Народний художник Юрій Герц

Субота, 16.05.2015 | 18:3499074 11

Минуло вже, майже, три роки з того дня, як великий русин, народний художник України, лауреат державної премії ім. Т. Шевченка пішов у вічність. Час проходить, багато чого забуваємо, багато моментів життя, які колись здавались нам дрібницями, зараз вражають своєю значимістю.
Досить часто, вечорами, переглядаючи репродукції мого двоюрідного брата Юрка, згадую зустрічі з ним, коли за келехом доброго домашнього вина, яке привозила йому, з рідного села Лохова, сестра Анночка, згадували наших рідних, говорили про історію краю, про русинський рух, який з часу отримання незалежності України, з культурно – фольклорного та етнографічного характеру, що поширював і плекав місцеві традиції та історію, поступово політизувався.
Товариство карпатських русинів, яке було створене в 1990 році почало боротьбу за визнання русин, як окремої національності та повернення автономного статусу Підкарпатської Русі, який на думку активістів русинства, незаконно був відібраний у неї у 1945 році. Політизація русинства особливо загострилась після референдуму про автономію краю 1991 року, який, з ініціативи голови Закарпатської обласної ради Михайла Волощука, пройшов одночасно з референдумом за незалежність України. Настрої краян переконливо виразились в результаті -78 відсотків – «за». Це вже, правда, тема іншої публікації.
Як Юрій Дмитрович відносився до політизації русинського руху? Негативно. «Шо, хлопці, ще й псячої будки не зробили, а вже хочуть керувати русинами», - часто знав казати Герц про самопроголошених лідерів політичного русинського руху.
«Русини мають бути великими, признаними: своїми художниками, письменниками, своєю граматикою, літературною мовою. Ми можемо похвалитися хіба шо народними звичаями, фольклором. Русин Духнович і тот писав по руський. Треба піднімати нашу культуру, науку. Тоді нас визнають у всьому світі, не лем в Україні», - приблизна так розвивав свою думку Юрій Дмитрович.

Юрій Герц утверджував русинську націю свій великим талантом народного самобутнього художника.

Народився Юрій Дмитрович Герц 27 лютого в селі Лохово, що на Мукачівщині, в селянській багатодітній незаможній сім’ї. В Дмитра Герца було семеро дітей. Юрко був третьою дитиною. Його мама і моя сама старша тітка Марія Грубінко теж була з багатодітної сім’ї. В моєї бабки було дванадцятеро дітей, серед яких лише троє було хлопців. Доля вуйків була складна і цікава, Вартує окремої розповіді.
Хижа родини Герців знаходилася на самому початку села, з права. Це була типова русинського хата, яка складалася з турнаца, «передньої» і «задньої» кімнати, яких розділяли «сіни».

Дідова хата ("передня" кімната)
«Передня» кімната, яку по український називали б світлицею, як правило використовувалась рідко: під час свят, прийому гостей та різних урочистих подій. «Сіни» - це кімната, з якої був вхід з двору та «передньої» і «задньої» кімнат, одночасно була своєрідним тамбуром, складом, в яких зберігали робочу одежу, інструмент, фрукти, овочі та іншого, що потрібно було в селянському господарстві, а досить часто, в зиму, тримали худобу, щоб не померзла.
Інтер’єр «задньої» кімнати рідної домівки Юрій Дмитрович зобразив на одній з кращих і відомих своїх картин.
В «задній» кімнаті жила вся багатодітна сім’я.
Батько Юрка помер в молоді роки, я його не пам’ятаю, але дуже любив його маму, мою тітку Марію, яка часто була в нас дома, в Старому Давидкові. Кожен приїзд тітки був для мене празником. Гостинці були завжди: смачні «баники», «шитимині», оріхи. Та мало чого доброго можна було знайти в тайстрі або кошарі тітки.
Та найбільше я любив оповідки, казки та різні розповіді моєї дорогої тітки. Її тихий, ніжний голос з відповідною інтонацією зачаровував, захоплював, інколи викликав страх і тремтіння в тілі при певний сюжетах розповідей. Особливо добре «йшли» казки в довгі зимні вечори. Не дивно, що в такої доброї, талановитої казальниці виросли такі сини, як Михайло і Юрко.
На плечі самого старшого сина Михайла, після смерті чоловіка, перейшов весь «вантаж» чоловічого виховання молодших братів і сестер. Працюючи директором музичної школи в Мукачеві в 50-60 роки минулого століття Михайло Дмитрович Герц виховав багато відомих музикантів і педагогів, знаних не тільки на теренах колишнього Радянського Союзу та незалежної України, але й Європі і Америці. Михайло Герц рано пішов з життя. Шкода, що колись знану людину в Мукачеві і не тільки, сьогодні майже забули.
В сім’ї Герців панував культ поваги до батьків, до рідних і близьких, до праці і церкви. Хоч Юрій Дмитрович рідко ходив до церкві, але любов до Бога, до святих народних традицій у нього була в серці.
Згадую роки життя і творчості Юрка в Мукачеві в 70 роки минулого століття. Працював Герц в майстерні, що знаходилася в підвальному приміщені на вулиці Кірова. Я інколи заходив в майстерню до брата, спостерігав за його творчою роботою, роздивлявся написані картини і часто бував його першим критиком і рецензентом. Тоді в нього виникла ідея написати картину під умовною назвою «Протисія (релігійна процесія) з с. Лохово в Мукачівський монастир».
Робота захопила художника. За короткий час велика і епічна картина була готова.
На картині реалістично були зображені односельці художника і він сам, маленьким хлопчиком. Згадка про своє дитинство: важке, цікаве і яскраве.
Картина була виставлена на одній з виставок і зразу ж була куплена громадянином Ізраїлю, вихідцем із Закарпаття.
Ось тут і почалось: різні комісії, виклики на всякі «партійні килими». Висновки були одні: Герц своєю релігійною картиною «спаплюжив світлу соціалістичну дійсність» та ще й продав її громадянину ворожого Ізраїлю. Правда, якось обійшлось. Вже в ті часи Юрій Герц мав авторитет і був знаний не тільки в Радянському Союзі, але й за кордоном і тому розправа над заслуженим художником могла б викликати негативний резонанс.
На жаль, ні репродукцію, ні копію картини мені так і не вдалося більше побачити. Якою була протисія на Закарпатті в часи дитинства Юрія Герца можна побачити на поданій мною світлині.

Релігійна протисія (процесія) в с. Тюшка, Міжгірського району, 1943.
Особливу і важливу роль у становленні Юра відіграв старший брат Михайло, який зробив все можливе, а часто і не можливе, щоб спонукати свого молодшого брата до навчання і щоб дати йому дорогу в життя.
Дитячі роки Юрка пройшли на зламі епох: при Чехословацькій республіці, в 1938 році, пішов у перший клас. З 1939 по 1944 рік ходив до школи при хортистській Угорщині, закінчив навчання в 1945 році вже в Радянській Україні.
Старший брат Михайло побачив у молодшого брата здібності до малювання і привозив йому папір, фарби, олівці. Юрко малював дуже багато і дуже радів кожному вдалому рисунку.
У 1945 році Михайло рекомендує Юркові йти на навчання в педагогічне училище, яке щойно було відкрите в Мукачеві. З 1948 року Юрій Герц продовжив своє навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, яке було відкрите на Замковій горі.
Навчання в училищі фактично сформувало «художній світогляд» молодого художника. Досить назвати хоча б десяток великих закарпатських художників, які в різні часи працювали в училищі прикладного мистецтва, щоб зрозуміти, що в Юрій Дмитрович мав в кого переймати таємниці ремесла, сприйняти житейську філософію митців. Першим директором училища закладу був Адальберт Ерделі, викладачами: Федір Манайло, Василь Свида, Йосип Бокшай, Ернест Контратович, Іван Гарапко, Андрій Коцка, Вільмош Берец, Адалберт Борецький, Іштван Севке.
Важке і сутужне було життя учнів училища у післявоєнні роки. Були випадки, коли до Ужгорода на навчання приходили босоніж. Незаможні сім’ї не мали змоги купити дитині черевики, але велике бажання було навчатися. Юрій Герц з теплотою і любов’ю згадував випадок, що трапився, коли директором був Адальберт Ерделі. Один з друзів Юрка прийшов на лекції босий. Ерделі взяв за руку хлопчину і повів до взуттєвого магазину і купив йому топанки (взуття). Такі випадки були не поодинокі.
Навчання в училищі було перерване службою у рядах Радянської Армії упродовж 1951-1954 роки. Після служби знову Юрко продовжує навчання в училищі. Тут він зустрічає своє кохання і одружується з чудовою і вірною людиною, своєю музою і душею, з Наталією Семенівною Толстою.
Я завжди захоплювався і захоплююся мудрістю, стриманістю і інтелігентністю цієї тендітної жінки, дружини мого брата. На мою думку, Наталія Семенівна своєю любов’ю, вимогливістю до себе, до свого коханого чоловіка, відіграла велику роль у творчості Юрія Дмитровича.
Цікава доля і життя талановитого майстра гобелена - Наталії Герц (Толстої). Звернемо увагу тільки на один факт з її біографії.
Батько Наталії Семенівної – уродженець міста Симбірська в Росії Семен Васильович Толстой, коли в листопаді 1917 році була сформована Добровольча Армія, служив у першій девізії під командуванням генерала Денікіна. На початку громадянської війни в Росії Семен Толстой емігрував спочатку в Туреччину, а потім перебрався в Прагу. Тут навчався в Карловому університеті. Закінчив юридичний факультет. Після закінчення університету емігранта Толстого направили працювати вчителем в Підкарпатську Русь. Ситуація в краї була дуже важка: суцільна бідність, неписьменність, епідемії та хронічні хвороби в гірських районах викликали стурбованість чехословацької влади. Потрібно було проводити радикальні просвітницькі заходи. Влада почала будувати в карпатських селах школи, відкривати лікувальні установи. На цій ниві важливу роль відіграла освічена еміграція з колишньої Росії.
Цікавий момент: найкращим навчальним закладом Підкарпатської Русі була російська гімназія в Мукачеві, яку побудували емігранти з Росії. Це були високоосвічені люди.
Після закінчення училища молодим спеціалістам було запропоновані місця за розподілом. В цьому питанні слово дружини було вирішальним. Молода сім’я обрала Хуст.
У липні 1955 року Юрій Герц почав працювати викладачем у Хустському технікуму культпрофсвіти і художником при районному будинку культури. З 1959 року, і на протязі десяти років, Юрій Дмитрович ще працював художником-декоратором у самодіяльному народному театрі.
У 1957 році у сім’ї Герців народився син Сергій. Син ріс слухняним і талановитим хлопцем. Мав схильність до точних наук. У 8-10 класах неодноразово перемагав в шкільних олімпіадах з фізики, математики, хімії. В 10 класі Сергійко став призером всесоюзної олімпіади з фізики.
Закінчив школу з золотою медаллю та відзнакою - фізичний факультет УжДУ.
Після закінчення університету молодий фізик поступив в аспірантуру, але в подальшому його «музою» став комп’ютер. За короткий час Сергій Юрійович став ведучим системним адміністратором області, керував відповідною структурою в облдержадміністрації.
На жаль, доля Сергія склалася трагічно. В 40 років він раптово помер.

Юрій Герц з сином Сергієм. 70-і роки минулого століття
В Хусті Герц створив вечірню студію рисунка. У березні 1964 року було створене Хустське мистецьке об’єднання «Митець Верховини», першим керівником якого став Юрій Дмитрович. Через об’єднання «пройшло» багато відомих сьогодні хустських художників: Андрій Кідора, Іван Калинич, Іван Гайду, Степан М’якішев, Павло Кляп, Ян Пашко, Наталія Герц та інші.
Хустщина стала для Юрій Герца своєрідним «народним віконцем» у світ народних традицій. Художник визнавав: «Я став художником на спілкуванні з верховинським селом…»
У 1969 році Юрія Герца приймають до Спілки художників України. Деякі мистецтвознавці вважають що живопис художника має мажорний декоративний характер, сплітається багатозвучну кольорову гаму рідного Закарпаття.
Період злету і розквіту Герца, як народного художника, припадає на 90-ті роки минулого століття. Ще у далекому 1970 році Йосип Бокшай так оцінив «Герцове відчуття кольорової плями». Гармонія кольорів на полотнах Юрія Дмитровича вражає. Інтенсивні кольори – відкриті і чисті: зелений, червоний, синій та жовтий – домінують у творах художника.
У 1974 році подружжя Герців разом з сином Сергієм переїжджають до Мукачева, а в 1982 році до Ужгороду.
Творчість нашого земляка і великого русина Юрія Герца була відмічена багатьма нагородами і званнями:
1990 рік – присвоєно звання «Заслужений художник України»;
1994 рік – отримав Державну (нині Національну) премію імені Т. Шевченка;
2003 рік приніс звання «Народний художник України». Це – визнання на державному рівні, коли творчість митця репрезентує націю;
Прізвище Юрія Герца занесене «У світову художню енциклопедію всіх часів і народів», яка була Інститутом європейських художників, Гейдельберг (Німеччина) у 2011 році, том 72.
У березні 2012 року народний художник України, лауреат Державної премії ім.. Т. Шевченка Юрій Дмитрович Герц за активну творчу діяльність в образотворчому мистецтві країни, за новаторство і вірність традиціям народного мистецтва був урочисто відзначений обласною премією ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі в номінації «живопис».
Колись, спілкуючись із письменниками Закарпаття, Юрій Герц сказав: «Для мене живопис – це і музика, і філософія, і наука.»

Усі написані картини народний художник України вважав своїми дітьми.
15 вересня 2012 року зупинилося серце нашого відомого земляка, великого русина Юрія Дмитровича Герца. Його талановиті полотна продовжують дарувати людям любов до рідного карпатського краю, любов до народу, до мистецтва.
На початку 2015 року мешканці села Лохово звернулися до Мукачівської районної ради з проханням про присвоєння імені Юрія Герца Лохівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Мукачівської районної ради.
Підтримаймо земляків народного художника України Юрія Герца!

Використані матеріали:

1. Юрій Герц, Людмила Біксей. "Барвиста Верховина". Ужгород. Видавництво "Карпати". 2006

2. Людмила Біксей. "Юрій Герц ЖИВОПИС. Наталія Герц ГОБОЛЕН." Ужгород. ТОВ "ІВА"

Розширену версію даного блогу можна прочитати за посиланням:

http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/7090

Відео за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=P6oAPAFLT84

Репродукції картин Юрія Герца: