Тетяна Яцук (Мишкулинець): Для мене найбільш актуальними є проблеми незахищених верств населення…

Провів майже годинну розмову з красивою і милою молодою і, що саме головне, з розумною жінкою Тетяною Яцук (Мишкулинець), президенткою ГО «Українська асоціація нетворкінгу», керівником інформаційного відділу ГО «Мукачівської міськрайонної спілки підприємців» та радником голови Ради адвокатів Закарпатської області.

Розмову я записав на диктофон і подаю її в аудіооригіналі в відеопроєкті «Актуальне від Степана Сікори» та в друкованому варіанті, дещо скороченому вигляді:

–Розкажіть про свою громадянську організацію, пані Тетяно, в якій Ви є президенткою.

– Громадська організація, яку ми з колегами створили, отримала назву «Українська асоціація нетворкінгу». Чому ми вирішили створити дану організацію? Причин є декілька. До мене, як до психолога та громадської діячки, зверталась різна категорія громадян для вирішення тих чи інших життєвих питань: юридичні питання, суспільні питання, питання мистецтва, культури, екології, бізнесу, благодійності… Одним словом, все що пов’язано з діяльністю людей. Основна задача – це ділова співпраця у вирішенні будь-яких питань.

Громадянська організація була зареєстрована в 2019 році.

Коли почалась війна то до нас звернулися наші іспанські колеги. Причина була в тому, що багато наших громадян, в якості біженців, виїхали в Іспанію. Потрібна була юридична та волонтерська допомогами, як біженцям так і тим громадянам України, які опинилися в зоні бойових дій.

Декілька партій гуманітарної допомоги ми отримали від наших іспанських друзів. Це були ліки, харчі і, навіть, військова амуніція. Вся ця гуманітарна допомога невідкладно була відправлена по необхідним адресам. Про це ми своєчасно відзвітувались перед нашими іспанськими колегами та відповідним державними установам в Україні.

Враховуючи те, що наша громадська організація, дякуючи нашій волонтерській діяльності, стала досить відомою в Іспанії, то до наших представників почали звертатись біженці, які переїхали в Іспанію, по різним актуальним питанням: пошук житла, роботи, юридичні питання тощо. Для більш ефективного вирішення питань наших громадян в Іспанію, туди в якості волонтерки поїхала Леся Комаровська, яка добре знає іспанську та англійську мову. Крім того, ми знайшли в Іспанії колег – юристів, які допомагають теж нашим біженцям вирішувати юридичні питання в даній країні.

–Так, в загальному, діяльність вашої організації зрозуміла. Чи може Ви назвати об’єм конкретної допомоги в тих напрямках, в яких ви проводити волонтерську діяльність?

-Щоб Ви зрозуміли, Іспанія, порівняно з іншими країнами Євросоюзу, не дуже допомагає грошима нашим біженцям. Якби наші громадяни їхали, для прикладу, в Чехію, то там є допомога по соціальним виплатам, по пошуку житла, розміщення в готелях, в госпісах. В Іспанії така допомога була тільки перший місяць і була не всім. Потім почали практикувати інший вид допомоги. Наших громадян поселяли в іспанські сім’ї, які готові були їх прийняти і держава компенсувала всі витрати на проживання наших громадян таким сім’ям. Крім того, наші громадяни, яких приймали іспанські сім’ї, укладали відповідні договори на проживання. У нас був такий випадок, коли одна українська сім’я з чотирьох чоловік (чоловік, дружина та двоє дітей) уклала договір на проживання з іспанською сім’єю, яка зобов’язувалася надати житло, харчування, допомагати з пошуком роботи та допомогти в адаптації українців до життя в Іспанії.

Потрібно відкрито сказати про ще одну проблему. На Заході привикли до переселенців та робітників, в основному, з Західної України, які приїзджають в Іспанію для того, щоб заробити. А тут відбувся приїзд, в основному, українців зі Сходу України: це Харківська та Донецька область. Контракт між іспанською сім’єю та переселенцями укладався на 1 місяць. За цей період відбувалась адаптація до місцевих умов, а далі переселенці повинні проходити курси іспанської мови та йти на роботу, яка їм пропонувалась. Як правило, це була низькокваліфікована робота прибиральника, збирачів цитрусових тощо. Українці зі Сходу дуже часто відмовлялись йти на мовні курси, йти на роботу, вважали, що іспанці зобов’язані їх утримувати.

Були випадки, коли наші переселенці розривали контракт і категорично вимагали, щоб їм купили квитки і вони могли повернутися додому. Їм відмовлялись купувати квитки: «Ідіть спочатку попрацюйте і заробіть собі на квитки.»

Ось які у нас були скандали.

-Це зрозуміло. Ми часто з подібним з тикаємось. На жаль, ще в нас живе «совок». В основному, це на Сході України: «нам зобов’язані це зробити». Не важливо хто. Хоча треба дякувати, що Європа нам допомагаєте і треба робити все, щоб європейці від нашого перебування там не відчували дискомфорт. Для закарпатців, для «західників», навпаки, дай можливість заробити і вони будуть робити любу роботу. На жаль, Україна – це не однорідне середовище. Регіон від регіона відрізняється своїм менталітетом.

-Скажу ще відносно дітей переселенців. Є дві категорії дітей: одні ходять в школу, а інші в дитячий садочок. Тут теж були проблеми. Частина батьків говорили, що вони не йдуть на роботу, а будуть сидіти з дітьми. Але, згідно іспанського законодавства, діти шкільного віку повинні йти в школу, а дошкільнята в садочки. В Іспанії для біженців та, взагалі, для іноземців, існують підготовчі (адаптаційні) класи, а в садочках, відповідно, адаптаційні групи, в яких дітей вчать іспанської та англійської мови.

Відносно волонтерської допомоги. Нами, адвокатами був створений такий собі «адвокатський батальйон». Наша громадська організації працювала, в основному з цих «адвокатським батальйоном», який допомагав нам завозити гуманітарку в Закарпаття. Тут у нас, в Мукачеві, був своєрідний перевалочний пункт, до якого приїзджали адвокати з східних регіонів, оформлялись відповідні документи і гуманітарний вантаж відправлявся до пунктів призначення. Це були: Київ, Харків, Миколаїв та інші міста, близькі до зон бойових дій.

Щодо житла в Іспанії. Житло в Іспанії дуже дороге.

Щодо бізнесу в Іспанії. Частина наших переселенці, особливо, з східних регіонів України, пробували відкривати там свій бізнес. Але часто робили на наш, український манер, частину бізнесу ховати від податків, робити його нелегальним. Це законодавством Іспанії категорично заборонено і суворо карається, аж до кримінальної відповідальності. В Іспанії весь бізнес на 100 відсотків легальний.

Ще одне. Українцям та й громадянам інших країн, які заїзджають в країну, як біженці, категорично забороняється відкривати свій бізнес. Це можуть робити іноземці без даного статусу.

Для відкриття своєї справи треба оформити багато документів і тут посильну допомогу дають наші земляки-юристи, які живуть і працюють та добре знають іспанське законодавство.

-Ця норма (мається на увазі легальний бізнес – прим.) працює в усіх країнах Євросоюзу. Яка ефективність роботи Вашої громадської організації в плані надання юридичної допомоги нашим громадянам в Іспанії?

-Ми орієнтуємось, в основному, на захисті прав наших громадян за кордоном. В Україні наші громадяни, для вирішення тих чи інших питань та проблем, знають до кого звертатись, яким законодавством користуватися. Зовсім інша ситуація за кордоном: не знання мови, законодавства, порядок оформлення тих чи інших документів – це вже часто велика проблема для наших громадян. Ми знайшли в Іспанії консультанта-юриста, вихідця з України, який добре знає тутешні закони і надає нашим громадян посильну допомогу в сферу захисту їх прав та в оформленні тих чи інших документів, а також консультує в питаннях обов’язків.

-Про діяльність вашої організації в Іспанії відомо що-небудь?

-Так, відомо. Більше того, ми оформляємо відповідні документи в Іспанії, щоб зробити там штаб-квартиру нашої організації. Посильну допомогу нам надає наша волонтерка в Іспанії Олеся Комаровська, про яку я вже говорила. До війни штаб-квартира і юридична адреса знаходилась в Києві. Зараз там, в нашому приміщенні знаходиться штаб місцевої самооборони.

Ми знаходимось на постійному зв’язку з нашими людьми в Іспанії. І тому, для більш ефективної роботи нашої організації, ми й плануємо перенести штаб-квартиру в дану країну.

-Наскільки я розумію, Ваша організація має статус громадської організації України, з усіма «витікаючими» з цього наслідками. Чи не має у вас бажання, для більш ефективної роботи, надати вашій організації міжнародний статус хоча б в рамках Євросоюзу?

-Так, це ми якраз і плануємо зробити. Крім Іспанії, ми проводимо свою діяльність і в Чехії, в Словенії. В Словенії я маю, скажу так, доброго знайомого Володимира Копитіна, який має свою авіакомпанію та льотну школу “Egmont Aviation”, який теж надає посильну гуманітарну допомогу Україні.

Крім Іспанії, Чехії та Словенії ми збираємось працювати і в інших країнах Євросоюзу і тому статус міжнародної був би дуже доречним для нашої громадської організації.

Наша організація – це авторитетні люди, які можуть вирішити ті чи інші питання.

-Ваша організація має непоганий старт, але війни колись закінчуються. Як ви бачите діяльність Вашої громадської організації після війни?

-Продовжити те, що я збиралася робити до війни. Організувати разом з Володимиром Копитіним продаж малої авіації в Україні, навчання пілотів та організацію польотів.

Часи змінюються. Якщо ще років 10-15 тому назад мала авіація – це була розкіш, то зараз навчання пілота і купівля літака обходиться, як купівля добротної легкової автомашини. Європі вже років десять, як починає масово використовуватися мала авіація. Це хотілось би зробити і в Україні. Починати робити це з Закарпаття, а потім і по всій Україні. Уже й зараз є українці, які дорожать своїм часом і навчаються в льотній школі в Словенії. Ще раз повторюсь, що вже й зараз малий літак та його обслуговування обходиться, як хороший престижний автомобіль. Я впевнена, що і у нас є люди, яких би це зацікавило.

-Крім громадської волонтерської діяльності чим Ви ще займаєтесь?

-Працюю радником голови Ради адвокатів Закарпатської області. Зараз надаємо посильну юридичну допомогу нашим військовим, воїнам територіальної оборони. Це своєрідний волонтерський рух. Юридичні консультації абсолютно безкоштовні.

-Відносно Спілки підприємців?

В Мукачівській міськрайонній спілці підприємців я працюю керівником інформаційного відділу, в якій ми теж надаємо юридичні консультації підприємцям нашого міста та району.

-Наскільки Рада адвокатів Закарпатської області допомагає Вам у вашій громадській та волонтерській діяльності?

-Голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош надає нам допомогу абсолютно у всьому, що відноситься до діяльності Ради і не тільки. Правда, хотілось би, не дивлячись на воєнний стан, щоб Рада адвокатів більш активно працювала в тій сфері, що відноситься до її сфери діяльності. Це й проведення різних адвокатських семінарів, тренінги, навчання та стажування адвокатів. На жаль, сьогодні з ряди об’єктивних причин, вони перейшли в он-лайн.

В нас на Закарпаття більш ефективним є живий контакт, коли ти безпосередньо можеш звернутись до конкретної людини з тим чи іншим питанням або поділитись своїм досвідом в певній області професійної діяльності.

-Тобто, ви рекомендуєте голові Ради адвокатів проявити більшу активність в діяльності Ради…?

-І ефективно і продуктивно.

-Пані Тетяно, що Ви можете сказати про таку сферу діяльності, як захист прав людини?

-Права людини зачіпає всі сфери діяльності, в яких присутня особистість людини. Зовсім не давно ми побачили, як російські окупанти порушували в Ірпіні та Бучі права людини з вбивствами та гвалтуванням наших громадян і це далі продовжує відбуватися на окупованих територіях. Про це боляче говорити. Коли ти все це бачиш, то потрібно різко і адекватно на це реагувати. Це потрібно робити не тільки на словах, а подавати відповідні позови в Європейських суд по правам людини і в наші суди подавати. Треба робити все можливе і не можливе, щоб нас світ почув і підтримав.

Грубо порушуються права українців. Найперше право – це право на життя. Це найстрашніше, що принесла нам війна. Коли від тебе забирають життя, то це те, що вже не можна повернути, не можна виправити. Все можна виправити, коли людина жива.

Людство прийшло до розуміння, що потрібно встановлювати певні цивілізовані правила відносин між людьми тільки після Другої світової війни.

-Відносно правил відносин між людьми. Недавно була цікава дата в календарі – це 69 років закінчення корейської війни. Колись була одна країни – Корея. Сьогодні ми маємо дві Кореї. КНД� – це аутсайдер в питаннях розвитку суспільства і Південну Корею – одна з самих розвинутих в економічних та технологічних областях розвитку суспільства. Про що це говорить? Про те, що в одній країні панує свавілля і беззаконня, а в іншій країні – його величність Закон.

В США дотримання Закону і дотримання права людини возведено у своєрідний культ.

Якщо в якійсь країні порушуються права громадянина США, то американські готові, навіть, послати морську піхоту, щоб врятувати свого громадянина. Як Ви на ці питання дивитесь з позиції права і з позиції закону? Адже не всі закони досконалі. Бувають закони, які діють проти людини, обмежують права людини. Але закон є закон. Як тут поступити?

-Ви, дійсно, маєте рацію. Як кажуть юристи, особливо кваліфіковані юристи, що буть який закон можна обійти.

– В США, навіть, читають студентам юридичних факультетів спеціальний курс «Як законним способом обійти закон». В цьому нічого крамольного немає. Але справа не в «обходженні» закону. Справа в іншому. В країні, наприклад, існують закони, які обмежують права людини: національні права, права на пересування, на працю тощо. Як в цьому випадку бути?

-Скажемо так, у нас ще є такі інституції, які гарантують права людини. Це політичні інституції, духовні, економічні, юридичні тощо. Якраз ці інституції мають роботи все для того, щоб права людини не були обмежені. Але тут є досить тонка грань. Якщо брати економічну інституцію, яка орієнтована на ринкову економіку, то тут є багатьох питаннях в сфері підприємницької діяльності, де цивілізовано не врегульовано оподаткування підприємницької діяльності. Виникають масові протести, як це недавно було в Україні.

Є політичні гарантії прав людини, які є важливі в демократичному суспільстві. В політичних правах в нашій країні є теж певні проблеми і на них теж треба звертати увагу.

Духовна сфера теж є дуже важлива. Потрібно, щоб держава не обмежувала громадян у питаннях віросповіданнях, які теж ми інколи ми спостерігаємо в нашій державі.

З моєї практики можу сказати, що, на мою думку, найбільш важливою є юридична складова прав людини. Тобто прийняття тих законів, які гарантують дотримання прав і свобод людини у суспільстві.

– Я бачу, що у Вас є певна картина бачення дотримання прав і свобод людини і суспільстві. Якби Ви цими питаннями займалися?…

-Для мене найбільш актуальним є незахищені верстви населення. Це люди з якимись обмеженнями, вадами. Які про себе не можуть заявити, не можуть сказати.

У нас є дуже багато є домашнього насилля. Про це мало говорять, але воно є.

Я б, наприклад, займалася просвітницькою діяльністю в школі, щоб учні більше знали свої права і що ображати їх не можна ні в якому випадку.

В нас є психоневрологічні диспансери, в яких теж не все благополучно.

Ще мене зачіпають тюрьми і СІЗО. Чому вони мене так зачіпають? Коли я навчалась на факультеті «Фізичного виховання і спорту», то в мене була спеціалізація «Реабілітація». За другою освітою я психолог. Мені було цікаво пройти практику за кордоном. Що в мене вийшло? Я жила в сім’ї судді Вероніки Граціон. Зараз вона депутат Європарламенту. Я працювала в реабілітаційному центрі для дітей, які вчиняли різні злочини. Мене дивував й той факт, що там займалися реабілітацією й злочинців. Це реабілітація була не менше трьох місяців, а в когось – півроку і рік. Їм надавали допомогу, щоб далі вони могли нормально входити в суспільство.

Я недавно задумалась, що в нас є проблеми з реабілітацією в’язнів і цим має займатися Міністерство юстиції. В нас з цим є досить великі проблеми. Чим займаються громадяни, які позбавлені волі на рік, три, п’ять…? Нічим. Сидять і деградують. Це велика проблема для суспільства. Можна провести певні заходи, щоб в’язні могли опанувати певне ремесло, як мінімум. Треба проводити з ними тренінги, вони потребують реабілітації, щоб потім після «відсидки» могли безболісно увійти у суспільство. Якщо цього не робити, то після відбуття терміну ув’язнення ці люди будуть продовжувати робити те, що робили до ув’язнення: вбивства, розбій, крадіжки тощо.

-Справа не тільки в реабілітації та адаптації. Якщо ти сидів, то тебе на роботу не беруть. І людина знову береться за старе. Замкнутий круг.

На закінчення останнє запитання. Які є проблеми з правами людини на рівні регіону, Закарпаття і як би Ви їх вирішували? Це специфічний багатонаціональний регіон.

-Наприклад, я мала певну співпрацю з ромами з Підвиноградова. Ми їм теж возили гуманітарну допомогу. Коли я запитала їхнього барона: «А які у вас проблеми?», то отримала досить цікаву відповідь: «Таня, знаєш які? Не лізьте до нас. Ми тут самі розберемося». Так би я відповіла й багатьом політикам з Центру: «Не лізьте до нас, ми тут самі розберемось».

Більшість проблем в Закарпатті надумані, від незнання специфіки регіону.

-Що ж, пані Тетяно, я Вам дякую за обширне та змістовне інтерв’ю. Думаю, що будемо мати змогу з Вами ще поспілкуватися.

До побачення.

-До побачення.