Про останні 10 років українського Інтернету

Максим Саваневський позиціонує себе як консультант з Інтернет-комунікацій. Він один з перших в Україні, хто почав предметно досліджувати Мережу та ринок, нею створений. Зрештою, якщо Вам не зовсім знайоме його прізвище, то Ви точно чули нейми Watcher та Котигорошко. Звісно, якщо Ви працюєте в Мережі.

У будь-якому випадку, в останньому блозі на УП Максим спробував не менш предметно, як зазвичай компактно окреслити ключові віхи розвитку уанету за останні 10 років.

УАНЕТ 2000-2010: Український інтернет за 10 років так і не перетворився на бізнес

Не так багато людей можуть похвалитись тим, що в 2000 році користувались інтернетом. Тоді це були переважно жителі столиці та міст мільйонників.

Зараз важко уявити, що, для прикладу, "Українська Правда", яку щодня читають 200 тис. чоловік, в 2000 році мала денну аудиторію близько 1,5 тис. відвідувачів.

На початку 2000-х інтернет був предметом розкоші в Україні, яким користувались з робочого, а не домашнього комп'ютера. Платити 40-50 доларів на місяць (вартість інтернету + телефонні розмови) за 56 кілобітний дайалап могли дозволити собі дуже мало людей.
Сьогодні інтернет вже не розкіш, а предмет необхідності. Поява широкосмугового інтернету та суттєве зниження його вартості знизила поріг входження в інтернет мільйонам українців в 2006-2007 роках. А соціальна мережа Одноклассники.ру в 2007-2008 роках відкрила вікно в мережу багатьом тим, хто боявся самого слова "інтернет".

Багато людей виявили для себе одну з найважливіших функцій інтернету – нова форма взаємодії. Інтернет трансформував соціальні взаємини між людьми. Він виявився не таким страшним, як здавалось на перший погляд.

Вперше інтернет в Україні зміг себе проявити як важливий канал комунікації ще в 2004 році. Хоча рівень проникнення тоді був надзвичайно низьким, інтернету вдалось відіграти важливу роль в Помаранчевій Революції. Та все ж серіал "Опєрация Проффєсор" частіше люди дивились на комп'ютерах, не під'єднаних до мережі, переносячи серію-за-серією на дискетах.

Тоді здавалось, що інтернет ввійде в раціон українських політиків глибоко і надовго. Але цього не сталось. Після неймовірного успіху Обами в 2008 році, лаври українського інтернет-політика намагались приміряти Яценюк, Тігіпко, Тимошенко. Спроба кожного з них лише укріпляла впевненість, що політики в нас аналогові.

Широкосмуговий інтернет не лише здешевив доступ, а й показав українцям онлайн-відео, яке мало хто мав можливість дивитись до 2006 року. Інтернет з текстів та картинок перетворився на повноцінний медійний контент.

За останні 3 роки українські користувачі інтернету пройшли через тотальну соціалізацію. Користувачами російських соціальних мереж Одноклассники та Вконтакте стали понад 80% українських інтернет користувачів. А в 2010 році українську аудиторію активно почав набирати світовий лідер – Facebook. На початку 2010 ним в Україні користувались всього 200 тис. людей, а зараз вже понад 1 мільйон. Найімовірніше, до кінця 2011 року facebook буде в трійці найвідвідуваніших українцями сайтів разом з Google та Вконтакте.

Кількість користувачів інтернету в Україні за 10 років зросла в 15 разів. Аудиторія росте, час проведений українцями в мережі росте, але український бізнес вперто не хоче нести свої гроші в інтернет. У нас катастрофічно малий ринок інтернет-реклами. На середньостатистичного інтернет-користувача у нас тратиться в 8-10 разів менше рекламних грошей, ніж в сусідній Росії.

Нема грошей українського бізнесу – нема українських сервісних та контент-проектів. Більшість сайтів, якими користуються українці, є або міжнародними гігантами (google, wikipedia, youtube) або російськими (вконтакте, мейл.ру, яндекс).

З 10 найвідвідуваніших українцями сайтів в 2010 році, лише один український. І в перспективі ближчих 2-3 років, ймовірно, що в 20-ці не залишиться жодного "нашого". В схожій ситуації перебуває, наприклад, Канада, де в 10-ці жодного канадського сайту. Канада, як і ми, потерпає через відсутність мовних бар'єрів з великим сусідом. У них під боком США, у нас – Росія.

Якщо нічого не зміниться (а жодних передумов для змін за 10 років не з'явилось), українські рекламні бюджети будуть й надалі годувати російські та американські сайти. Але з цим, певно, треба змиритись, бо в світовому інтернеті вже давно почався процес глобалізації.

Ще одна гальмівна точка – це українська держава, яка так і не спромоглася за 10 років зрозуміти, для чого їй потрібен інтернет. Сайти органів державної влади існують, але вони схожі на монстрів кінця 90-х, і робляться, переважно, для галочки. Бо так треба.

В тій же Канаді, 11-й за відвідуваністю, і найпопулярніший канадський сайт – це державний canada.gc.ca. Канадці можуть отримувати багато послуг та інформації не відходячи від монітора комп'ютера.

Україна займає сильні позиції в світі, як країна з великою кількістю програмістів. Та, на жаль, нам не вдалось ефективно конвертувати цю перевагу для внутрішніх потреб. Ми перетворились на виробників програмного забезпечення для всіх, але не для України.

Онлайн платежі, як один з головних двигунів розвитку інтернет-комерції, не стали популярними в Україні. Ми за 10 років так і не навчились тратити гроші в онлайні. І хоча кількість товарів, які українці купують в інтернет-магазинах за останні 3 роки зросла в 5-10 разів, їх оплата здійснюється, як правило, "готівкою кур'єру".

За 10 років Україна зробила великий крок в напрямку інтернетизації. Але українці, переважно, досі є аналоговими громадянами в аналоговій країні з аналоговими політиками і аналоговим бізнесом.

Та це не означає, що "всьо пропало". Український інтернет сьогодні відкриває неймовірні перспективи для розвитку бізнесу. Нас чекає цікава і захоплива подорож в ближчі 2-3 роки, за які нам доведеться пройти шлях, який пройшли інші країни за 7-10 років.