Що неймовірного можна знайти в газетах оголошень

Спекотного червневого пообіддя я сидів на терасі львівської «Дзиґи» і попивав свою медівку. А що ще попивати, якщо ціна на мурав’янку чи калганівку та ж сама, а градус вдвічі нижчий?! Отож, був понеділок і людей на терасі було мало-мальсько: туристів у будні значно менше, а львів’яни, напевно, на будівництві стадіону до ЄВРО-2034.

Просидівши годинку, голову навідала чудова думка (що вплинуло – палюче сонце, медівка?), що у Львів треба не приїздити, а жити тут. Власне, для того, щоб жити тут, потрібно ДЕСЬ жити. Наступний висновок – треба орендувати якусь хату чи квартиру. Мозок працював, як трамвай. Не минуло й години, як прийшло рішення: аякже, треба купити газету оголошень і таким чином дізнатися про ціни, умови, розташування! Пацан сказав – пацан не забув. Попрохавши офіціантку тримати мені місце, пішов до газетного кіоску й купив одну з найбльших львівських рекламних газет. І не пожалів про це.

На якій планеті я жив раніше, чому я безтурботно минав газетні ятки з оголошеннями, рекламами, чому не читав зміст нерівних клаптиків паперу, які дбайливо були приклеєні до стовпів чи автобусних зупинок? Тому що не мав грошей – підкажете ви і матимете цілковиту рацію. Тепер я знаю точно: приїжджаючи до якогось міста треба купувати не карту, гіда чи проститутку, а газету оголошень. Саме з неї ви зможете дізнатися про настрої в місті, його ауру, ціни на внутрішні органи і нерухомість, загублені речі і рівень алкоголізму, словом, все те, що потрібне для комфортного і зручного перебування чи проживання в окремо взятому населеному пункті.

Львівська рекламна газета полонила моя увагу приблизно на дві години – можна сказати, що я прочитав її «від кірки до кірки». З таким захопленням я навіть Кримінальний кодекс ніколи не читав. Як і будь-яку книгу, ту газету я відкрив зі змісту і почав обирати свій розділ. Найбільше мене зацікавила не рубрика «Нерухомість, оренда», як міг би сподіватися допитливий і цілеспрямований читач, а «Клуб знайомств». Ого, - промайнуло в мене� в голові – може, у Львові заведено знайомитися через оголошення? Цілком можливо, що це так і є, але в такому разі у цьому місті знайомляться люди з середнім віком 55-65 років, і, як свідчать зміст об’яв, люди ці безнадійні романтики, інтелігенти, мрійники, вдівці і вдовиці, спокійні, урівноважені, веселої вдачі, за гороскопом переважно Тільці чи Овни, стрункі й працьовиті, матеріально та житлово забезпечені, всі дружньо ненавидять одружених, засуджених та любителів випити. Словом, ідеальні люди, але чому ж тоді вони такі самотні і навіть знайомляться через газету, а не на вулиці, в кнайпах чи театрі? Аби не бути голослівним наведу приклад. Пише жінка, 54 роки, 155 сантиметрів зросту: «Вдова, симпатична, живу у селі недалеко від Львова. Для створення міцної і щасливої сім’ї шукаю забезпеченого чоловіка, який також втомився від самотності і шукає другу «половинку», має авто або працює водієм. Докладніше – при листуванні. Чекаю на відгук. Прошу вкласти чистий конверт. Адреса».Ух, чого захотіла – має авто чи працює водієм, вкласти чистий конверт і – увага! – чекає на відгук. Може, їй ще рецензію написати?

Але це ще не все, адже є й інші рубрики оголошень. Наприклад, «Послуги»: «Бачу події майбутнього,минулого та теперішнього. Без ворожінь даром ясновидіння. Відповім на всі запитання. Якщо буде – зніму магічний чи родовий вплив на життя. Без магії. Відкрию щасливу Долю. Номер телефону (передзвоню)». Найбільше мене вразило речення про те, що вона бачить події майбтнього і ТЕПЕРІШНЬОГО. О Господи, я теж бачу події теперішнього, але ж оголоень про це не даю і грошей на цьому не заробляю!

У зв’язку з різким збільшенням кількості поетів, очевидно, з’явилася рубрика «Резюме, тексти». А там – ви не повірите! – таке: «Вірші, журнальні статті, оповідання, повісті на будь-яку тему. Номер телефону». Наступне: «Пишу вірші на замовлення російською або українською мовою до ювілею, дня народженння, весілля або просто коханій людині. Швидко, якісно, ексклюзивно, недорого. Той самий номер телефону». «Придумаю оригінальну назву для бару, магазину, фірми тощо. Той самий номер телефону»! От яких всебічнорозвинених талантів дає наша земля! Комуністи таких шукали, давали тематику, на яку треба писати, нагороджували, видавали, дарували квартири, створювали спілки письменників, а зараз треба цим писакам якось і самим крутитися! Ну нічо’, маразм, як то кажуть, крєпчає, і скоро Януковіч чи його оточення буде в них замовляти собі славильні оди й романи, от і підробіток знайдеться.

Сюжет для прозаїка треба шукати в рубриці «Просимо зголоситися»: «Очевидців бійки на розі вул. Люблінської-Виговського, неподалік тролейбусної зупинки, біля таксі Опель-Кадет, яка відбулася 6 травня ц.р. близько 7 ранку. Номер телефону». На такі оголошення полював Шерлок Голмс!

Але щоб збити вас з ніг остаточно, скажу, що в цій газеті навіть є рубрика «Приймемо в подарунок»! Там можна прочитати, зокрема, таке: «Жінка інвалід прийме в подарунок акваріум. Номер телефону». І одразу ж наступне: «Жінка-інвалід прийме в подарунок ноутбук чи комп’ютер. Той самий номер телефону».

Мені не залишалося нічого іншого, як надіслати до цієї газети наступне оголошення: «Молодий хлопець прийме в подарунок будинок чи квартиру. Можна без меблів».

PostПоступ, липень 2010