Рецензія до книги Данила Чайковського "Хочу жити"

Велика Вітчизняна війна.  Саме це описав у своїй книзі Данило Чайковський «Хочу жити». Жахливі сторінки, які змушують читача задуматися та частично відчути події на собі. Але саме цього Чайковський і хотів, пишучи свою книгу.

 Невже люди справді все це пережили? Всі знущання з боку Німеччини, всі каторги та випробування їхніх сімей. Все це, насамперед витерпів наш бідний український народ. Що ще нам потрібно зробити, щоб доказати, що ми нероздільний єдиний народ? Перебуваючи в канц. таборах люди перетерпали від голоду, вони мерзли, вони боролися разом, щоб  однин не помер.

Дитячі крики, сльози матерів, виснажені  чоловіки – саме таким постає український народ у таборах. Але, незважаючи на це, мене вражає настрій цього народу. Не дивлячись ні на що, вони боролись за Україну. Вони були патріотами, а «вони» - це наші предки. І ми перед ними в боргу. В нас немає права не любити Україну, якщо вони заради неї віддавали своє життя.

 Я захопилася цією книгою з перших сторінок і рекомендую її всім,

незалежно від віку. Це, насамперед, наша історія, яку ми просто зобов’язані знати. «Хочу жити» не просто розповідає нам історію, яку багато хто знає зі школи, але й наповнює наші знання унікальними (хоча інколи моторишними) фактами, які ніде не можливо знайти.

Отже, ця книжка дійсно є великою. І кожен українець, маючи нагоду, має її прочитати. Адже мало кому вдалося вижити після тих каторжних років, а наше суспільство хоча би морально повинно розуміти, що це дійсно важкі часи наших предків.