Закарпатські творці фільму "Слова на вітер" планують зняти ще одну стрічку

І хоча «по життю» хлопці займаються переважно зйомками весіль та урочистих подій, їхня перша некомерційна робота принесла визнання і від широкого кола інтернет-користувачів, і від вищого керівництва телеканалу, зокрема від Єгора Бенкендорфа.

Основою стрічки стала романтична історія інтернет-листування. Її головний герой може пересуватися лише за допомогою візка, проте хлопець до останнього не наважується розповісти про це своїй подрузі у соціальній мережі. Кінцівка фільму навмисно не є однозначною, кажуть його творці, аби кожен глядач зміг обрати, як би він вчинив на місці головних героїв. Про деталі зйомки та про поїздку на церемонію нагородження до Києва розпитуємо нині у одного з операторів та режисерів стрічки Михайла Талабіри.

Михайле, як виникла ідея відзняти щось подібне?

— Усе почалося більше року тому. Якось ми зібралися з хлопцями за пивом і хтось із нас зауважив, мовляв, може досить знімати тільки весілля, а створити щось в іншому форматі, наприклад, фільм. Ідея нам сподобалася, але за справами, роботою ніяк не вдавалося серйозно присвятити себе зйомкам. Та якось нас запросили приєднатися до благодійного концерту на підтримку ужгородця Сергія Дудкєева. І тоді, фактично за два тижні до концерту, ми вже мали  концепцію фільму, який не могли відзняти більше року.

Перший варіант сценарію написав нинішній головний герой фільму Андрій Гепенко. До речі, саме він запропонував зняти короткометражку на соціальну тематику. Сценарій не мав гострого сюжету, а оповідав про випадок на вулиці. Остаточний варіант стрічки написав Михайло Лемак, він запропонував відзняти фільм, в сюжеті якого поступово б наростала інтрига, емоційне загострення. Так виникла історія Андрія та Анастасії, які знайомляться в соціальній мережі. Дівчину зіграла виноградівка Вікторія Ліхтей. А допоміг відзняти фільм наш друг і колега Олександр Ковалевський.

Якою є реакція глядачів на фільм?

— Вперше для широкого кола глядачів стрічка була представлена під час благодійної акції, згаданої вище. Важко забути реакцію людей в момент, коли на екрані зникли останні кадри. Були і сльози, і оплески, і багато схвальних відгуків. Тоді я переконався, що наш фільм чіпляє глядача і що все-таки нам вдалося донести те, що ми хотіли. Адже ставлення до інвалідів є дуже важливою темою сьогодні. Більшість із нас відчуває до людей із фізичними вадами певну суміш жалю і зверхності водночас. Кілька років тому, коли я наймав на роботу Андрія у якості монтажера, в мене теж виник певний моральний бар’єр, мовляв, чи маю я право використовувати працю людини, обмеженої в рухах? Але нині я хочу наголосити, що ми повинні забути про цю жалість і показне співчуття і сприймати людей з фізичними вадами як повноцінних.

А як ви вийшли на конкурс від «Інтеру»?

— Випадково, через інтернет. І відправили туди  нашу короткометражку спонтанно і фактично жартома. Хоча й не зовсім підпадали під вимоги конкурсу — наша стрічка уже півроку «гуляла» у мережі, а журі приймало лише неопубліковані фільми. Тож спочатку нам прийшла відмова, а потім, раптом, підтвердження того, що наша робота зареєстрована, та запрошення приїхати на фінал у Києві. Так ми потрапили на вручення нагород. На вокзалі нас зустріли дуже тепло працівники «Інтеру» та відвезли до головного офісу. Ми навіть встигли відвідати Майдан у вільний час. Там досі стоять намети, частина барикад ще залишилася, проте на площі дуже чисто і прибрано, якихось п’яниць чи бомжів, людей, які поводили б себе агресивно, ми не помітили.

Як сприйняли фільм столичні глядачі?

— Схвально і дуже емоційно. Проте найбільше нам запам’ятався, напевно, не сам фінал, а особиста зустріч з генеральним директором телеканалу Єгором Бенкендорфом. Після кількох хвилин неформальної розмови з нами та схвальних відгуків про фільм він цікавився нашими враженнями про Київ…

Чи можна чекати на ще один фільм від вашого колективу?

— Так, успіх стрічки «Слова на вітер» нас надихнув, тож ми плануємо розпочати зйомки іншого фільму. Він не буде схожий на попередній ні за форматом, ні за жанром.

Христина Горват, газета "Новини Закарпаття".