Три інженери пішли в водолазних костюмах під розпечений реактор Чорнобиля і врятували всю Європу

Субота, 27.04.2019 | 21:258359 2

Президентські вибори, прийняття Верховною Радою скандального Закону про мову, обмеження в пільгах чорнобильців якось залишили непомітними події, які сталися в 1986 році в Чорнобилі: вибух четвертого реактора на АЕС та ті героїчні вчинки працівників атомної електростанції, які врятували Європу від ядерного аполікапсису. Про одну з таких історій, яка сталася 33 роки ми вам і розкажемо.

Три інженери пішли в водолазних костюмах під розпечений реактор Чорнобиля і врятували всю Європу

Імена цих інженерів, які пішли в водолазних костюмах під розпечений ядерний реактор Чорнобиля, і врятували всю Європу:

Олексій Ананенко

Валерій Беспалов

Борис Баранов.

???° ???°???????? ???·???±N??°?¶?µ?????? ?????¶?µN? ???°N???????N?N?N?N?: ???????? ???»?? ???µN??????»N????? N??µ?»?????µ??, ?»N????? N?N???N?N? ?? ?? ???????µN??µ??????

Чорнобиль міг обернутися ще більш страшним лихом, якби не самопожертва цих героїв, про яких більшість з нас ніколи не чули.

Лише через п'ять днів після вибуху, 1 травня 1986 року, радянська влада в Чорнобилі зробили страшне відкриття: активна зона реактора, що вибухнув, все ще плавилася. В ядрі містилося 185 тонн ядерного палива, і ядерна реакція продовжувалась.

Під цими 185 тоннами розплавленого ядерного матеріалу знаходився резервуар з п'ятьма мільйонами галонів води. Вода використовувалася на електростанції в якості теплоносія, і єдиним, що відділяло ядро реактора, що плавився, від води, була товста бетонна плита. Розплавлена активна зона повільно пропалювала цю плиту, спускаючись до води в тліючому потоці розплавленого радіоактивного металу.

Якби це розпечене до білого, розплавлене ядро реактора торкнулося води, воно б викликало масивний, забруднений радіацією паровий вибух. Результатом могло б стати радіоактивне зараження більшій частині Європи. За кількістю загиблих перший чорнобильський вибух виглядав би незначною подією.

Так, журналіст Стівен Макгінті (Stephen McGinty) писав: «Це спричинило б за собою ядерний вибух, який, за розрахунками радянських фізиків, викликав би випаровування палива в трьох інших реакторах, зрівняв з землею 200 квадратних кілометрів [77 квадратних миль], знищив Київ , забруднив систему водопостачання, яка використовується 30 мільйонами жителів, і на більш ніж сторіччя зробив північну Україну непридатною для життя»(The Scotsman від 16 березня 2011 року).

Група російських і азіатських дослідників в 2009 році зробили ще більш похмуру оцінку: якби розплавлена серцевина реактора досягла води, то вибух, який би стався, «знищив би половину Європи і зробив Європу, Україну і частину Росії безлюдними протягом приблизно 500 тисяч років».

Експерти, які працювали на місці, побачили, що розплавлене ядро пожирало ту саму бетонну плиту, пропалювало її - з кожною хвилиною наближаючись до води.

Інженери негайно розробили план щодо запобігання можливих вибухів залишків реактора. Було вирішено, що через затоплену камеру четвертого реактора в аквалангах відправляться три людини. Коли вони досягнуть теплоносія, то знайдуть пару запірних клапанів і відкриють їх, так щоб звідти повністю витекла вода, поки з нею не зіткнулася активна зона реактора.

Для мільйонів жителів СРС� і європейців, яких чекала неминуча загибель, хвороби та іншої шкоди через вибух, що наближався, це був чудовий план.

Чого не можна було сказати про самих водолазів. Не було тоді гіршого місця на планеті, ніж резервуар з водою під четвертим реактором, що повільно плавиться. Всі прекрасно розуміли, що будь-хто, хто потрапить в це радіоактивне вариво, зможе прожити достатньо для того, щоб завершити свою роботу, але, мабуть, не більше.

Радянське керівництво роз'яснило обставини другого вибуху, що насувався, план його запобігання і наслідки: по суті це була неминуча смерть від радіаційного отруєння.

Зголосилися три людини. Троє чоловіків добровільно запропонували свою допомогу, знаючи, що це, ймовірно, буде останнім, що вони зроблять у своєму житті. Це були старший інженер, інженер середньої ланки і начальник зміни. Завдання начальника зміни полягала в тому, щоб тримати під водою лампу, так щоб інженери могли ідентифікувати клапани, які потрібно відкрити.

На наступний день чорнобильська трійка наділу спорядження і занурилася в смертоносний басейн. У басейні панувала непроглядна темрява, і світло водонепроникного ліхтаря у начальника зміни був тьмяним і періодично гасло.

Просувалися в каламутній темряві, пошук не давав результатів. Водолази прагнули завершити радіоактивне плавання якомога швидше: в кожну хвилину занурення вільні ізотопи руйнували їх тіла. Але вони довго не могли виявити зливні клапани. І тому продовжували пошуки, навіть не дивлячись на те що світло могло в будь-який момент згаснути, а над ними могла зімкнуться темрява.

Ліхтар дійсно перегорів, але сталося це вже після того, як його промінь знайшов у мороці трубу. Інженери помітили її. Вони знали, що труба веде до тих самих засувок. Водолази в темряві підпливли до того місця, де побачили трубу. Вони схопилися за неї і стали підніматися, перехоплюючи руками. Світла не було. Не було ніякого захисту від радіоактивної, згубної для людського організму іонізації. Але там, в темряві, були дві засувки, які могли врятувати мільйони людей.

Водолази відкрили їх, і вода ринула назовні. Басейн почав швидко порожніти. Коли троє чоловіків повернулися на поверхню, їх справа була зроблена. Співробітники АЕС і солдати зустріли їх як героїв, такими вони і були насправді. Кажуть, що люди буквально стрибали від радості.

Протягом наступного дня все п'ять мільйонів галонів радіоактивної води витекли з-під четвертого реактора. На той час, як, розташоване над басейном, розплавлене радіоактивне ядро пробило собі шлях до резервуару, води в ньому вже не було. Другого вибуху вдалося уникнути.

Результати експертиз, які були проведені після цього занурення, сходилися в одному: якби трійка не занурилася в басейн і не осушила його, від парового вибуху, який змінив би хід історії, загинули б і постраждали сотні тисяч або навіть мільйони людей.

Життя сотень тисяч людей врятували три людини.

Протягом наступних днів у героїв стали проявлятися неминучі і безпомилкові симптоми променевої хвороби. Через декількох тижнів всі троє героїв померли. Чоловіків поховали в свинцевих трунах з запаяними кришками. Навіть позбавлені життя тіла наскрізь були просякнуті радіацією.

Багато героїв йшли на подвиги заради інших, маючи лише невеликий шанс вижити. Але ці троє чоловіків знали, що у них не було жодного шансу. Вони вдивлялися в глибину, де їх чекала вірна смерть. І поринули в них.