Про Януковича вже все написали півтора тисячоліття тому

Вивчення історії має смисл лише тому, що вона час від часу повторюється, причому доволі періодично.� Ритмологія – напрямок сучасної історіософії, який вивчає оті періодичні паралелі. Найбільший виявлений ритм світової історії – це 15-16 віків. Тобто зараз маємо багато спільного з добою падіння Риму. Причому тоді велика імперія на заході Європи розвалилася, а на сході, навпаки, стабілізувалася ще на добру тисячу літ.

Зараз же маємо цілком протилежне. На Заході ЄС, який все виразніше набуває рис наднаціонального утворення. На Сході же купа менших і більших держав, утворених на уламках Кремлівської імперії. Колись на руїнах Римського світу утворилися так звані варварські королівства, вони започаткували нову державницьку традицію, котра і тривала� аж до утворення ЄС.

Нині же постсоціалістичні країни – по суті такі ж самі варварські королівства – тільки з комп’ютерами (імпортними) і дещо підупалою добувною індустрією (власною). Що ж стосується не технічного прогресу, а саме політичної культури, менталітету, тенденцій, політичних брендів і трендів, то тут вражаючі перегуки з королем Артуром чи Меровінгами. Ну, мабуть, і з власними дещо пізнішими першими Рюриковичами, хоча про них мало що знаємо достовірного.

Практично в жодній постсоціалістичній країні не зберегла владу стара комуно-імперська� еліта. Найбільш яскравий виняток хіба що О.Кваснєвський, але це якраз той виняток, що тільки підтверджує правило. Варварські королівства теж же� очолювали не римляни, а доморощені шибайголови.

Україна спробували, як завжди, піти якимось третім щляхом (ми просто поведені на третій силі, третьому зайвому, любовних трикутниках тощо, тому й блукаємо все між трьох сосон). Спершу президентами ставали представники якраз старої імперської еліти – партапаратник Л.Крачук і “генерал” ВПК Л.Кучма. Щодо В.Ющенка, то він до варварського короля просто не дотягнув – при всій його цілком щирій закоханості у рідне варварство (трипільщину).

Натомість В.Януковичу цей імідж ідеально пасує. Він має і цілий орден рицарів Круглого Столу. З тих колись почалося створення “старої доброї Англії”. Що ж вийде з цієї, новітньої команди, ніхто ще не знає. Ну, хай ця команда виглядає менш романтично, ніж прообрази, але і час нині менш романтичний. Проте на рівні глибинних психотипів, то чим І.Акімова не Гінерва? Про Ланцелотів і Персивалів взагалі мовчу. Артур же і там був найменш яскравим з-поміж усього свого карнавалу. Головне, що вони усі визнавали його владу.� Саме варварські королі остаточно розірвали з римською державницькою традицією, започаткували розбудову Європи регіонів, яка тривала віками.

Тепер щось подібне розгортається на Сході Європи. В чому сенс існування таких варварських королівств? Адже за економічною рентабельністю вони однозначно програють імперіям з їхньою концентрацією виробничих потужностей, капіталу й інтелекту.� Але не все на цьому світі зводиться виключно до чистогану. Мабуть, менші держави потрібні Історії, щоб “прокрутити” усі можливі варіанти розвитку, вони забезпечують, так би мовити, біологічне різноманіття.

Україна не схожа на жодну зі своїх сусідок, хоч і вперто намагається копіювати то одну, то іншу. Сила сотень варварських королів в тому, що вони наважувалися бути самими собою, а не копіювати Рим, Візантію чи там Іудейське царство. Вони утвердилися на своїй землі, запровадили феодалізм і на його базі – новий тип держави. У нас же класичного феодалізму і не було – принаймні, у його західноєвропейській формі.

Можливо, зараз доведеться пройти через це� - у якійсь дуже модернізованій формі. Принаймні, і “васал мого васала не мій васал”, й інші феодальні штучки в сучасній Україні просто кидаються у вічі. Варварські королі перейшли від “понятій” до писаних Правд. Те, що незабаром Україну чекає радикальна конституційна реформа, дуже вірогідно. Чого не було і в принципі не могло бути у варварських королівствах – усіляких контр-еліт. Була чітка ієрархія. В сучасних умовах це вже, певно, неможливо, все ж таки ХХІ вік. Протистояння короля і найвпливовіших баронів – це вже з пізніших епох. То ж, мабуть, найближчим часом роль політичної опозиції в Україні буде мінімальною, але до повного обнуління, всупереч заявам Л.Кучми, все ж не дійде.

Отож, хто хоче зрозуміти, яким буде правління В.Януковича, хай читає “Історію франків”� Григорія Турського (540 – 594). Стиль, правда, не надто доступний (таки варварський), але драматичних епізодів там� – хай телесеріали сховаються.