Михайло Алмашій: «Історія не мачуха, а ласкава мати народів», - кажуть розумні люди

19 листопада, в Мукачеві відбувся міжнародний фестиваль русинської культури "Червена ружа трояка". Організаторами фестивалю виступили закарпатські обласні громадські організації "Крайове товариство підкарпатських русинів", "Русинський край", а також організації, що діють під егідою Всесвітньої ради русинів.

До початку власне фестивалю в мукачівській готелі "Зірка" була проведена міжнародна науково-практична конференція на тему "Русинство в Європі і Україні". Конференцію відкрив відомий громадський діяч, краєзнавець, мовознавець, автор граматики карпаторусинів, які проживають в Закарпатській області, почесний голова Закарпатського обласного науково – культурологічного товариства імені О. Духновича Михайло Алмаші.

Подаємо виступ Михайла Івановича на даній конференції мовою оригіналу (русинською мовою) та в перекладі на українську мову:

Михаил Алмашій: «Исторія не мачоха, а ласкава мати народyв», - кажуть розумні люде.

Честовані браты русины и русинкы! Наша конференція изобралася у такый час, коли довкола проблемы русинyв не утихає серйозна ідеологична, політична, етнокультурна, языкова дискусія, яка даколи переростає границі не лем науковости, но и общелюдської етикы и морали.. Робиться ушитко возможноє, обы перечерькнути русинську исторію, подруняти, подогнати русинську культуру и язык под якусь иншаку.

Ушитко сесе потребує правдивого інформованя люди? не лем нашого края, а и нашої державы и світа в цілому. Айбо проблема не заязуєся лем на исторії, культурі и языку. Она на много ширша, бо захоплює самый термін «народ», одмітуєся существованя самої субстанції «народ», конкретно - етноніма «русин». Завто тема нашої конференції «Місто русинyв в Украйині и в світі» дуже актуальна на днешньый день.

«Исторія не мачоха, а ласкава мати народyв», - кажуть розумні люде, и сим бы ся треба руководити. Михаил Лучкай не задарь написав такый епіграф до свої «Исторії карпатськых русинyв: «Исторія даже малоизвістного народа, проливать світло на славнішый народ».

Подкарпатські русины, ведучи свyй родовyд од давньославянськых предкyв, в особенных историчных и географичных условіях, находячися на стыку міграційных процесyв,перебываня под властями многых держав (Болгарськоє царство, Велика Моравська держава, Угорськоє королевство, Автрійська імперія, Австро-Угорщина, Чехословацька республіка, Карпатська Украйина , Угорщина, Закарпатська Украйина, Украйинська радянська соціалістична республіка, наконець, незалежна держава Украйина) у продовженя многых століть создавали свою етничну общность из оригіналными особенностями способа житя, думаня (житьової філософії), културы (яка є душов народа), стабільного ментального характера (якый усе давав лем позитивный моральный заряд), осознаня своєї єдности и одмінности од другых общностей, хоть даколи и засвойовали и переробляли по-свойому елементы быта и културы другых племен и народyв.

Подкарпатські русины привыкли и научилися за сесі довгі рокы без свої державности жити у мирі из другыми народами, по європейськым правилам. Исторія научила їх добрі розбиратися, ко у них друзя, а ко недругы, они добрі розпознавали тых, котрі старалися поучовати їх, як треба жити и газдовати. Русины на своюй віковічнуй земли до днесь старавуться усокотити своє етничноє, націоналноє русинськоє «Я». У порозумілому переводі сесе означає: усокотити свyй язык, богату духовну културу, обряды, обычаї, традиції, способ житя свойих предкyв, не утратити свого менталитета. У русинyв є достаточна языкова база из етимологійов термінології антропонімікы, етнонімікы, топонімікы, гідронімікы, обы доказати, ош они суть автохтонным (корінным)народом на свойyв историчнyв земли.

Не можу не повісти ище про єдну святу истину: чоловік (як и народ в цілому) уже при свойому нароженю достає своє имня и май справедливоє и май законноє право – природноє право чоловіка (народа): быти свободным, щасливым, незавимсимым од посторонньых обстоятельств и люди? ци держав. Сесе право чоловік достав, коли першый раз дыхнув из нароженьом на світ, коли первый раз закричав и дав про себе знати, ош вyн живый. По йсе не треба забывати, бо ко забывать, тот уже створює неоповідну соціально-психологичну атмосферу на уровни комплекса неповноцінности чоловіка ци народа, у даному случаю русинського народа.

У зв’язку из сим хотів бых предложити на роздумованя конференції запроектовати на 2017 рyк у формі дводенної літньої академії провести обширну межинародну конференцію на тему: «Подарпаторусинськый народ.Факты». Для сього изобрати подготовчый оргкомітет, якыйобміркує многоаспектну програму и подгтовку до выпуска обємної книжкы матеріалів конференції под таков же назвов: «Подкарпаторусинськый народ.Факты».

Треба надіятися, што популарноє доведеня аргументyв односно географічного положеня, историчного, етничного, културологичного, религійного, економичного минувшых часyв и теперішнього положеня русинyв поможе не лем нам, учасникам конференції, а и широкyв общности порозуміти, што ставленя до русинyв мусить мінятися на основах историчної правды, європейського демократизма и природного права чоловіка (народа) на самоопреділеня.

На сьому я бы хотів закончити своє вступоє слово, пожелати вам доброго настрою, реалного мысленя, успішної роботы конференції и обявити конференцію открытов.

Михайло Алмашій: «Історія не мачуха, а ласкава мати народів», - кажуть розумні люди

Шановні брати русини і русинки! Наша конференція зібралася в такий час, коли навколо проблеми русинів не втихає серйозна ідеологічна, політична, етнокультурна, мовна дискусія, яка інколи переростає межі не лише науковості, але й загальнолюдської етики і моралі… Робиться все можливе аби перекреслити русинську історію, підрівняти, підігнати русинську культуру і мову під якусь іншу.

Все це потребує правдивого інформування жителів не лише нашого краю, ай і нашої країни і світа в цілому. Але проблема не зав’язується лише на історії, культурі і мові. Вона набагато ширша, бо захоплює самий термін «народ», відкидає існування самої субстанції «народ», конкретно – етноніма «русин». Тому тема нашої конференції «Місце русинів в Україні і в світі» дуже актуальна на сьогоднішній день.

«Історія не мачуха, а ласкава мати народів», - кажуть розумні люди і цим би ся треба керувати. Михайло Лучкай не даремно написав такий епіграф до своєї «Історії карпатських русинів»: «Історія навіть маловідомого народу проливає світло на славний народ».

Підкарпатські русини ведуть свій родовід від древньослов’янських предків, що перебували в особливих історичних і географічних умовах і формувалися на стику міграційних процесів, перебуваючи під владою багатьох країн (Болгарське царство, Велика Моравська держава, Угорське королівство, Австрійська імперія, Австро – Угорщина, Чехословацька республіка, Карпатська Україна, Угорщина, Закарпатська Україна, Українська Радянська Соціалістична Республіка, і на кінець, незалежна держава Україна) на протязі багатьох століть, створювали свою етнічну спільність з оригінальними особливостями способу життя, мислення (життєвої філософії), культури (яка є душею народу), стабільного ментального характеру (який завжди давав лиш позитивний моральний заряд), усвідомлення своєї єдності і відмінностей від інших спільнот, хоч інколи і засвоювали і переробляли по своєму елементи побуту і культури інших племен і народів.

Підкарпатські русини привикли і навчилися за ці довгі роки жити без своєї державності у мирі із іншими народами, за європейськими правилами. Історія навчила їх добре розбиратися: хто в них друзі, а хто - недруги, вони добре розпізнавали тих, які старалися повчати їх, як треба жити і господарювати. Русини на своїй віковічній землі до сьогодні стараються зберегти своє етнічне, національне русинське «Я». У зрозумілому перекладі це означає: зберегти свою мову, багату духовну культуру, обряди, звичаї, традиції, спосіб життя своїх предків, не загубити свій менталітет.

У русинів є достатня мовна база із етимології термінології антропоніміки, етноніміки, топоніміки, гідрохіміки, щоб довести вони є автохтонним (корінним) народом на своїй історичній землі.

Не можу не сказати ще про одну святу істину: людина (як і народ в цілому) уже при своєму народженні дістає своє ім’я і має справедливе, має законне право – природне право людини (народу): бути вільною, щасливою, незалежною від сторонніх обставин і людей чи держави. Це право людина отримала, коли перший раз дихнула при народженні, коли перший раз закричала і дала про себе знати, що жива. Про це не треба забувати, бо хто забуває, той уже створює невідповідну соціально-психологічну атмосферу на рівні комплексу неповноцінності людини чи народу, в даному випадку русинського народу.

У зв’язку із цим хотів би запропонувати на 2017 рік, у формі дводенної літньої академії, провести міжнародну конференцію на тему: «Підкарпатський народ. Факти». Для цього вибрати підготовчий оргкомітет, який обміркує багатоаспектну програму і підготовку до випуску об’ємної книжки матеріалів конференції під такою ж назвою: «Підкарпатський народ. Факти».

Треба надіятися, що популярне доведення аргументів відносно географічного положення, історичного, етнічного, культурологічного, релігійного положення русинів в минулому і сьогоднішнього положення русинів допоможе не лише нам, учасникам конференції, а й широкій спільноті зрозуміти, що ставлення до русинів повинно змінюватись на основах історичної правди, європейського демократизму і природного права людини (народу) на самовизначення.

На цьому я би хотів закінчити своє вступне слово, побажати вам доброго настрою, реального мислення, успішної роботи конференції і об’явити конференцію відкритою.