П’яничка
Якби той, хто підносив чарчину з настирливим «випий», знав, на що обернеться її життя, сто раз подумав би, чи варто це робити. І не робив би. А так…
Знайомі якось і не встигли помітити як Марійка стала п’яничкою. Як, колись гарна і ґаздовита жінка, позбулася роботи, занедбала дім, перестала слідкувати за собою і почала перейматись лиш тим, як би випити…
… - Та моя жінка не п’є, - не раз під час застілля заявляв її чоловік. – Марічці не наливайте…
Але жіноча половина компанії наполягала:
- А що вона не така як усі? Най вип’є!
І жінка, просльозившись від незвички, в кілька залпів перехиляла чарчину … Їй казали: «ото молодець» і наливали знову.
Зовсім скоро Марійка стала душею компанії – сама збирала знайомих на дозвілля. А там, як годиться, завжди була випивка…
Першим про її біду заявив чоловік. Спочатку «веселеньку» дружину сварив. Але його грізний голос не надто лякав, бо благовірний і сам полюбляв посидіти за келихом домашнього вина. Згодом у перевиховання пішли кулаки. Якось зі злості так перестарався, що бідолашна опинилась у клініці. Там жінка пробула більше місяця. Повернувшись додому, спробувала змінитись: навела лад в оселі, поновила стосунки з чоловіком … Проте так тривало недовго. Одного разу, на дні народженні, випила за здоров’я іменинниці. І пішло – поїхало…
Її біду побачили й інші і прозвали «п’яничкою». Коли почала продавати з дому речі, чоловік не стерпів і вигнав на вулицю. А згодом подав на розлучення. Жінка ж пристала до компанії собі подібних. А зовсім скоро її не стало. Взимку, сильно випивши, вона впала і замерзла прямо на вулиці. Нещасна пролежала долінець декілька годин, допоки по задубіле тіло не приїхала міліція.
- О, Господи! Та це ж – «п’яничка»! – вигукнув хтось із натовпу.
