Віра і холод

Я ніколи не належав до зразкових вірників. Ніколи не виявляв гідної уваги Святому письму. Не вирізнявся повсякчасним слідуванням бодай 10 заповідей.

Для моєї епохи Бога «нейтралізував» Ніцше і ще декілька менш «поважних мерзотників-інтелектуалів». Зарозумілий збоченець, який мріяв про тілесні втіхи з рідною сестрою, вигукнув: «Бог помер», – а ми, нікчеми, повірили.

Далі півстоліття продиралися крізь тріщини власного сумління та смутку в пошуках «іншого опіуму».Часом, здавалося, натрапляли на якісні замінники. Однак ті розчинялися миттєво – вже без найменшого втручання інтелектуального цинізму та епатажу. Тепер для спростування міфу не потрібно було вчитуватися у брутальні маніфести. Лише залишитися на одинці та подумки зазирнути в себе, чи будь-яку іншу частинку світу навколо; спробувати осягнути побачене…

Блукання закінчилися тріумфом нікчемності, спробою повернутися назад переможцями. Усвідомлюючи власну приреченість люди моєї доби вирішили, що тепер будуть спілкуватися з Богом на рівних. «У мене з Ним свої стосунки, до церкви я не ходжу», – щоразу повторює одна моя знайома.

Щось подібне «блею» і я, коли мова заходить про Нього, про віру. У церкві я також не частий гість. Хоча змалку краще за своїх старших братів розумівся на церемонії та обрядах, ретельно складав три пальці до купи, коли батюшка казав: «Господу помолимся!»

Заповзято повторював цей ритуальний жест і вчора вночі. Не щоразу як чув знайому команду, а лише після перемоги у двобої з весняним пронизливим холодом. «Не постився, то хоч померзну», – займався я апологією власної слабкості та самостверджувався у дотепності.

Моя розмова з Богом тривала майже чотири години. Я дискутував, опонував, просив та прислухався до порад. На рівних не вийшло, та Він – неймовірний співбесідник. Я постійно шукав підтвердження Його присутності: з надією піднімав голову, вдивляючись у небо. А тим часом, від холоду німіли ноги, шия «сідала» в плечі, руки заглиблювалися в кишені.

І ось нарешті вітання, дзвони, порція холодної води в обличчя. Все скінчилося, – окрім нашої з Ним розмови.

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!