ТойЩоДужеПотішив

Днями ходив на український фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Прочитав про нього на сторінці журналіста Вахтанга Кіпіані. Історія створення справжнього Нашого (!) кіно заінтригувала. Я почав чекати прем'єри в Ужгороді. Довго чекав і постійно моніторив сайт ужгородського «Доміону» з надією побачити постер фільму і дату показу. Дочекався.... Спершу розчарував час показу — 15.00 і 17.00. Непопулярний. Прайм віддали «Дівчині з татуюванням дракона». Та коли потрапив до зали і почався фільм — урааааааааааааааа, він Наш. Наш і кльовий.

З перших хвилин починаєш розуміти, що це не ті нікчемні спроби створити українське кіно, які були досі. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» - захоплює. Захоплює та змушує відчути різні емоції. Переживати і сміятися, радіти і часом … плакати. Ця кінострічка змусила повірити, що «МожеДаштоЗТогоІБуде». З того, себто із українського кінематографу. Можуть же коли хочуть. Зробити ж прекрасний фільм з малим бюджетом ($4 000 000) — напевно, важко. Може тому його і знімали аж 5 років.

 Навмисно не писатиму про сюжет, аби не псувати вам враження від перегляду. Скажу тільки, що ті хто хотів побачити головного героя Івана Додоку таким як на постері — розфарбованим та з індійським пір'ям — розчаруються. Та фільм вартий не тільки Ваших гривників, але й якось премії за справді якійсний вітчизняний продукт. 

Повністю насолодитись «ТимХтоПройшовКрізьВогонь» може завадити тільки нестерпний холод у «Доміоні». Холод, який постійно перетягує увагу від сюжету на себе і заставляє кидати прокльони в сторону власників кінотеатру. Бо заціпенівшим і думаючим тільки про чашку гарячого чаю — переглядати кіно не в кайф. Наприклад у Львові за ті ж гроші і крісла чисті, і теплий зал, і привітний персонал.

Підіть на цю кінострічку і ви не пошкодуєте. Тільки вдягайтесь тепліше...