Міфи про Мукачево

Їх створюють люди, які не люблять документальної правди

Ці міфи, про які йдеться нижче, написали і опублікували конкретні люди. Декан історичного факультету Львівського національного університету ім. Франка Роман Шуст сказав: «Історія ХХ століття – це значною мірою політологія».

У Європі історія вважається наукою точною. Є документ – історик має право про нього говорити, немає – він повинен шукати інші докази і не фантазувати на власний розсуд. У цьому я переконався, спілкуючись з науковцями Польщі, Словаччини, Угорщини, Болгарії.

Однак у Закарпатті ситуація дещо інша. Побачити наших відомих істориків в архівах – річ складна. Причиною цьому є відсутність у них знань зі спеціальних історичних дисциплін. До них належать палеографія, дипломатика, сфрагістика та інші предмети. Без вміння перекладати з середньовічної латині, давньоруської, давньоугорської та інших мов, через незнання геральдики, генеалогії, будь-який сучасний дослідник буде безпорадним, тримаючи в руках архівне першоджерело.

Тому в нас часто-густо переважає саме політологія – модерна наука, заснована на засадах психології. Вона більше орієнтована на емоційні висновки особи про той чи інший історичний періоду часу. Наукова точність тут непотрібна, а разом із тим й історія як «опис подій у минулому». Саме ця причина лежить в основі того, що з кожним генеральним секретарем чи президентом наша шкільна історія переписується заново, інколи до невпізнання, а суспільство надалі залишається у тенетах відсутності власної культури.

Я вирішив написати про деякі мукачівські та закарпатські міфи, розтлумачити які мені вдалося.

896 рік – перша письмова згадка про Мукачево.

Перша письмова згадка про Мукачево знаходиться в угорській середньовічній латиномовній хроніці «Геста гунгарорум». Її написання датується угорськими науковцями кінцем ХІІ – початком ХІІІ століть (біля 1200). У розділі ХІІ справді описуються події кінця ІХ століття, коли угорські племена перейшли Сніжні гори (Карпати) і довго відпочивали біля «поселення, яке вперше зайняли і нарекли Мункаш, бо з великими труднощами прибули на цю землю, про яку давно мріяли».

Мукачево і Хуст – закарпатські міста давньоруської доби Х-ХІ ст. Вони не досліджені археологічно, проте наявність їхніх замків третього ярусу в той час засвідчена писемними документами.

У «Повісті врем’яних літ» та інших давньоруських літописах немає жодної згадки ні про Закарпаття, ні про будь-яке закарпатське місто, ні про їхню тогочасну належність до Київської Русі. Цей міф міг з’явитися тільки після Другої світової війни як вимога політичної пропаганди тов. Сталіна та його агітаторів-істориків.

Назва міста Мукачево походить від легенди, де йдеться, що замкову гору насипали люди у великих муках. Інший народний переказ пов’язує назву міста зі словом «мука» (борошно). Колись біля замку стояв водяний млин, де мололи зерно та продавали муку.

Особливою популярністю серед науковців і літераторів легенди та інші народні перекази почали користуватися в ХХ ст. після Першої світової війни, коли у складу новоутвореної Чехословацької республіки панувала ідеологія зростання національної самосвідомості та культури слов’янського населення: чехів, словаків і русинів. Якщо угорці, німці були виноробами, каменярами, євреї – торговцями, медиками, чехи – чиновниками і юристами, то підкарпатські русини у той час займалися переважно вирубкою лісу та сільськогосподарськими роботами, зокрема вони мололи муку.

Легенди розповідалися старшим поколінням, записувалися шкільною молоддю, але мало спільного мали зі справжньою історичною наукою. Так і з легендами про назву Мукачева: ні «мука» (важка праця насипання Замкової гори), ні «мука» (борошно, що мололи на млині під замком) не підтверджуються науково. Замкова гора є вулканічного походження і складається з трахітової породи, а наявність млину під Мукачівським замком згадується за часів повстання Ференца ІІ Ракоці, коли русини-селяни брали активну участь у його війську. Інші млини знаходилися вздовж Латориці, починаючи від монастиря на Чернечій горі.

У 1280-1320 рр. Закарпаття разом із Мукачевом на 40 років входило до складу Галицько-Волинського князівства.

На підставі одинокої грамоти 1299 року, в «котрой Гриць, наджупан бережскої жупы називається «урядником Льва, князя руського», г-к священик Іреней Кондратович, парох хоньковський, вигадав міф, що: «В 1280 р. не знати про яку причину войско Льва напало на Угорщину и пустошило верхнее поріча Тисы от повночноі границі аж до Вышкова. Сесе прилученя угорсько-руської провинції нашого Подкарпаття держалося 40 роков и простиралося от Вышкова аж до жупы Шаришскої».

Угорська «Ілюстрована хроніка» 1358 року та Галицько-Волинський літопис не підтверджують це. Про події 1285 року там повідомляється, що угорський король Ласло IV Кун покликав на допомогу проти повстання магнатів Верхньої Угорщини татарського хана Ногая. Той взяв із собою галицьких князів, які «були покірні йому». Але в гірських лісах Карпат вони заблукали, до угорського короля вчасно не потрапили і ледве зуміли повернутися. Ніякого входження Закарпаття до Галичини тоді не відбулося.

Федір Корятович заснував у 1360 році Мукачівський Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі, боровся проти закріпачення українського народу на Закарпатті, проти його латинізації і мадяризації.

У 1385 році, коли 14 серпня відбулася Кревська унія, Федір Корятович ще володів Поділлям і знаходився у м. Кам’янці. Результатом цього політичного союзу між Польським королівством і Литовським князівством став перехід Великого князя Литовського Ягайла з православ’я у католицтво і його одруження в 1386 році у Кракові з молодшою донькою угорського короля Людовика Великого, 13-річною Ядвігою. Після цього, у 1387 р., новий польський король почав «перехрещувати» своїх підлеглих удільних князів. Одними з них були й брати Коріатовичи, які також стали католиками. Князь Федір також ніяк не міг бути удільним князем Київської Русі – надто різні історичні епохи.

Заснувати Мукачівський монастир у 1360 році Федір Коріатович ніяк не міг. Його грамота про дарування монастирю сіл Бобовище і Лавки вважається підробною монахами греко-католицького ордену святого Василя Великого у другій половині XVII століття. Існує фаховий палеографічно-дипломатичний аналіз цього документу, який знаходиться в Братиславському архіві.

Після 1690 р. імператор Священної Римської імперії Леопольд І переміг повстанські війська графа Імре Текелі і зайняв Мукачево. Він затвердив юридичну силу цієї сфальшованої грамоти, у результаті чого монахи монастиря і єпископ Йосиф де Камеліс могли безбідно існувати.

Князь Корятович побудував замок «Паланок» з великим двором неправильної чотирикутної форми, обнесений кам’яним муром висотою 10 м і товщиною 6 м, з чотирма круглими баштами. Посеред цього двору він звів величезну триповерхову башту-донжон. Її згодом стали називати Старою і під нею пробили примітивними знаряддями праці при отруйних підземних газах 86-метровий колодязь неправильної циліндричної форми.

Жодного архівного документу чи справжньої літописної згадки про будівництво чи діяльність Федора Коріатовича в Мукачівському замку не виявлено. Під час очищення колодязя у 2008 році виявилося, що циліндричну форму він має тільки до глибини 13 м, далі водне джерело створено як квадрат зі стороною 3 м.

Назва замку «Паланок» походить від паркану-частоколу, що оточував Мукачівський замок довкола водяного рову і складався з важких дубових колод і 8-метрового земляного валу.

Уперше оборонна система, яка існувала у замків багатьох європейських країн і отримала назву «паланок», з’явилася у другій половині XVI ст., коли Мукачівський замок перебудовувала вдова Дьордя І Ракоці Жужанна Лорантффі.

У всіх документах, написаних латинською, угорською, німецькою мовами у XIV-XIX ст., назва замку подається лише як Мукачівський. І тільки після 1920 р. Мукачівський замок чеські чиновники почали називати спочатку Варпаланок, а потім просто Паланок. Сталося це через те, що для новоприбульців простіше була назва за тим селом, яке знаходилося у підніжжя Замкової гори, ніж за містом, що відстояло за 3 км.

Князь Корятович зробив Мукачево центром свого князівства і сприяв тут розвитку торгівлі й ремесла.

Коріатович не міг зробити Мукачево центром свого князівства, через те, що такого князівства ніколи не існувало. Розвитком мукачівської торгівлі та ремесла більше переймався король Угорщини, Далмації, Кроатії і т.д. Сигізмунд із династії Люксембургів. Саме він у Буді у 1391 році видав Мукачеву грамоту, де підтверджувалися попередні міські привілеї і свободи, надані раніше угорськими королями.

Янош Гуняді, володар домінії та Мукачівського замку, дав місту Мукачеву Магдебурзьке право.

Повний титул Яноша Гуніаді у документах був наступний – воєвода Трансільванії, комес Сікулії і Темеша і т. д. У 1438 році новий угорський король Альбрехт ІІ Габсбург призначив його баном комітату Серийнь. Володіння Яноша Гуніаді поступово збільшувались. Він також був ішпаном комітатів Темеш, Чонад, Чонград, Секейфелд, Арад, Бігар, Сотмар, Красна, Соболч, Кезийп-Сольнок, Берег, Мараморош і Угоча. У грамоті Мукачеву в 1445 році написано: «Це наше місто Мункац бажаємо зробити вільною громадою за прикладом інших вільних міських громад». Жодної згадки про Магдебурзьке право в документі немає.

Кожна європейська середньовічна країна користувалася своєю системою міського самоврядування і монархи на власний розсуд вирішували спірні питання з містами. У Магдебурзі знаходився суд для вирішення спорів, але його юрисдикцію не визнавала Угорщина.

Родина Ракоці (Раків) походить з етнічно руських земель біля Шаришського Потоку. Їх предок Іван Рак відзначився у боротьбі з турками, був капітаном града Лікава. Прийнявши католицизм, Ракоці стали наймогутнішими магнатами Угорщини лише завдяки низці досить вдалих одружень із заможними закарпатськими панянками.

Те, що засновником роду Ракоці був русин Іван Рак, – справжнісінький міф. Родина Ракоці походить із роду Богат-Радван, яких виводять із Чехії. Жодних браків із заможними закарпатськими панянками вони не укладали.

У трансільванських князів із родини Ракоці були наступні дружини:
а) Протестант, угорець Дьордь І Ракоці (1593 – 1648), князь: 1630 – 1648 – дружина: угорка Жужанна Лорантффі, яка походить із більш давнього угорського роду Яноша Ратолда де Капла. Він був призначений королем Угорщини Людовиком Великим Анжу в XIV ст. воєводою Галіції.
б) Протестант, угорець Дьордь ІІ Ракоці (1621 – 1660), князь: 1648 – 1660 – дружина: католичка, угорка Софія Баторі. Її батьки у XVI ст. мали чималі маєтки поблизу Ньіредьгази.
в) Протестант, угорець Ференц І Ракоці – дружина: католичка, хорватка Хелена (Ілона) Зріні, донька хорватського бана Петера Зріні.
г) Протестант, угорець Ференц ІІ Ракоці (1676 – 1735), князь: 1704 – 1711 – дружина: католичка, німка Шарлотта-Амалія фон Гессен-Дармштадт.