Вони збираються змінювати майбутнє?

Субота, по обіді. Схожу з потяга. Уже на вокзалі мене зустрічає дивовижна осінь. Тепла.

Замішаний у цьогорічній виборчій кампанії, я не можу сказати, що їхав до батьків, аби хоча б на вихідні втекти від неї. Хіба трохи. У Мукачеві інший ритм. Інші вибори.

Обійшовши вокзал я побачив фото людини, яка досі переконує, що врятує усіх нас. «Змінимо майбутнє» закликав з борду Арсеній Яценюк. Попри надмірну абстрактність, гасло симпатичне. А головне, як і завжди, глобальне.

Хоча цього разу кольорова гама головного «фронтовика» країни приємно здивувала. Щоправда, мабуть, будь-яка гама кольорів, після мілітарі буде приємно дивувати.

Але облишмо всеукраїнського месію. Колись і я в нього щиро вірив. Чи то скоріше, сподівався. Близько півроку.

Батько завів авто. Я сів поруч. 3-5 хвилин, і ми вже на Валенберга. Зупинилися на перехресті, і ось що я бачу.

За кілька метрів на будинку зліва те саме.

Чергове перехрестя біля «Дитячого світу» (колись там був). Ужгородська.

Виїжджаємо на міст. «Та щоб їм…», – здається ось це вирвалося у мене відразу. Як людина вихована, продовжувати далі пряму мову не можу, інакше читачі засумніваються у моїй вихованості.

Коротко опишу побачене. Страшні зелені каракулі по обидва боки бетонних бордюрів, які відмежовують пішохідні доріжки від дороги. Вгадайте, що там написано… «Зміни майбутнє». Криві букви-каракулі. Крива стрілка. На стрілку вона схожа дуже умовно.

Знаєте, окремих людей з першої п’ятірки Фронту змін в Мукачівську міську раду я знаю особисто. З деким ходив в одну школу. Батьки декого були моїми вчителями. Це майже мої однолітки. І це непогані люди. Мені навіть важко уявити, як вони на таке пішли. А те, що це було зроблено за їхньої згоди, чи принаймні, що вони могли відмовити ініціаторів – сумнівів у мене нема.

Заради справедливості завважу: я представляю редакцію, логотип та «нейм» якої також нанесений в окремих місцях міста. То також була своєрідна «партизанщина». Але перепрошую, намальовано то воно на землі, під ногами. Чітко видно, що це трафаретні зображення. Частину вже майже змив дощ, затерли пішоходи. Впевнений, жодної шкоди естетичному образу міста ці малюнки не принесли.

Взагалі-то я за подібні імпровізації. Більше за соціальні, але й за комерційні, за так званий партизанський маркетинг. Але якщо це вже малюється на вертикальній площині і претендує на певну стійкість зображення у часі, то реклама повинна бути хоча б такого рівня, як промо одного з нічних клубів міста на набережній.

Я не кажу вже про графіті рівня Бенксі.