"Дай же, дівчино, хустину, хай я в бою не загину!" Як створити оберіг для військових

…Колись давно, коли війна для чоловіків була звичним ділом, жінки, матері та дівчата ніколи не відпускали з дому вояка без вишитої спеціально для захисту в бою сорочки, рушника, а чи просто хустини. Ми про це знаємо з книжок, та як має виглядати, а тим паче – як має робитися такий оберіг – мало кому відомо. Бо для сучасних жінок вишивка – це хобі, а сакральна сторона цього процесу нині мало кому цікава.

Та видається, що вона зацікавить тих матерів, дружин, сестер чи коханих, чиїх чоловіків покликано на війну – хай вона не оголошена, але ж – стріляють, й вбивають, й оплакують… І каска й бронежилет не захистили… То чом би не згадати прадавню практику – давати чоловіку в дорогу на війну рушник чи хустину, як невидимий захист, оберіг?.. Щоб, як співають, кулі минали, щоб шаблі не брали?..

Потрібна голка, нитка й натуральне полотно

Та де ж цьому навчитися? Звісно, Інтернет – велике діло: загугліть «оберегова вишивка» -- й пошукова система вам викине сотні посилань. Та не все, що пишуть – правда, бо як відомо, на тинах теж багато чого шкрябають… А як перевірити?..

У зв’язку з цим мені згадалися курси з теорії та практики народної вишивки  при столичному музеї Івана Гончара, які веде відомий дослідник цієї справи Юрій Мельничук. Його курси – єдині у своєму роді в країні, бо тут вчать не тільки практики, а й теорії – розуміти семантику древніх вишиваних орнаментів, правильно їх застосовувати. Автор цих рядків знайома з ним давно, сама колись вчилася у нього вишивати, не раз писала про символіку й використання народної вишивки. Тому й вирішила поділитися набутими знаннями з жіноцтвом. Можливо, комусь знадобиться.  

Отож, як створити вишиваний оберіг?

Основний секрет тут -- думки майстрині, з якими вона береться до роботи й веде її. Адже вишивка, за словами Юрія Мельничука, – це найсильніший магічний процес з використанням голки, який – парадоксально – є найдоступнішим для сучасних жінок, навіть і близько не знайомих з магією.

То ж детальніше - як це працює?

Момент перший: вишиваючи, ми тримаємо голку пальцями, крізь які проходять три основні енергетичні меридіани людського тіла (не випадково цими ж трьома перстами християни наносять хресне знамено).

Момент другий: голка – це колосальний провідник біоенегрії. Вчені проводили експеримент, й виявилось, що голка проводить в тисячі разів більше енергії, ніж аналогічний за розмірами шматок дроту. Тобто, з допомогою цього інструменту всі думки, що виникають в голові майстрині під час роботи, переносяться на полотно. Голка їх в нього зашиває. І момент третій: що ж таке полотно? Це – унікальна матриця, яка по-особливому може наші думки сприймати.

Тут важлива річ: для того, аби думки ( у нашому випадку – це побажання вояку вернутись неушкодженим) «записувались» на полотно, вишивати слід тільки натуральними нитками (краще – вовняними чи шовковими), і тільки на натуральній тканині. Краще за все, використовувати домоткане полотно, те, що в декого ще збереглося на горищі як згадка про прабабку-ткалю. Якщо ж нема, його можна придбати у антикварів, метр коштує від 50 грн.

Синтетику при створенні оберегової вишивки застосовувати не рекомендують, бо така тканина не здатна ні проводити, ані сприймати енергію.

Технічний лікбез

Оберегова вишивка має крім правил ще й табу. Є декілька заборон, яких потрібно дотримуватися. Не можна починати роботу на спадаючому місяці та в час, коли майстриня нездорова. Оберегова вишивка – це зашита в полотно позитивна енергетика, яка й даватиме захист тому, для кого робиться. Майстрині самій слід перебувати в стані надзвичайної концентрації думок – простіше кажучи, в молитві за чоловіка, якому вишиваєте оберіг, а цього не можливо досягнути під час хвороби, фізичної чи моральної втоми. Тому видужуйте, а вже тоді беріться до роботи. Інакше зашиєте хлопцю в оберіг свій негатив.

Також до створення вишивки-оберегу треба духовно підготуватися – раніше для цього навіть постилися. Працювати потрібно в тиші, можна при свічці – вогонь очищує простір, не відволікаючись на телевізор чи музику. Перед початком роботи слід помолитися – за того, для кого вишиваєте. Й подумки – чи вголос – повторювати цю молитву протягом усього процесу роботи.

Наступні важливі табу стосуються технічної сторони процесу. Це – вузлики та випорювання. Вони вносять деструкцію, руйнують всю енергетику, яка вкладена у вишивку. Тому вузлів не має бути взагалі. Починати нитку та закінчувати її слід, ховаючи кінці в полотно, – інакше на місцях вузлів у вас вийдуть «енергетичні збої» і оберіг не працюватиме.

Ще один важливий момент: вишивати треба так, щоб рисунок з лиця й вивороту був ідентичним. Цього не дає поширена в народі техніка хрестикування, тому слід послуговуватися іншими швами. Наприклад, «вперед голку», «лічильна гладь».

Черв’ячок, що не має кінця

Орнамент теж має неабияке значення – для оберегової речі важлива не пишність і не краса вишивки, а суть самого вишитого символу. Доречним в нашому випадку буде безконечник – один із найсильніших захисних символів, виконаний червоною ниткою.  

Вишивається він просто й швидко, що підійде для нашого випадку, коли є часові рамки.

Якщо це сорочка, то безкінечник потрібно вишити на ворітнику, манжетах та нижньому краї сорочки – тобто, по краях виробу. Адже це ті місця, пояснює Юрій Мельничук, через які до тіла людини може проникнути зло. До речі, саме слово сорочка має корінь «сорок» -- тобто, сорок енергій що забезпечували людину захистом небес. Недарма про щасливців кажуть – «народився в сорочці». Та й форма крою у неї символічна: прямокутник, тобто, повністю закритий простір, що захищає господаря.

Якщо вирішили вишити своєму солдату хустину – що вийде набагато швидше за підготовку сорочки чи рушника – вишийте по периметру квадрата таку хвильку-безкінечник. Захисна символіка хустки також пов’язана з її формою – бо це правильний прямокутник, тобто, квадрат.

Ну а якщо вирішите дати своєму воякові в дорогу рушник – орнаментом з мотивом безконечника слід прикрасити обидва його кінці. Щоправда, для рушника можна використати й інший мотив: групи людей, точніше, жінок, що взялися за руки й неначе створюють живий бар’єр для зла.

-- Цей мотив використовували при створенні особливих рушників, що називалися обиденні, -- розповідає Юрій Мельничук. – Вони ткалися й вишивалися за одну ніч - від заходу до сходу сонця. Такі рушники виготовлялися жінками з приводу багатьох проблем, які виникали в родині, сільській общині тощо. Це могла бути хвороба когось з родичів, якого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали. Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували на війні. Як правило, такий рушник виготовлявся в одній хаті, куди збирались жінки у непарній кількості. За всю ніч між ними не промовлялося жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку думками кожна жінка вирішувала і вкладала свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, робили такий рушник унікальним за силою свого впливу.

… Ну от наче все. Залишилось купити нитки й полотно – й молитися-вишивати свій оберіг для чоловіка, що йде на війну.

Кажуть, що ясновидці, дивлячись на оберегову вишивку, бачать в полотні сотні промінців, що виходять із кожного місця, де голка пройшла крізь полотно. Це сяйво вкладаєте туди ви, й саме воно, породжене чистими думками люблячої дружини чи матері, є оберегом для вояка. Воно наче батарейка, підживлюватиме його захисною енергетикою десь в окопі чи на блок-пості  й обов’язково захистить від ворожої кулі.

Тетяна Когутич, спеціально для Мукачево.net