«Це була марна боротьба»,- так пише про події в Підкарпатській Русі в 1944-1945 роках чеський військовий історик

Субота, 31.01.2015 | 21:1551627 3

Переглядаючи чеські та словацькі сайти, шукаючі матеріали про історію нашого краю, натрапив на цікавий матеріал 1944 -1945 років. Підкарпатська Русь вже визволена Червоною Армією. На території краю, крім військової комендатури, починає діяти цивільне та військове представництво Чехословацького уряду, які пробують відновити цивільну владу на звільненій східній території Чехословацької республіки.

Один з цікавих штрихів історії цього періоду прочитав на сайті Інституту військової історії Міністерства оборони Чехії www.vhu.cz.

Подаю цей матеріал в перекладі на українську мову. Прошу вибачення за можливі огріхи перекладу. Я не є професійним перекладачем. Тим не менше, постарався зберегти стилістику оригіналу.

У щоквартальнику Інституту військової історії Міністерства оборони Чехії (4/2012) читач може знайти матеріал про законспірований радіопередавач, через який Лондон отримував інформацію про події в Підкарпатській Русі. Ви також можете прочитати про те, як Совіти пробували узурпувати цей регіон.

Події, які пов'язані з відторгненням східної частини довоєнної Чехословаччини Радянським Союзом в 1945 році, як і раніше, мало висвітлюються.

Не дивлячись на те, що завдяки перемозі Червоної Армії Совіти мали в руках багато політичних та військових козирів, відторгнення не було автоматичним процесом, в якому Чехословаччина беззастережно погодилися на те, щоб східна частина довоєнної республіки буде передані іншій державі.

Як згадує у своєму матеріалі «Радіо ВЛАДИСЛАВ в даремній боротьбі за Підкарпатську Русь" її автор Jindrich Marek: «радянський уряд уклав 8 травня 1944 з чехословацьким урядом у вигнанні угоду, в якій було сказано, що як тільки будь-яка частина звільненої території Чехословаччини перестає бути військовою зоною операцій Радянської Армії, то ця земля переходить під повний контроль чехословацької державної влади. Однак, на практиці радянська влада в Підкарпатській Русі почала жорстоку кампанію залякування цивільного населення і нових чехословацьких властей, які представляли державні адміністрації. Мета була ясна: забезпечити приєднання цієї території до Радянського Союзу.»

З 28 жовтня 1944 в місті Хуст почало працювати представництво чехословацького уряду на чолі Франтішеком Немцем та генералом Антоніном Гасалом. Радянське керівництво, однак, заборонило їм підтримувати радіозв'язок з президентом Едвардом Бенешом в Лондоні. Тим не менш, президент і уряд у вигнанні отримували найсвіжішу інформацію про радянський шантаж і терор. Заслуга в цьому таємної радіостанції під кодовою назвою ВЛАДИСЛАВ.

Будинок в Хусті, в якому розміщалися представництво Чехословацького уряду та військова місія генерала Гасала (Hasala) після звільнення краю в 1944-1945 роках

Радіостанцію обслуговували: спеціаліст першого класу в телеграфії капітан повітряно-десантних військ Йосип Шуссер (Süsser) та дипломат і колишній офіцер розвідки Чехословацького піхотного батальйону №11 у Східній Сирії, лейтенант запасу Франтішек Круцкі (Krucký). Їхні депеші, які подані в додатку до даної статті, є цінними свідченнями не тільки про ситуацію в Підкарпатській Русі в 1944 році, але й також про те, як чехословацький союзник ще до кінця 2-ї світової війни, з активної допомоги чехословацьких комуністів, став "військовим трофеєм" радянської імперії.

Для радіопередач в Лондон використовувалась якісна польська радіостанція А� - 5

Сумний парадокс в тому, що Шуссер (Süsser) і Круцкі (Krucký) піддавались на звільненій території, практично, тому ж ризику, що і їхні колеги, які працювали на окупованих землях, коли відправляли повідомлення в Лондон. Як зазначив Jindrich Marek: «у разі виявлення активної радіостанції ВЛАДИСЛАВ радянськими властями, її обслузі загрожував арешт або, навіть, смерть, тому що НКВД звинуватило б їх в антирадянській шпигунській діяльності. Залишається питання: чи чехословацька сторона найшла б у себе мужності визнати, що це вони діяли таємного від свого могутнього «союзника».

Панорама Хуста в 30-тих роках 20 століття

Станція ВЛАДИСЛАВ припинила свою діяльність в кінці січня – на початку лютому 1945 року, коли штаб-квартира представництва Чехословацького уряду переїхала з Хусту до звільненого Кошице, що на Словаччині. Круцкі (Krucký) і Шуссер (Süsser) повернулися в Лондон і через короткий проміжок знову почали працювати на радіостанції, яка вже мала інший позивний.

Записи, що містяться в повідомленнях радіостанції про ситуацію в Підкарпатській Русі, залишалися закритими в архівах протягом десятиліть.

Світовій громадськості була представлена лише брехня про, нібито, мирне і добровільне входження цієї області в склад Радянського Союзу - без, звичайно ж, будь яких прохань самих мешканців, чи хочуть вони таких змін.

Jindrich Marek у своєму матеріалі робить висновок: "Сьогодні, коли ще досі оскаржують антикомуністичну природу руху опору, ми можемо навести яскравий приклад. Одними з перших відомих учасників цього руху опору в Чехословацькій Республіці, які своїм життям захищали демократію, свободу і територіальну цілісність Чехословаччини, ми можемо назвати Йосипа Шуссера (Süsser) та Франтішека Круцкі (Krucký) ".

(Весь матеріал Jindricha Marеka можна прочитати на сторінках 54-70 щоквартальника Інституту військової історії (4/2012) Міністерства оборони Чехії. Журнал можна придбати у звичайній мережі магазинів, а також у музеї Армії в Празі)

Копії радіодепеш:

• 14 листопада 1944 (для прем'єр-міністра Яна Шрамека)
Червона Армія все підминає під себе. Ми просимо інформацію: чи обговорюється це урядом. Наша ситуація є критичною. Проводиться відкрита агітація за приєднання Підкарпатської України до Радянського Союзу. Примусове вербування до лав Червоної Армії. Люди неосвічені. Чекаємо на ваші рекомендації. Нам потрібно терміново інструкції уряду.

• 28 листопада 1944 (для Яна Масарика)
Ризик досяг кульмінації, може передаємо останній раз. Ми під тиском, з якого тільки ваш демарш може нас врятувати. Хто хоче уникнути призову в Червону Армію, той біжить в гори. Це роблять і ті, хто не голосує за червоні комітети. Терор правлячої політичної служби Червоної Армії. Спробуйте відправити кур'єра або відкличте мене до МЗС. Ви повинні знати все. Необхідно!

• 23 грудня (депеша № 18)
Уникаю російських переслідувань та загроз / Генерал Мехліс щось підозрює /. Змінюю наше місце розташування і графік виходу в ефір. Думаю, необхідно, щоб МЗС оперативно було інформовано про зростаючий тиск. Йдеться про необхідність допомоги від уряду. Якби я загинув, справу буде продовжувати лейтенант Шуссер (Susser) із Моравец (Moravec). Справа в тому, що ми працюємо разом.

• 13 січня (для Міністра внутрішніх справ Славіка)
Всі акції, які робляться проти нас, робляться за сприяння радянської влади або за її наказом. Люди в страху, за підозру в співпраці з нами їх допитують і поміщують у в'язницю. Але нас підтримують 85%. В Словаччині, представники чехословацького військового корпусу, це освітяни і комуністи, при підтримці Політбюро, проводять підготовку до приєднання Словаччини до СРСР. Наше представництво знаходиться, як на безлюдному острові. Біда в тому, що багато членів представництва вже бачать край в складі СРС� і відповідним чином ведуть себе на переговорах.

• 15 січня (для міністра Ріпки (Ripku)
Свавілля командування фронту в краї триває. Наше Представництво не визнається на звільненій території. Авторитарно забороняється формування першого армійського корпусу за рахунок призову. Необхідно, щоб була визнана військова місія та її штаб. Населення починає чинити опір гнобленню. У районі Волове (прим.: зараз – Міжгір’я), з 28 місцевих урядів, підписали маніфест про приєднання до СРСР тільки 13. Крім того, студенти покидають навчання та оголошуються до чехословацької армії.

Джерело:

mocr.army.cz

Післямова

Подано зміст тільки декількох депеш радіостанції ВЛАДИСЛАВ, але й їх достатньо, щоб зрозуміти, що входження Закарпаття до СРС� не таке однозначне, який це описувалось в радянській історії, а зараз продовжує повторятися вже істориками незалежної України.

Мало що змінилося і в методах діяльності спецслужб: сьогоднішнє ФСБ з завидною послідовністю повторяють методи НКВД 1944-1945 роках.