Записки українського самашедшого

Читаю Ліну Костенко. Тепер розумію - займаюся мазохізмом. Бо це читання можна порівняти з таким сюжетом: смертельно хвора людина дочекалася медичного світила, яке приїхало і зрозумілими словами пояснює хворому його стан. Звідки і як розпочалася хвороба, як вона протікає і чим закінчиться. В устах цього геніального світила все стає настільки зрозумілим і жахним, що у хворого перехоплює подих І разом з розумінням безвихідної ситуації раптом приходить надія: якщо все так точно і детально зрозуміло в анамнезі, РАПТОМ ЦЕЙ ГЕНІЙ ЗНАЄ ЛІКИ?

Сьогодні я на 305 сторінці. Дочитаю - допишу.