпорушення. Так само, як голосно викрикати уночі і заважати спати сусідам. І немає значення, чи порушник кордону громадянин України з паспортом у кишені, чи іноземець, у якого взагалі немає документів.

Тобто, нелегальні мігранти, які штурмують наші кордони, теж захищені тепер рішенням Конституційного Суду і їх теж не можна утримувати в тимчасових ізоляторах понад три доби. Навіть, якщо у них нема при собі жодних документів і їхню особу так і не вдаcться за цих три дні ідентифікувати (а воно, зрозуміло, що не вдасться!), прикордонники змушені їх відпускати.

Як я розумію, тепер потреби у таборах для нелегальних мігрантів, де вони утримувались раніше до рішення суду про депортацію, нема. Тепер, подібного рішення вони «чекатимуть» на волі. Та й кого судитиме суд? Адже особа не встановлена. З якої країни прибула – не відомо. Як її видворити, якщо вона Бог знає де? Підозрюю закиди про ксенофобію. Але це не так. Я просто вважаю, що це несправедливо і що в цьому немає логіки. 

Понад 50 відсотків нелегалів - порушники кордону зі стажем, кажуть прикордонники. Є такі, котрих затримують уже вчетверте, чи вп»яте. Але їх не можуть примусово видворити, бо вони прохачі притулку і їхні права захищає міграційне законодавство. Воно визначає, що людина, яка очікує рішення щодо надання статусу біженця, є вільною, може винаймати житло, шукати роботу, навчатися.

Її не можна видворити, навіть якщо суд першої інстанції відмовив у статусі біженця. Бо апеляція, а її пишуть усі, теж дає право на вільне проживання на території України. І байдуже, що таких липових прохачів притулку по десять разів затримують при спробі чкурнути до Європи.

Якщо наприкінці 90-их заяви на статус біженця, писали одиниці мігрантів, то тепер це вже масове явище.  Цю невинну шпаринку в законі, не без допомоги вітчизняних знавців, нелегали змогли перетворити на широко відчинені ворота до омріяної Європи. Зміни до адмінкодексу, якими заборонили адмінпорушників утримувати понад три доби, звільнили шлях до «кращого життя» й решті нелегалів. Лише за три тижні, відколи поправки набули чинності, закарпатські прикордонники відпустили на волю понад двадцять іноземців, яких затримали на кордоні без документів. Хто ці люди і де вони зараз, не знає ніхто. Бо ж вони звичайні адмінпорушники, чиї права захистив Конституційний суд України.

P.S. Варто пригадати й угоду про реадмісію. Вона передбачає, що усіх упійманих в Єросоюзі нелегалів, які нібито перетнули саме наш кордон, знову відправлятимуть до нас. Цікаво, їх теж після трьох діб арешту відпускатимуть на волю?