Іван Балог був моїм другом.

    У вересні місяці цього року минає 5 років з дня передчасної смерті сільського голови Великолучківської сільської Івана Петровича Балога, який був моїм другом.
    Без болі і суму не можна згадувати той трагічний день, останній день життя сільського голови, який все своє свідоме життя старався ладити з своєю совістю, жити за встановленими принципами, бути вірним чоловічій дружбі.
    Життя Івана Петровича було типовим для жителів села Великі Лучки, як в радянський період так і на початку нашої незалежності: школа, торговий технікум, робота в райспоживспілці, одруження, діти, будівництво хати, поїздки в Латвію на заробітки, фермерство.
   Твердість характеру мого другу проявився особливо в період, так званої, реформи сільського господарства, коли був  повністю розвалений і розкрадений колгосп імені Леніна у Великих Лучках (1994 – 2000 роки). Це окрема історія. Історія повна драматизму, нескінчених «гарячих» колгоспних зборів, скандальних сесій сільської ради.  Серед всіх учасників названих подій депутат Великолучківської сільської ради Іван Балог вирізнявся принциповістю позиції, загостреним відчуттям справедливості. В цей період я працював в Мукачівській райдержадміністрації і мав можливість неодноразово бути присутнім на колгоспних зборах, сходах селян, сесіях сільської ради. Ми познайомились з Іваном Петровичем, а потім подружились.
Першим випробуванням нашої дружби були…

      Дострокові вибори сільського голови у вересні 2000 року.
   Причиною дострокових виборів сільського голови у Великих Лучках була відставка сільського голови Корнелія Симулика навесні 2000 року. Дострокові вибори сільського голови були призначені на 3 вересня 2000 року. Тоді я вже не працював в райдержадміністрації,  у травні 2000 року звільнився за власним бажанням. Пішов працювати заступником головного редактора газети «Старий Замок».
   В 2000 році Іван Балог був керівником районної організації Селянської партії України. Зараз не пам’ятаю чиєю була ідея висунути Івана Петровича кандидатом на посаду сільського голови. Та це зараз головне. В перше у Великих Лучках була здійснена спроба за допомогою активних і вмілих передвиборчих дій перемогти «адмінресурс», який,  здавалось, на Мукачівщині був непереможним. Не треба забувати, що на той час Мукачівською райдержадміністрацією управляв  «десятирічний» керівний «довголіт» Віктор Дядченко, авторитет якого в районі був високим.
   Іван Петрович попросив мене керувати його передвиборчим штабом.  Робота почалась і… добре закінчилась.  Ось що я написав в «Старому Замку» 7 вересня 2000 року про ці вибори: «…Навіть за президентських виборів мукачівські райдержадміністрація і районна рада не приділяли Великим Лучкам стільки уваги, скільки виборам нового голови селищної ради… Одинадцять претендентів. Гуртування за блоками і інтересами. “Круглі столи” і пропаганда своїх програм. Листівки у свою підтримку і агітація “з двору до двору”.  Правда, всі передвиборні баталії проходили толерантно, без некоректних випадків. “Цвяхом” передвиборного марафону стали зустрічі голови районної ради Золтана Шуфрича і його заступника Василя Напуди з кандидатами на посаду сільського голови, депутатами сільської ради і активом села, а також голови райдержадміністрації Віктора Дядченка з представниками різних релігійних конфесій, керівниками сільськогосподарських ТзОВ, з активом циганської громади.
Важко назвати узгодженою із Законом “Про вибори у місцеві органи влади” агітацію голови райдержадміністрації у робочий час у підтримку кандидата Юрія Хоми… Вряд чи випадковою була присутність голови райдержадміністрації Віктора Дядченка на святі “Першого дзвоника” у Великолучківській ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку він вперше відвідав за десять років свого правління у Мукачівському районі. Частіше б проводити вибори сільського голови у Великих Лучках, може тоді голова райдержадміністрації пообіцяв би купити не один комп’ютер для школи, а обладнав би цілий комп’ютерний клас. Тим не менше, сільський голова у Великих Лучках обраний. Ним став Іван Балог. Спрацював здоровий глузд і прагматизм великолучківців. Як ми і прогнозували, новий голова отримав 30, Василь Рубіш - 25, Юрій Хома - 15 відсотків голосів. Решта кандидатів здобули менше десяти відсотків голосів».
     В житті сільського голови Іван Балога було багато добрих справ,  були  складні і  важкі проблеми, з яких він достойно виходив. Хотілось  би згадати одну комічну ситуацію (хоча, тоді ситуація було скоріше трагікомічною), яка склалася з публікацією двох взаємно виключаючих матеріалів, які були подані в газетах «Старий Замок» (головний редактор Іван Берец) та в «Вголос про закарпатську політику», яку курував я,  1 вересня 2005 року. Іван Берец на першій сторінці «Старого Замку» розмістив колаж Івана Петровича, на якому сільський голова  був зображений  з «помаранчево – синім» шарфом на шиї.  Натяк був досить прозорим. Про зміст матеріалу писати не буду. Хай він залишиться на совісті автора.

   Своє  інтерв’ю з Іваном Петровичем в «Вголосі про закарпатську політику» подаю без купюр і змін. Думаю, що читач сам оцінить думки мого друга, Івана Балога.

   Я ніколи не приховував і не приховуватиму, що депутатом районної ради від Великих Лучок Володимира Паульо „зробив" я..."

   Великі Лучки - найбільше низинне село Закарпаття. Село, яке  дало п'ять героїв Соціалістичної Праці Село, в якому ще  десять років тому успішно працював і розвивався найкращий  колгосп на Закарпатті, колгосп імені Леніна.  Село, яке дало всесвітньовідомого великого русина  Лучкая. Село, в якому при хронічному  безземеллі, пустує більше тисячі гектарів родючих  прилаторичних земель. Великі Лучки - село великих  досягнень і великих парадоксів.

    Ми попросили розповісти про своє село сільського голову Івана Балога, який, мабуть, єдиний сільський голова в області, проявив істинний «лучанський» характер і вистояв,  навіть, якщо прийшлось спати з мисливською рушницею під  час минулих президентських виборів (маються на увазі президенські вибори в 2004 році – прим. автора).

- Іване Петровичу, Великолучківська  сільська рада є одною з найбільших  сільських рад не тільки в області, але й  на Україні..
- Так, Ви кажете правду. В нашому селі проживає більше 10 тисяч чоловік,  маємо 32 вулиці з загальною протяжністю  більше 20 кілометрів. Колись мали найпотужніший в економічному плані колгосп,  але це вже в минулому. Сьогодні на місці ферм - одні руїни. Хоча, село знову  поступово стає на ноги. Селу конче необхідна реформа. Практично, всі гроші, які  йдуть від продажу землі, оформлення права власності - залишаються в районі, село немає нічого. Всі кошти від нас забирають.

До сьогоднішнього дня таке село, як  Великі Лучки стояло на колінах, в тому  розумінні, що ніякого виробництва в нас  не було. Немає виробництва - немає поступлень в бюджет. Немає коштів для  ремонту вулиць, для розвитку інфраструктури села. Слава Богу, ситуація змінюється на краще. Відколи нова влада - в і село пішли інвестори. Починається будувати фабрика «Проклін Карпати» на 1 тисячу робочих місць. Це польська фірма. І Фірма ..Біо" планує зайнятись інтенсивною технологією вирощування риби на термальній мінеральній воді. Буде вирощуватись до 100 тонн риби в рік. Вже на стадії і завершення проектно-конструкторська документація. Планується побудувати оздоровчий комплекс на мінеральній термальній воді. Викуплено частину свинарників колишнього колrocпу приватниками, колишніми працівниками міліції. В найближчий час, після ремонту, свинарники будуть заповнюватись свинями. Три свинарники планує викупати вже згадувана фірма «Біо».
- Розкажіть про інтенсивну технологію вирощування риби...
- Фірма „Біо" - це наша мукачівська  фірма, яка планує працювати по сучасній угорській технології. Виведені спеціальні види риби. Такі, як китайський сом.  Ця риба росте і розвивається тільки в термальній мінеральній воді. Є види риби, які за три місяці набирають до трьох кілограмів, а вже згадуваний китайський сом - до півтора кілограма - за шість місяців. Вирощується риба в круглих басейнах із термальною водою, діаметр басейну не перевищуй 2-3 метри.
- А як з точки зору екології?
- Це екологічно чисте виробництво. Стоять спеціальні фільтри. Після використання воду, в якій вирощувалась риба, можна використовувати для підвищення родючості грунтів, адже вона насичена компонентами життєдіяльності риб, які й своєрідним органічним добривом.
- Як швидко буде запущено вирощування риби в термальній воді?
- Надіюсь, що на наступний рік. Затримка з оформленням документів. Президент і Прем'єр-міністр говорять про принцип „єдиного вікна", але, на жаль, справа далі слів не йде. Якщо з викупом будівель колишнього свинокомплексу проблем не має, то питання землі дещо складніше. Я хотів би, щоб всі служби, які займаються питанням оформлення різних документів працювали в один день і в одному місці, щоб підприємцям не приходилось тижнями оббивати пороги різних інстанцій. На жаль, щось почалось а нашому районі в цьому напрямку, а потім завмерло. Дивляться чиновники на підприємця ще тими, „старими" очима, Раз ти прийшов, то це тобі потрібно, а не нам. Забувають при цьому, що живуть за рахунок підприємців, які платять податки.
- Кажуть: „Все найкраще з Великих Лучок, все саме погане теж із Лучок. «Лучанином» є і Сергій Ратушняк, тому що мама його з Великих Лучок, «лучанське» коріння має і депутат районної ради Володимир Паульо. Часто гово¬рять, що Іван Петрович є „хресним батьком" Володимира Дьордійовича. Де тут правда, а де вимисел?
- Я ніколи не приховував і не приховуватиму, що депутатом районної ради від Великих Лучок Володимира Паульо „зробив" я і депутати сільської ради. Ми йшли на вибори однією командою. Ми агітували людей підтримати молодого підприємця. Директор школи був депутатом районної ради два скликання і нічого не зробив для села. Може, це зробить Паульо. Були в нього гріхи? Були. Бог прощає, то і ми йому простім. Дав три тисячі гривень на газифікацію ЗОШ І-ІІ ступенів в Нових Лучках, оплачував гравій, який йшов на ремонт вулиць, надавав допомогу ветеранам. Може все було б добре, якби Володимир Дьордійович не вліз у „велику політику" …
- Наскільки мені відомо, в Великих Лунках живе і займається підприємницькою діяльністю близька родичка Сергія Ратушняка.  Ви у свій час допомогла їй викупити приміщення в центрі села....
- Я з Сергієм Ратушком зустрічався два-три рази. По розмові, здавалось, що він нормальна людина і хоче багато зробити для закарпатців, й по ділу... Так ви краще мене все знаєте.
  Відносно родички Ратушняка. На прохання Віктора Балоги та Василя Петьовки я допоміг їй викупити приміщення колишнього дитячого садка, в якому вона зараз відкрила магазин-кафе „У діда Гоци". Звичайно, це не так просто було і зробити. Були і інші достойні люди.
- У Вашому селі найбільше релігійних конфесій в області. Тільки офіційно  зареєстрованих — вісім, Але у Вашому - селі спокій і благодать. Як вдасться Вам утримувати ситуацію під контролем?
- „Лучани" були завжди мудрі і практичні люди. Війна ніколи не приносила користі. Тим більше на релігійному грунті. Була недавно невелика проблема з греко-католицькою громадою, яка офіційно зареєструвалась, Зараз ми виділили землю для будівництва храму і проблему зняли. Це не люди проблему роблять. Проблему, дуже часто, роблять священики…

    Планів у Івана Петровича було багато, багато чого вдалося зробити за вісім років свого «бирівства» , але…
Талановитий  сільський голова теж став заручником «великої політики» з смертельним наслідком. І сталося це рівно через вісім років (12 вересня 2008 року) після  того, як вперше отримав посвідчення сільського голови.
Ось що написала 20 вересня  Gazeta.ua про цю  трагічну подію:
«Минулої п’ятниці на автотрасі Київ–Чоп біля села Зняцево Мукачівського району Закарпаття стало зле війту із Великих Лучок Іванові Балогу, 51 рік.
— У четвер увечері він збирався на мітинг ”Живий ланцюг”, — каже працівниця сільради Марія Рубіш. — Трохи нервував. Наступного дня на автотрасі впав і зламав руку. Казав, що спотикнувся об камінь. Але його, напевно, серце схопило.
Івана відвезли до лікарні, наклали на руку гіпс. Помер того ж дня вдома уві сні.
— Робота в нього була нервова, — продовжує жінка. — Село велике, а люди різні. Весь час нервувався, але завжди тримав то в собі. Лікарі поставили діагноз — серцевий напад.
— За вісім років на посаді сільського голови Іван Балога газифікував два дитячі садки, школу, — розповідає заступник війта Іван Андрейко. — У місцевій лікарні повністю замінив опалювальну систему. Розпорядився реконструювати всі дороги. Кілька кілометрів заасфальтував. Відремонтував стадіон.
В Івана Балога залишилася дружина Олена — вихователька дитячого садка — та троє дорослих дітей: дві доньки й син.»
        Минає п'ять  років з того дня, як не стало мого друга Івана Балога. Кажуть, що «не замінимих людей немає». Я не вірю цьому. З трагічним уходом Івана Петровича село Великі Лучки вже не є «центром всесвіту» Мукачівщини. Воно якось поблякло. Шкода. Дуже хочеться, щоб його справу продовжували достойні люди, щоб Великі Лучки розвивались і процвітали. «Лучани» того варті.

P.S. Хай читач вибачить мені деяку нелогічність у викладці матеріалу, може не зовсім вдалу стилістику, граматичні помилки. Важко писати, без хвилювання і болю в серці, про друга, якого немає в живих, якого я любив і поважав. Думаю, що з часом я напишу книгу про Івана Балога, в якій зумію показати його неординарний характер.