Озброєний лис із мукачівського виноградника

Декілька разів протягом читання книжки Мирослава Дочинця «Лис у винограднику» хотілося її відкласти і більше до рук не брати. Але цікавість через деякий час врешті-решт пересилювала, поки остання сторінка не була перегорнута. Завершується книжка тим, чим і повинна: зізнанням у любові до Мукачева. «Ні люди (за винятком Лиса і письменника), ні установи, ні події, описані в романі – не є реальними. Реальним є тільки Мукачево – місто нашого серця» – такими є останні слова автора. Безперечно, роман «Лис у винограднику» є однією з найцікавіших книжкових подій 2010 року на Закарпатті, тому хочеться поговорити про нього докладніше.

МІСТО-ГЕРОЙ

Про якість книжки свідчить те, що відоме київське видавництво "Ярославів вал" видало його "гарячим", просто "з печі": автор ще дописував свій твір, коли видавці вже заходилися працювати над його рукописом. Тож маємо доволі рідкісний випадок для літератора з "провінції", коли час написання роману зазначений липнем 2009 – січнем 2010 року, а презентація книжки в Ужгороді відбулася вже у лютому. Так хутко видають тільки дуже маститих письменників.

На представлення книжки в Закарпатській обласній універсальній бібліотеці приїхала головний редактор видавництва "Ярославів вал" Лілія Максименко, яка не скупилася на похвалу Мирославу Дочинцю, називаючи "Лиса у винограднику" дивовижним романом і великою удачею для їхнього видавництва. У це вірилося, бо інакше для чого було його друкувати у такі рекордні строки? Ба більше – київський видавець захотіла пожити у Мукачевому, аби відчути ауру цього міста, так звабно описану Дочинцем. А це вже свідчить про потрапляння мукачівського літописця у ціль.

Мирослав справді написав книжку як освідчення в коханні рідному місту. Власне, він його прописав в українську літературу. Закарпатський колорит тут дихає чи не з кожної сторінки. Однак є одне "але"...

Якщо змінити назву міста, де відбуваються події, на Ужгород, Берегово чи Хуст, то нічого по суті книжки не зміниться. Єдиним відмінним моментом є Мукачівський православний монастир, який фігурує у книжці. Все решта буде тотально закарпатським – густе домашнє вино за неспішними балачками у вуличних забігайлівках, плющ і виноград, що звисають зі старих, порепаних будинків, вузькі тінисті вулички, спокійні люди. Одне слово, провінція у всій красі.

Провінція, бо жодного критичного слова на адресу свого міста у Дочинця не знаходиться. Все тут так мило і потішно. І в цьому "Лис у винограднику" справді суто "мукачівський" роман. Ужгородці, на відміну від мукачівців, значно критичніші у ставленні до свого міста. Можливо, тому, що Ужгород реалізованіший у своїх амбіціях як обласний центр, а Мукачеву, яке в області "не перше місто, але й не друге", доводиться втішатися міфами.

Тому ужгородцям не до смаку плекати свій "міф" – наївний і захмарний, вони більше прагнуть битися з реальною правдою життя, ім'я якій – відсутність води у трубах, сміття і безпритульні пси, нищення історичної архітектури. Це все при бажанні можна побачити і в Мукачевому. Якщо захотіти...

Але навіть мукачівська преса про це жодним словом не прохоплюється. Одне слово, суцільне місто-міф. Тепер воно має і свою літературну версію.

МУКАЧІВСЬКИЙ РОБІН ГУД

І найхарактернішою ознакою, що роман є справді "мукачівським", є його головний герой – кримінальний авторитет на прізвисько "Лис". А особливо те, ЯК він зображений – з великою повагою і симпатією. Тільки в цьому місті, яке недарма називали "закарпатською Сицилією", можуть ТАК писати про кримінальників. Тут завжди вважали, що бандити наведуть кращий порядок, ніж міліція. Тож мукачівський Дон Карлеоне, "господар" міста, – це вже правда життя. У це всі закарпатці вірять відразу і навіки вічні. Але роман Дочинця не про місцевих "донів". Ставати закарпатським Маріо П'юзо – вкрай нерозумно для такого витонченого інтелектуала, як Мирослав Дочинець. Занадто добре він знає Мукачево.

Його кримінальний герой – мукачівець тільки за народженням. Свою біографію він здобував на зонах і в тюрмах всього колишнього Союзу, "відзначався" в Москві, Грузії, Чечні. Одне слово, людина, з якою не хотілося би навіть проїхатися в купе. Бо такі жартів не розуміють. Для них людське життя занадто мала цінність. Забагато крові у них на руках, щоб перейматися долею якогось випадкового пересічного.

І раптом ось такий рецидивіст (називаймо речі своїми іменами), потрапивши випадково в Мукачево, "прозріває". Він стає благородним розбійником, котрий, як у казці, – "у багатих забирає, а бідним роздає". Починає боротися з "поганими" бандюками та допомагати простим мукачівцям – вуличному хлопчику Колі, акушерці-пенсіонерці, випадково знайденим родичам, які колись відреклись від нього і залишили помирати в пологовому будинку. Ну справжній тобі Робін Гуд! Навіть на Пинтю та Довбуша не тягне, бо ті таки скінчили своє опришківське життя у муках, заплативши за беззаконня власною кров'ю. Там була дещиця правди.

У Дочинця її немає. Саме через оце "не вірю" кілька разів хотілося відкласти книжку. Бо "світлість" книжки, яку повинна нести література, автор направив у мелодраматичну колію, вибравши найлегший для себе шлях.

 МІЖ ПРИТЧЕЮ І МЕЛОДРАМОЮ

Хоча, може, автор писав притчу? Наприклад, про блудного сина, який таки повертається до своїх витоків, чи про лисицю й виноград, на що прозоро натякає назва книжки. Так, усі ці моменти Мирослав Дочинець заклав у своєму першому романі. Але, на жаль, колізії він розв'язав, як у мексиканських серіалах. Хоча куди тут правду діти: прості закарпатці, як невиправні провінціали, люблять "мильні опери". Не дивно, що "Лисом у винограднику" відразу зацікавилися кіношники. Адже ця книжка наскрізь кінематографічна. Бо вона не тільки майстерно прописана, "зорова", коли все бачиш, як своїми очима, вона ще й за своєю суттю є тим, що хочуть спостерігати на екранах мільйони людей: гарну казку, але буцімто із реального життя.

І ось тут виникає конфлікт прочитань. Адже інтелектуал Мирослав Дочинець, який завжди орієнтувався у смаках на серйозну літературу, не хоче творити "жанрову" літературу, яка не претендує на вершинність уже за своїм визначенням. Та, на жаль, на притчовий рівень "Алхіміка" Коельйо "Лис у винограднику" не дотягнув.

Був шанс вирватися з мелодраматичної колії, коли в головного героя на останніх сторінках стріляють. Але він цей шанс на притчевість ("на крові щастя не збудуєш") щасливо змарнував, тож усе завершується очікуваним хепі-ендом.

Попри те, що Мирослав перенаситив роман афоризмами, сама книжка якимось загальним афоризмом, несподіваною філософською сентенцією не стала. До слова, тут крилатими фразами сипле направо і наліво кожен персонаж – чи то зек, чи мент, чи сільська бабця. І де вони такі в Мукачевому беруться? Не місто, а ходячі декламатори народних прислів'їв і приказок. Щоправда, за сотні відвідувань цього міста я чомусь такого ні разу не зустрів. Але ж це Дочинець творить мукачівський міф, а не я. Однак афоризмами з уст буквально усіх героїв він таки передав куті меду.

І тут згадується ота ремарка в кінці книжки – що "люди, описані в романі, не є реальними. За винятком Лиса і письменника" (одного із персонажів). І тут все стало зрозуміло, бо Лис і письменник – це і є сам Дочинець. З літератором все зрозуміло. А от як бути з "кримінальним авторитетом"? Хто ж це насправді? А дуже просто: у цього "пахана", який випадково потрапив до Мукачевого, несподівано вселяється душа автора і він починає діяти і відчувати, як Мирослав Дочинець, а не як бандюк із великим списком злочинних діянь за плечима, за котрим невідступно стежить навіть Інтерпол.

Тож "Лис у винограднику" – роман про самого автора. Просто він тут діє у різних обличчях. А найперше – в образі Лиса, з чого і витікає мелодраматична суть усієї книжки. (До речі, лис – вкрай феноменальна знахідка для визначення характеру самого мукачівського письменника. Бо ж він справді – лис із виноградника. "В натурі, братело!").

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕНОГО

Але все вищесказане не свідчить про те, що роман – кепський. Навпаки: "Лис у винограднику" – твір небуденний, яких в сучасній українській літературі вельми бракує. Окремо слід відзначити віртуозне володіння словом Мирослава Дочинця. Не мова, а насолода.

Якраз мелодраматична суть "Лиса у винограднику" робить його успішним для широких читацьких верств. Література середньої полиці в Україні слабо розвинена. Андрій Кокотюха підрахував, що за минулий рік видано всього десять-двадцять (!) українських детективів. І це на книжковому ринку, який охоплює 20-30 мільйонів читачів. Мізер! Крапля в морі! Приблизно така сама картина у нас і з іншими популярними у світі жанрами.

Тож роман Мирослава Дочинця має всі шанси стати в народі популярним і зробити його ім'я відомим читачами усієї Україні. Тим паче, що за книжкою вже готується "радіосеріал" на українському радіо. Мукачівська кримінальна "мильна опера" розпочинає похід у світ...