Василь Кузан: Радянська школа була побудована на тому, щоб виховати русскоязичного безхребетника

- Пане Василю, що для вас поезія?

Для мене особисто - це стан душі. Відчуття гостроти і краси життя неможливе без поезії. Коли пишеш сам - це можливість поділитися з іншими тими відчуттями, які саме цієї секунди заполонили твоє серце. Коли читаєш чужу поезію - це відчути вібрацію часу у виконанні іншої людини, яка сприймає світ не так, як ти. Читати інших для мене - це вивчати іноземну мову, ставати на сходинку вище, удосконалювати свої відчуття, шліфувати емоції, сприймати образи, які викликають асоціації і змушують працювати одну половину мозку, змушують працювати розум і серце.

- З чого почались ваші "стосунки" з поезією, чи пригадуєте?

Це не була любов з першого погляду. Радянська школа, а я вчився ще тоді, була побудована на тому, щоб виховати інтернаціоналіста, тобто - людину без нації, "совіцького чоловіка", русскоязичного безхребетника - до речі, плоди цього виховання ми пожинаємо нині на сході. Так от, програма з української літератури була побудована таким чином, що прививала учням стійку ненависть до тої самої літератури. А от російська література подавалася набагато краще. Якщо з української були вилучені всі неокласики, модерністи, та що там говорити - всі авторитети, яких радянська влада порозстрілювала, то в російській літературі в школі була присутня і лірика, і вільнодумство, й інтелект. Тому я спочатку полюбив Єсєніна і Блока, а відтак і Лесю Українку, і Василя Симоненка, і шістдесятників, і... багатьох-багатьох. Особливо люблю сучасну українську поезію, адже вона, на моє глибоке переконання, є однією з сильніших у Європі та світі.

- Про сучасну українську. Кого читаєте, можливо, із закарпатських авторів?

Читаю багатьох. Тепер у мене на столі Віктор Виноградов "Серце камеї". Це мій друг, один із тих скромних героїв України, без яких нація не може відбутися. Віктор живе в Ялті, в агресивному середовищі творить українську поезію. І добре творить. Просто через ізоляцію, у якій ми всі знаходимося, про нього говорять мало. Шикарна образність, вишукана високоінтелігентна та високоінтелектуальна мова художника - це оригінально, цікаво та яскраво. Читаю більше в Інтернеті, але і книг купую багато, і дарують мені знайомі і незнайомі автори. Читаю Ганну Осадко, Тараса Федюка, Сергія Татчина, багатьох своїх друзів. Особливо подобається мені Ігор Павлюк, творчість якого запримітив і лауреат Нобелівської премії Мо Янь. Уже дві книги Ігоря у перекладах вийшли у Лондоні, він єдиний з українців отримав премію англійського ПЕН-клубу. Дві міжнародні премії отримала Леся Мудрак. У нає є тільки та проблема, що нас ще мало перекладають. Щодо закарпатської поезії, то читаю Оксану Луцишину, Тетяну Ліхтей - не хочу когось образити, але читаю книги всіх авторів, що видаються. Інше питання - що мені подобається. А подобається останнім часом найбільше поезія Маріанни Шутко. Такому стрімкому входженню в літературу можна по-доброму позаздрити. Маріанна за два роки видала три книги, отримала премію "Дебют", зайняла високу сходинку у всеукраїнському рейтингу "Книжка року" та перемогла у конкурсі Краща поетична книга на книжковому фестивалі. Її книга "Стенокардія" дає читачеві не тільки поетичну, але і естетичну насолоду, саме так і мали б видаватися книги лірики. А ще у книзі є цікаві знахідки і родзинки, які змушують читача дивуватися та радіти.

- Як вважаєте, чи розвивається література на Закарпатті?

Можливо, літературний процес у нас не настільки організований, як нам би хотілося, але література не може не розвиватися. Оскільки ми всі працюємо, удосконалюємося і розвиваємося. Ми видаємо книги, публікуємося у різних виданнях, організовуємо презентації, виступи, зустрічі з читачами, їздимо в інші регіони, пишемо врешті-решт. Література - це сукупний продукт нашої праці. Але я це сказав про поезію.

У нас є ще і проза, яка так само розвивається. Два лауреати Шевченківської премії за останні роки - це теж показник розвитку нашої літератури. Своєрідний феномен, так би мовити, якщо не бути надміру скромним.

- Чи відвідуєте різні літературні фестивалі та чи берете в них участь, як в Закарпатті, так і за його межами?

Від цього маю не тільки задоволення, але і зиск певний. На фестивалях, творчих зустрічах, різних акціях маю можливість ще і продати книги, тому використовую кожну нагоду. Нещодавно був у Франківську, перед тим були: Стрий, Миколаїв, Харків, Львів, Київ, Кіровоград... На Закарпатті літературних фестивалів... "Березневі коти"... та і то не чисто літературний... Але ми маємо обласну бібліотеку, яка кожного четверга щось проводить. Таким чином письменники, особливо молоді, не відчувають відсутності уваги до себе - така собі компенсація. На багатьох подібних акціях я був, не дивлячись на те, що живу за сотню з лишнім кілометрів від Ужгорода. До речі, Мукачівська бібліотека теж проводить цікаві зустрічі - нещодавно була зустріч з Мирославом Дочинцем. Перед тим був я і у вас.

- Зовсім нещодавно ви видали нову поетичну збірку. Можливо, розкажете про неї?

Вона ще свіжа, хоча мала вийти ще до мого 50-річчя. "Все по 14 копійок, або Сонетний двір" - це вибрані сонети, які я написав протягом творчого життя, а це майже 30 років. Перший відгук на книгу вже з’явився - його написав Василь Шкіря, опубліковано на кількох сайтах, зокрема на "Буквоїді". Книжка мені дорога і тому, що моя, і тому, що "Карпати" її гарно видали, і тому, що вийшла за підтримки держави - по програмі обласної ради, і тому, що найсвіжіша. А ще... В Україні дуже мало поетів, хто має окрему книгу сонетів. У моїй їх понад 200, хоча кількість у літературі нічого не значить, але...

- Як автор кількох книг, скажіть, чи важко воно – видати книгу в Україні?

Написати легше, ніж видати. Про прозу я не кажу. Прозу видавництва беруться видавати і продавати. А поезія ніколи не була прибутковою - її мусить підтримувати держава. Чи меценати. На щастя, такі у нас є. У області активно підтримує поетів Віктор Балога, за що йому респект і уважуха, щира подяка від авторів та читачів. Якби не він - багато книг не побачило б світ. Принаймні тепер. Можливо часи зміняться, але уявіть собі як то автору чекати... А з іншого боку - книгу видати дуже легко. Якщо маєш гроші - видавай, що хочеш. Тут про талант не говориться - видавництвам теж треба жити. Але, як виявляється, гроші у нас мають досить таки багато людей. Тому видається у світ багато сміття, яке активні особи, які навчилися римувати, видають за поезію. І продають це. І впливають на формування поганого смаку у наших дітей. Єдине, що радує - діти у нас розумні. Вони вміють дуже швидко розбиратися, вчитися і знаходити зерно істини.

- А як ставитесь до різних літературних конкурсів, де «призом за перемогу» є видана книга?

Чим більше конкурсів - тим краще. Головне, щоб у журі були люди, яким можна довіряти.

- В творчості багатьох сучасних українських поетів відображались криваві події Євромайдану та ситуації на Сході України. Чи вплинуло це на вашу творчість?

У моїй творчості багато таких віршів. Я сам учасник Майдану, дуже близько до серця сприйняв ідеї Революції Гідності. І взагалі, поет - це вічний революціонер і опозиціонер. Про війну проти російського окупанта теж багато пишу. Боляче і страшно, коли гинуть кращі сини нації, а ми нічого не можемо зробити. Бо попередня зрадницька влада  П� та підху*йла януковича знищила армію, розікрала бюджет і довела багатющу державу до межі жебрацтва. Інформаційна війна нами теж програна. Але це лише на цьому етапі. Ми мужніємо, вчимося перемагати, стаємо національно-свідомими і таки переможемо. Хочеться, звичайно, щоб це було якнайшвидше.

- Вже було видано кілька антологій так званої «революційної» поезії. Чи не пропонували вам опублікувати в них ваші вірші?

Вийшли на сьогоднішній день три антології. Мої вірші є у кожній.

- Що ж, дякую вам за гарну розмову, натхнення вам.

Ольга Беца для Мукачево.net

Оскільки в розмові не раз згадувалися, так звані, революційні вірші автори, себто твори, які були написані під час революції – пропонуємо вашій увазі один з них:
Орда

Російсько-чеченська орда,
Фашистсько-московська навала.
Це спроба убити Майдан,
Це сила, що дух убивала,

Цвіт нації гнала в Сибір
І військо топила у ріках…
Статистикою – на папір
Мільйони. Життя чоловіка –

Ніщо для машини убивств
Комуно-совіцьких тиранів.
І цар так, і Сталін робив,
Учив так диктатор Ульянов.

Земля ця уся у крові,
Тут душі загиблих, як маки
Цвітуть… Пацани дворові
Не знають як ставили ставки

На голод і на Колиму,
На смерть ненароджених навіть,
На чорну народів тюрму,
На постріли в душу і пам’ять…

Ми знаємо. Наша війна
Священна, свята, справедлива.
Це наша одвічна земля,
Тут мати, від розпачу сива,

Молилась за сина й за мир
І Господа-Бога просила
Спасіння і правди, бо ми
Єдині, і в тім наша сила.

Бо ми не загарбники, не
Йдемо до сусідської хати…
Ось літо любов’ю війне
І будемо ми раювати.

І згине ця чорна орда,
Бо дух наш її переможе,
Бо віра і куля тверда!
Спаси нас, усміхнений Боже.

01.06.14