Чому українці не знають української мови?

Мовні прогалини загальноосвітньої української школи

Майже двадцять років мені доводиться періодично пояснювати то одним, то іншим людям, що моє прізвище «Філіппов» треба писати з двома буквами «п», бо воно – власна, а не загальна, назва іноземного походження, відмінна від української. Але ця обставина, яка зафіксована правилами українського правопису (див. – Український правопис: К. Наукова думка, 1990. – С. 104. § 89 «Неподвоєні й подвоєні приголосні» п. 3 «Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах»), чомусь не діє на свідомість пересічних українців. Натомість, повсюдно вживається інша норма граматики, де йдеться про те, що «У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються» (див. – там же: С. 104. § 89 п. 1). Яким способом пояснити, що прізвище людини є не загальною, а особовою власною назвою?

Іноді доходить до курйозів. Правопис слів іншомовного походження в українській граматиці вимагає відповідної передачі звуків українськими буквами без зміни змісту слова. Так, прізвище відомої у минулому на Закарпатті німецької родини Шьонборн пишеться в оригіналі «Schonborn», що означає «Красиве джерело». До речі, ця думка закладена інженером-дендрологом під час створення Шьонборнами парку біля свого палацу «Берегвар» наприкінці ХІХ ст. Проте у сучасній українській ця власна назва пишеться чомусь як Шенборн. У німецькій мові наближеним до вимови «шен-» є тільки слово «Schenk», що означає «шинок». То що ж виходить – німецьке прізвище треба перекладати як «шинкове джерело»? Тоді права думка, що німці навчили українців пити горілку? Ні. Просто ще у радянських поліграфістів діяв простий принцип: для скорочення часу і спрощення витрат під час ручного набору друкованих текстів буква «ё» замінювалася буквою «е», але вимовлялася під час читання як «ё». Вважаю, що правило передачі німецької літери «o» українською «е» застаріло, оскільки не відповідає змісту. Не хочеться тут говорити про недорозвинутість української мови.

Аналогічне питання існує з власним ім’ям «Martin» з наголосом на першому складі. Його чомусь усі намагаються писати як «Мартин» й при цьому не змінюючи наголосу. Хоча за українським правописом змінюється не лише наголос з акцентом на другий склад, а й зміст слова: Мартин – різновид чайки.Сів нещодавно один політик на вертоліт / гвинтокрил / гелікоптер та й полетів над Карпатами з правоохоронцями ліси карпатські доглядати. Літали вони, літали, раз запитав цей політик мужів із погонами: «Чого це ви, добрі молодці, за дупи свої тримаєтесь, висоти боїтеся?». Ось і виникла у мене загадка: скільки українських слів міститься в реченні «Я літаю гелікоптером, тримаюся за дупу і маю рацію». Відповідати бажано зі знанням польської мови, де подібний вислів пишеться таким чином: «Leciam na helikopterze, trzymam sie za dupa i mam racie». До речі, поляки до цього часу пишуть «na Ukrajne», тобто на околиці Речі Посполитої, а не «w Ukrajne».

Наштовхнула мене написати свої думки стаття Володимира Денисюка «Або українська мова — або інновації», яка вийшла у випуску київського тижневика «2000» № 23 (513) від 11 - 17 червня 2010 г. http://2000.net.ua/2000/svoboda-slova/narodnaja-tribuna/67262 . У ній йдеться про те, що за двадцять років незалежності не створена сучасна українська технічна мова, необхідна, зокрема, для державного патентування винаходів. Ось вам і турбота про рідну мову!

Порівняйте англійський будівельний винахід «sky-scraper», що буквально означає «той, що скребе/чеше небо» з російським «небоскреб» та українським «хмарочос». Небо і хмари – не одне і теж, як «sky» і «cloud», але прийнято їх вважати словами-перекладом. Де ж сучасні українські Олександри Потебні?

Прим. : Олександр Потебня (1835-1891� рр.) – лінгвіст-філософ. Займався філософськими проблемами мови і міфу. З раннього дитинства володів двома мовами – українською та російською. На «відмінно» закінчив гімназію в Радомі, де навчився польської, німецької та латині. У Берлінському університеті вивчав санскрит. Під час наукової поїздки слов’янськими країнами вивчав чеську, словенську і сербсько-хорватську мови.