Сповідь розчарованого регіонала

Люди, які мене знають, можуть підтвердити, що я вже багато років є щирим прихильником Віктора Януковича як політика та державного діяча. Під час президентської кампанії 2004 року я входив до правління громадської коаліції «Ужгород за Януковича», об’їздив не один населений пункт нашого краю, агітуючи за нього як кандидата у президенти. У листопаді 2004 року був одним із організаторів наметового містечка на підтримку того ж Януковича в «помаранчевому» Ужгороді, наслухавшись у ті часи на свою адресу чимало образ, на зразок – «бандит», «злодій» та відвертих погроз з вуст місцевих революціонерів та їх «вождів».

       � У квітні 2007 року я став членом Партії Регіонів, яка після підписання Ющенком сумнозвісного Указу про розпуск Верховної Ради тоді фактично опинилася в опозиції. Я сумлінно, по мірі можливостей, працював на перемогу команди Віктора Януковича на парламентських виборах 2007 р. та президентських виборах 2010 р., і вважаю, що чинив правильно. До Партії Регіонів я вступив за переконанням, тепер із тим самим переконанням із неї йду.

       � Що спонукало мене до такого кроку? Ні, не незгода із програмними положеннями та ідеологічними засадами партії, не розчарування політикою нинішньої української влади і тим більше не бажання прилучитися в передвиборчий період до якої-небудь конкуруючої політсили. Все значно простіше – я перестав розуміти процеси, які відбуваються в середині обласної та Ужгородської міської парторганізацій в період після президентських виборів. 

       �

       � Я НЕ РОЗУМІЮ:

1)   � Кадрової політики, яку «проводить» Закарпатська парторганізація у ввірених їй місцевих органах виконавчої влади.

2)   � «Кулуарного методу», за яким в останній час приймаються партійні рішення (яскравий приклад – недавнє переобрання у «вузькому колі» голови Ужгородської міської організації ПР).

3)   � Позиції Закарпатської та Ужгородської партоганізацій щодо виборів міського голови обласного центру, коли висувається заздалегідь непрохідна кандидатура та дається «зелене світло» діючому меру для переобрання на повторний термін. Це при тому, що і номінальний і фактичний кандидати під час президентських виборів активно працювали на головного конкурента Віктора Януковича.

4)   � Принципу, за яким формуються партійні списки до місцевих рад та визначаються кандидати по мажоритарних округах. Коли офіційними кандидатами від партії стають особи, які ще кілька місяців тому навіть близько біля неї не стояли або ж навіть засідали у депутатських фракціях� партій-опонентів, а багаторічні активісти, які працювали на зміцнення партії в опозиційний період, ризикуючи своїм дрібним бізнесом, посадами у бюджетних установах тощо, зараз майже стовідсотково залишилися осторонь цих процесів.

   �