«ЛІВОсуддя»

            «Знаєте, чому я не боялася, коли помирала?- притиснувшись до мене прошепотіла вона. – Бо коли мене несли на носилках, я уявляла собі, що я принцеса». Я дивилась на цю маленьку скалічену дівчинку і не знала, що їй казати. Я розуміла, що мені потрібно відпрацювати, відзняти сюжет, що потрібно поговорити з потерпілою... Але слова вперто зраджували мене і не хотіли говоритись. То ж я мовчки дивилась на неї, на її вкриті шрамами ніжки, на поламаний носик і... слухала. Слухала її веселе і життєрадісне щебетання. Заглядала у сяючі очі і дивувалась світлу, яке струменіло з її душі.
     «Мене навіть колядувати отак на дошках носили! - не вгавала вона. – Всі так переживали, так підтримували мене. Друзі щодня в лікарню приходили. А як лікарі раділи, що я вже ноги почала відчувати. Не відходили від мене... Мені так тяжко було. Я зовсім не вміла ходити. Таке наче й не ходила ніколи. Але я дуже старалась. І так потрохи вже пішла... Я так вже заскучала за школою. Але не піду ще. Ще мені операцію будуть робити. Спочатку пластини з ніг виймуть. А потім ще пластичну операцію на носі робитимуть. Бачите, ось тут все поламане було. Там осколки в щоках. І мене від них дуже ліве око болить. А братик в санаторій поїхав. Там йому розроблятимуть ручки і психолог з ним працюватиме»
Вона подивилась на мене, замовкла, а потім тихо промовила: « Ви не переживайте так. Я знаю, що тітка померла. І що сестрички вже нема. »
          Чи пам»ятає вона, як п»яний дядько розчавив джипом їхній легковик, я так і не відважилась запитати. Чомусь було дуже соромно. Я знала, що дядько втік за кордон, а вона вірила, що його покарали.
       Ця аварія сталася 19 листопада 2012 року. Нетверезий керівник Хустської філії Закаратгазу виїхав джипом на зустрічну смугу і лоб у лоб протаранив легковик, у якому їхала молода мати з двома дітьми і племінницею. Жінка і її семирічна донька загинули. П»яниця з місця ДТП утік. Свідки стверджували, що йому допомагали родичі у міліцейських погонах. Офіційно це не підтвердилось. Але зять винуватця аварії з міліції таки звільнився.
       Втікача знайшли згодом у психіатричній лікарні. Що після скоєного у нього з»явилися суїцидальні схильності підтвердили не лише берегівські, але й  львівські експерти. То ж у січні суд змінив арешт на лікування під наглядом до повного одужання, але не більше терміну слідства. 23 лютого цей термін спливав. Як стверджує чоловік і батько загиблих, у матеріалах справи є лист від медиків до міліції й прокуратури, у якому вони цікавляться, що робити з пацієнтом. Прокуратура вирішує, що його слід далі лікувати і 22 лютого пише відповідне клопотання. До суду воно надійде лише через три дні.  Тоді як 23 лютого, винуватця ДТП виписують з лікарні, і він через міжнародний пункт пропуску «Косино» пішки перетинає українсько-угорський кордон. Пізніше медики скажуть, що не мали права його утримувати, адже стан його здоров»я покращився, а термін досудового слідства минув.
         Особисто мене найбільше вразило те, що за майже сім місяців, відколи підозрюваний утік за кордон, його навіть не намагалися розшукувати. Більше того, прокурори і судді увесь цей час ламали голови, чи потребує втікач медичної допомоги,  і аж до 29 липня розглядали оте клопотання про примусове лікування, яке прокуратура подала ще 22 лютого, за день до того, як Нагірний вийшов з психіатричної лікарні і зник. І держава, до слова, півроку оплачувала це «правосуддя». Все згідно чинного законодавства, запевнили мене в прокуратурі. Сказали, що за новим КПК, поки матеріали справи знаходяться у суді, не можна вживати  якихось інших заходів. А так довго справу розглядали, бо ж обвинувачена сторона скористалась правом на апеляцію. 
         Я слухала це і мій  мозок розривався на друзки. Як так?! Як злочинець може спокійно втекти за кордон, а правосуддя замість того, щоби його шукати, б»є «законні» байдики, бо так прописано в новому КПК. Втім, юристи кажуть, що законодавство таки дозволяло подати до суду клопотання про примусовий привід, а відтак оголосити підозрюваного в міждержавний розшук. Бо його втеча – це та обставина, на яку в суді мали би посилатися слідчі. Мали би, але не послалися. Чи порушили закон? У прокуратурі запевняють, що не порушили.
      Якщо чесно, то після звістки про те, що родина винуватця ДТП виплатила потерпілим збитки, я подумала, що він незабаром сам з»явиться. Адже, ця виплата і його каяття могли суттєво впливати на вирок. І як би там не було, ніхто тоді не зміг би докоряти. Тяжко, але правосуддя би відбулося. Втім, цього не сталося.
         Безперечно, ця справа стала однією з найбільш резонансних в Закарпатті. На кожне судове засідання приходили десятки людей. Влаштовувались акції протесту, пікети. Потерпілі подавали скаргу в Генпрокуратуру. Майже всі регіональні і центральні ЗМІ відстежували розвиток подій. Лише в мене було понад десяток сюжетів. І тут справа вже не стільки у поведінці Нагірного, скільки у беззубому правосудді. Адже, так само втекти міг і серійний вбивця, і гвалтівник, і педофіл. Їх би також не шукали, киваючи на новий КПК?
        Сьогодні стало відомо, що прокуратура, нарешті, подала клопотання про арешт і суд його задовольнив. Але чи означає це, що втікача вже почнуть розшукувати, а надто – за кордоном? Ні, бо процедура ця тривала. Ще потрібні відповідні заявки до Інтерполо, адже відомо, що обвинувачений за кордоном. Ще, ще, ще... Юристи кажуть, на це піде не менше року. От і трактуй як хочеш... Чи це правосуддя таке недолуге, чи ті, хто ним так недолуго розпоряджається.
       І знаєте, подумалось мені на простий мій розум ось таке. Пройшла я, наприклад, конкурс на кухаря в їдальню Гепрокуратури. Дали мені книгу рецептів і сказали зварити борщ, дотримуючись написаних рекомендацій.
        У листопаді я поставила варити бульйон. У грудні додала квасолі , а в січні вкинула буряків. У лютому згадала про моркву. У березні підсмажила цибульку. У квітні присмачила борщ приправами і сіллю. У травні заправила підсмаженою цибулькою. У червні  збагатила смак томатами, а в липні затерла часничком. І ось у серпні рясно накришила зелені, сметанкою пиправила й подала до столу. «Смердить? Не можна його їсти? Але ж все за вашим рецептом. Всі інгрідієнти, все! І варила борщ рівно три години, як пише ваша книжка. Яких сім місяців? Ні-ні, ви помилилися! Щомісяця по кільканадять хвилин кипів і вимикала зразу. Три години загалом, як в аптеці. Так що жодних претензій. Ваші гроші використала за правилами. Отож смачного! Затуляйте носа, їжте і не нарікайте!»
         Щось таке маємо і з цією справою. Все зроблено законно, але не зроблено нічого. Прикро.