Гуцули не тільки одягають чудові вишиванки

Прагнення до самоідентифікації присутнє всім народам, народностям та етнічним групам. Завдяки цьому ми показуємо нашу унікальність та збагачуємо колорит світового етносу. Кожна етнічна група чи народність безперечно має право на існування та самовираження. Протягом століть відшліфовуються традиції та звичаї, за якими нас впізнають як членів тієї чи іншої етнічної групи.

Недавно я мав можливість спілкуватися з представниками гуцулів Рахівщини, які проживають у селі Чорна Тиса. Це були «прості» люди із високими засадами моралі та духовності. Здивувало, в першу чергу те, що дуже велика кількість людей прийшли у храм у … вишиванках! Чесно кажучи, у так званих «низинних» районах Закарпаття, такого вже зовсім не побачиш. Діти, підлітки, молоді дівчата та хлопці, літні та старші люди завдяки вишиванкам позасвідомо (чи, можливо, свідомо) показали свою любов до гуцульських традицій.

Особисто мене, таке відношення гуцулів до своєї культури радувало. На запитання, для чого одягають вишиванки, коли ідуть до церкви, Степан Любенчук, який, до речі, також був у вишиванці, відповів: «То такий звичай гуцульський. Але вже важко стало дістати полотна – ото все хімія. Ще дехто привозить полотно із Чехії». На весіллях, як і всюди на Закарпатті, поєднується сучасний стиль із традиційною вишивкою на рушниках та одязі. Міняються люди, а, отже, міняються і традиції.

Була у мене також можливість побувати на храмовому святі у Стебному (присілок смт. Ясіня), де також було багато вишивки як у храмі, так і в одязі людей. Ще говорили, що у селищі Ясіня на храмові та великі свята у вишиванках можна побачити багатьох людей. Певно, що всі гуцули прагнуть утримати свої звичаї якнайдовше.

Проте, заслуга попередніх та теперішнього поколінь гуцулів на мою думку полягає в тому, що вони як зберігали так і надалі зберігають свою духовність та людяність. Поряд з ними відчувається спокій і врівноваження. Їм у великій мірі присутня повага до старших, любов до молодших та відданість Церкві Христовій. У попередній розмові з жителькою Чорної Тиси, майстринею-вишивальницею, Досею Вербищук з’ясувалося, що гуцули здавна тримали чудову звичку йдучи у церкву вдягати тільки найкраще, тому для неділі робили окреме вбрання.

Звичайно, це можна сказати про всі етнічні групи нашого багатонаціонального Закарпаття. Навіть тепер, багато людей вдягає свій найкращий одяг саме йдучи у храм Божий. Але у випадку з одягом гуцулів (вишиванками) це стосується не тільки і не стільки одягу взагалі, як саме традиційної одежі, яка була зроблена своїми майстерними руками. Культура гуцулів виходить безпосередньо з їх глибокої релігійності. Навіть візерунки на вишиванках колись відображали внутрішній стан майстрині, її духовність. Звичайно, що саме тому їх одягають ідучи у храм навіть тепер.

Ми з гордістю передаємо нашим дітям та внукам етнічні надбання того народу, який ми називаємо своїм. Проте, з кожним новим поколінням робити це стає все важче. У теперішньому світі пересікаються різні традиції, що приводить до появи нових звичаїв. Вже давно існують якісь загальноприйняті правила , які у певній мірі впливають на розвиток нових традицій. Наприклад, є вже звичні для всіх «правила», за якими ми вдягаємося на офіційні прийоми, весілля, йдучи до лікаря, до церкви, і т.д.. Також існують «правила» як саме проводити громадські заходи. Слідуючи цим неформальним приписам, ми стаємо «як всі», втрачаючи при цьому частинку «свого». Тільки повертаючись додому ми знову маємо можливість бути самі собою та продовжувати звичний для нас стиль життя. Як довго будуть «жити» наші традиції залежить від того що ми передамо нашим дітям, тобто тільки від нас самих.

Ще я розумію, що майже у кожному селі нашого краю мали свою вишивку, свої візерунки, за якими можна було колись дізнатися походження людини. Зараз це у більшій мірі втрачено. Гуцули ще тримаються!

Фото дивіться на сайті газети "Православне Закарпаття". Чудова майстриня вишивки показує свої роботи!