Екзамен
Чому люди здають екзамени? Щоб показати ступінь засвоєння матеріалу, чи готовність до певних дій у майбутньому? Чи справді екзамени відображають реальну картину, нашу справжню підготовленість до чогось? Раніше студенти допомагали собі шпаргалками, тепер, можливо, існують більш сучасні методи. Після здачі екзамену, як правило, бушують пристрасті: одного несправедливо переоцінили, іншого - навпаки. Справедливість і несправедливість уживаються поруч.
А чи бувають справедливі екзамени, щоб не схитрувати, результати не підтасувати або за певну суму придбати? Бувають… ті, що заставляє нас здавати саме життя. Життя часто ставить перед нами випробування малі чи великі і часто-густо ми «провалюємося» саме на малих, буденних випробуваннях. Згодні?
Коли наприкінці 2011 року планувала свою діяльність у 2012, я внесла в цей план майже нереальний пункт - поїздку до Італії. Я не була в Італії вже 5 років і дуже хотіла поїхати хоч на місяць. На той момент я не бачила жодної реальної можливості для здійснення цього задуму, але переконана попереднім досвідом сили планування, я все таки залишила цей пункт. Згодом якраз ця поїздка стала хорошим випробуванням для мене і системи Жим Лам за якою зараз живу.
Збігали дні за днями, наповнені щоденними турботами. Я відмічала в моєму плані вже реалізоване, корегувала при потребі те, що зосталося, а моя поїздка до Італії все ще здавалася далекою і нереальною. Я багато думала про цю поїздку, я була уважною до того, що відбувається навколо, я розповідала про свій план людям, що могли мені допомогти ділом або порадою, я була впевнена, що рішення прийде. Воно прийшло якось тихо і несподівано: десь почула розмову, яка наштовхнула мене на потрібну інформацію, десь відгукнулися друзі, або просто незнайомі люди, десь інтуїція підказала правильні кроки. В мене появилася можливість провести в Італії все літо. Як добре, що не побоялася внести цей нереальний для виконання пункт у свій план.
Сказати, що я люблю Рим – це майже нічого не сказати. Якщо прочитати назву міста італійською ROMA навпаки, виходить AMOR, що означає ЛЮБОВ. Хто хоч раз побував у цьому місті, закохується в нього на все життя. За 8 років мого проживання у самому центрі Риму я вивчила там майже кожний камінчик. Та я їхала на Сицилію. Сицилія – це щось особливе унікальне і таке несхоже на решту Італії. Раніше я бувала досить часто у Палермо( столиця Сицилії), але перспектива зануритися у цей дивовижний світ аж на ціле літо мене надзвичайно тішила.
Весна 2012 була холодною і навіть кінець травня не радував теплом. Я їхала і майже всю дорогу мерзла, а Рим зустрів яскравим сонцем і неймовірним теплом. Важка дорога і несподіване тепло не додають бадьорості, але я із задоволенням відмітила про себе, що не відчуваю справжньої втоми і подумки подякувала собі, що систематичними заняттями гімнастикою добре підготувала своє тіло до навантажень. Через годину я вже невтомно крокувала знайомими вулицями і вбирала всіма органами відчуттів красу цього Вічного міста. День збіг майже непомітно, а ввечері нічним автобусом я вже прямувала до Палермо.
Сицилія зустріла гарячим подихом scirocco – це вітер з Африки, який часом нещадно палить усе живе. Смакуючи запашним cappuccino з cornetto (традиційний сніданок в Італії), я думала, що після двох безсонних ночей варто було б відпочити. Та де там. День був наповнений по вінця зустрічами, облаштуванням і радістю, що справляюся з цим усім без особливої втоми.
Два тижні безтурботного життя, наповненого сонцем, морем, фруктами, особливими сицилійськими солодощами і такою красою, що робилося боляче. Картинні галереї, музеї, старовинні квартали, південні базари, люди з особливим менталітетом і способом життя все це крутилося захоплюючим, казковим, химерним калейдоскопом і щедро живило розум, емоції, почуття.
Та щоб ціле літо прожити серед цієї краси треба було починати працювати. В мене були різні підробітки, а у серпні навіть пощастило викладати гімнастику Жим Лам і це був найкращий досвід. Працюючи серед сицилійців, я дізналася багато цікавого і корисного, але також зіткнулася з проблемами. Найголовніша проблема – це постійна спека: вдень 40 градусів тепла, вночі – 30. Місцеві жителі скаржилися, що не пам’ятають такого жаркого літа. Переважна більшість сицилійців на літо виїжджає за місто у літні будинки. У них навіть існує спеціальний термін – vіleggiatura. Мені треба було не просто вижити в цьому пеклі, а ще й працювати. Як добре, що я практикую спеціальне дихання для тренування судин, бо мені вдалося досить швидко пристосуватися до цих навантажень. Не менша проблема постійні протяги і кондиціонери. Важко не захворіти, коли перепад температур сягає 20 і більше градусів. У всіх автобусах, магазинах, офісах є кондиціонери і уникнути їх практично не можливо. У мене не було ніяких шансів на лікарняний і я протрималася.
Ще одна досить суттєва проблема - харчуємося ми по різному. У італійців сніданок дуже легкий (лише кава чи капучіно і маленький рогалик), обід - традиційні макарони з овочами і фрукти, а вечеря – це і макарони і м'ясо, ще овочі і фрукти. Вечеряють сицилійці традиційно дуже пізно і дуже ситно, після 21, а частенько і після 22 години. Ми звикли до інших ритмів харчування і їмо найменше увечері. Тут якраз мені і стала в пригоді гімнастика для внутрішніх органів. Є одна цікава вправа, яка називається «Голодний вовк», що знімає проблеми після пізнього і щедрого вживання їжі. Допомагає безвідмовно. Ще дуже прислужилася меніі гімнастика для внутрішніх органів, щоб зберегти попередні форми. Справа в тому, що в Палермо випікають найкращий в Італії хліб, а морозиво і тістечка тут взагалі казкові. Про сири, вино, рибу, морепродукти, фрукти – можна оди писати. Я ніколи не скаржилася на апетит, а солодощі люблю особливо, тому була реальна загроза, що мене суттєво побільшає. Я ні в чому собі не відмовляла, їла все, що хотілося і багато, але кожен ранок піднімалася о 5 і робила свою гімнастику. Зізнаюся, що інколи пропускала, інколи було дуже лінь, але все таки я трималася своєї звички. Згодом була собі вдячна за неї, бо через декілька днів по приїзді відновилися заняття в групах і в мене зовсім не було часу, щоб приводити себе у форму.
Психологічні проблеми завжди менш помітні, але вони дошкуляють не менше. Знаходитися досить довгий час у тісному контакті з чужими людьми, говорити переважно чужою мовою, жити за правилами інших людей, зрештою, перебувати у чужому середовищі - це завжди стрес, який потихеньку може звести нанівець радість від найбільш захоплюючої подорожі. Вміння бачити погане, але концентрувати свою увагу на хорошому і будувати на цьому хорошому свої взаємовідносини з людьми я натренувала освоюючи систему Жим Лам. Це вміння допомогло мені не лише побудувати гарні стосунки з людьми, а й вийти на такий рівень спілкування, коли руйнуються різні бар’єри і обмін думками і досвідом стає природним і корисним.
Останнім випробуванням для мене у цій поїздці була проблема із поверненням додому. Я опинилася серед 300 тисяч пасажирів, втягнутих у дуже неприємну ситуацію через банкрутство компанії Wind Jet. Маючи білет на руках, не мала змоги повернутися додому. Пригадую паніку і хаос тих днів. Агенції , що продавали білети, всі дружно позакривалися. Спочатку ніде і ніякої конкретної інформації, потім шквал суперечливої. Потрібно було проявити максимум витримки, зібраності, кмітливості. Мені вдалося повернутися додому вчасно.
2012 рік швидко добіг до кінця. Аналізуювала прожите і зроблене із почуттям задоволення, хоч і не зробила ніяких подвигів або чогось надзвичайного. Я просто прожила цей рік у гармоніії з собою і навколишнім світом. Я систематично дотримувалася деяких простих правил: мати чіткий і простий у виконанні план, дотримуватися 5 правил природного харчування, щоденна гімнастика, активний відпочинок, тобто, я жила за природною системою Жим Лам і випробовувала її на власному досвіді. Були за цей період проблеми і неприємні несподіванки – важливо, що я з ними зуміла справитися.
Починала рік із приємним почуттям – я успішно здала екзамен за 2012 і це примножує мої шанси на 2013 рік.
В цьому пості також немає нічого революційного і принципово нового. Можливо, заклик самим контролювати власне життя. Це абсолютно реально. Я пройшла цей відрізок, а попереду ціле життя і багато можливостей для самовдосконалення і розвитку.
Бажаю, щоб здоровий спосіб життя став нашою доброю щоденною звичкою!
