Петро Куцкір: «Гриб має бути на гербі Закарпаття»

Петро Куцкір: «Гриб має бути на гербі Закарпаття»

Майстер грибної справи розповів про те, де поблизу Мукачева водяться трюфелі, чому краще не їсти шампіньйонів та як русинські грибники обдурили графа Шенборна.

Здається, цивілізація торкнулася своїми брудними пальцями споконвічного заняття закарпатців – збирання грибів. Тепер це – бізнес, спосіб виживання, заготівельний процес – що завгодно… Приїхав на вихідних машиною в лісову глибинку, наповнив багажник за пару годин – і діло зроблено. Мало хто може викроїти час, аби періодично вставати з сонцем, йти до лісу, і неквапом ходити схилами та ярами, заглядаючи під кожен кущик, доки не наповниться кошик. Ось чому, певно, все менше знайдеш людей, про яких поважно мовлять: «О, сись чоловік – великий грибар!». А от ми такого розшукали.

Про лохівського сільського голову Петра Куцкіра кажуть: як у лісі буде тільки один гриб – і того він знайде. Має він на них «чуйку». В сільський ліс берів іде кожен день, коли «гриби ся вержуть». Щоправда, не збирає медитативно. Петро Петрович йде на давно облюбовані місця і просто «рве» їх там. 10-15 кілометровий мршрут починається після п’яти, а закінчується, коли у лісі вже темно. До цього часу мусить обійти усі грибні місця, на кожному з яких чекає добрий урожай.

– Бувало, що на місця, залишені за планом наостанок, приходив уже коли в лісі було зовсім темно, і гриби не бачив, а тільки напомацки збирав, – розповідає Петро Петрович. – Є колеги які за день проходять до 40 км. У мене ж часу – всього 3-4 години після роботи. Крім того, якби пішов на таку відстань й на такий час – то хто б ті гриби з лісу приніс? До речі, не люблю ходити з кошиком чи відром. Мені зручніше сумка. Коли закінчується тара, збираю у власний одяг.

Аби не ті жовті мухи…

– Довго напрацьовували свій урожайний грибний маршрут?

– Поки викладав в сьомому училищі, в свій ліс мало ходив по гриби. Якщо не знати місць, їх тут мало назбираєш у порівнянні з хащами  в Пузняківцях, Тростяницях, Майдані... А потім почав ходити в Копинівці. На рідні ж пенати повернувся тоді, коли сильно здорожчало пальне й стало невигідно їздити так далеко. А як збагнув, що в нашому лісі водяться такі гриби, яких мало де ще знайдеш – королиці, ба, навіть, трюфелі, -- довів собі, що таки права приказка: «Всюди добре, дома – найкраще!»

– Вам насправді доводилось знаходити трюфель?

– Так, знаю два місця в нашому Рущанському лісі, де вони постійно ростуть. Кажуть, їх шукають за допомогою свиней. Але є ще один орієнтир: над місцем, де в землі росте трюфель, рояться специфічні жовті мухи. Стовпом стоять! Але я того гриба не взяв: вдома ми таке не готуємо, наші ресторани за нього тисячу доларів не дадуть. От і залишив мухам. Хай ласують! Потім повернувся спеціально подивитися. Вони виїли гриб, залишилась тільки стінка – як літровий циліндричний дзбанок. У сусідньому Лавоцькому лісі декілька разів теж бачив пару таких місцин із стовпом жовтих мух.

– Королиця, наскільки мені відомо, теж дуже цінний гриб.

– Так, щаблем вище за білі. Це королівський гриб або мухомор Цезаря, росте тільки на червоних глинистих ґрунтах. Ми вдома, наприклад, на Святвечір готуємо з королиць поливку. Вона має такий жовтий колір, якби хтось фарбника насипав. Але ці гриби можна назбирати тільки в певний час – протягом двох місяців, в липні-серпні. Коли починають з’являтися мухомори, королиці зникають.

– А якщо в цей час не йдуть грибні дощі?

– Королиці все одно ростуть з яйця. Було таке, що знаходив вже сушений на сонці гриб.

– То ви традиційні білі гриби не так вже й поважаєте?

– Чому, просто вмію знаходити й цінніші. Крім королиць, це ще квочки. Вони тут теж ростуть. Жоден інший гриб не має приємнішого запаху за квочку. До речі, водяться вони теж тільки у певний період. Першу квочку завжди знаходжу в червні, в день, коли почалася війна – 22-го числа. Минулого року знайшов їх 11 штук. До речі, по тому ж запахові. А що стосується моїх смакових преференцій, то відаю їх опенькам і сироїжкам –голубінкам, як у нас кажуть. Білі гриби просто люблю збирати, причому, у великих кількостях. Цього року ще осінніх грибів у нас не було, але жінка вже й закатала, й насушила вдосталь.

Білого гриба ще ніхто не приручив

– Дотримуєтеся правила, мов, аби грибів назбирати, треба дуже рано встати?

– То брехня. Гриб росте шість годин – за цей час він може вирости до трьох кілограм, а може й лишитися, як мізинчик. Пару раз було таке, що коли йшов вверх по маршруту – гриба на тому місці не було, а повертався, то він є. Гриб – то чудо, тому й дома справжнього білого гриба ще ніхто не виростив. Я читав, що коли граф Шенборн будував свій мисливський палац, то давав великі гроші грибарям, які принесуть йому землю з міцелієм білих грибів. Але повторно на перевезеному ґрунті нічого не виросло. Я зміг приручити слив’янки – викинув коріння в певне місце в саду, наступного року вони там і виросли. А з білими цей експеримент ніколи ще не мав успіху.

Лупіщак зі смаком посліду

– Промислово вирощені гриби їсте?

– Куштував. Але їхні смаки навіть не можна порівнювати з лісовими. Їх же підживляють курячим послідом. І цей присмак не виварюється навіть у страві. Запах і смакові якості гриба з лісу – зовсім інші. Вся Європа купує у нас білі гриби і задоволена. Навіщо ж закарпатцям їсти шампіньйони з підвалів?.. Я ніколи не беру«лупіщак» (так закарпатці називають шампіньйони, бо вилуплюється з яйця) навіть у лісі. Старі люди теж їх не беруть. Недаремно ж кажуть за нерозумну людину – «об’ївся дурних грибів». В цьому є доля правди: якщо ти не отруївся грибом, який розцінюють як умовно-їстівний, то не треба радіти. Синильні кислоти з грибів накопичуються в організмі, й із часом впливають на мізки, нервову систему. От в народі й спостерегли зв'язок між шампіньйонами й дурнями.

– Науковці навпаки ратують за те, щоб вживати промислово вирощені гриби, а не лісові. Мовляв, хоч не отруїтесь.

– Ніхто розумний ще лісовими грибами не отруївся. Я ще читати-писати не знав, а мені вже моя баба розказала, які гриби треба класти до кошика в лісі, а які – «дурні». Вона, до речі, вчила розпізнавати за запахом. Табличок з їстівними, умовно-їстівними та отруйними грибами ніхто мені заучувати не давав. Назбирати поганих грибів можуть профани. Якось пішов до лісу з колегами. Ходимо довгенько, дивлюся –в моєму кошику ще тільки дно закрито, а у них тара майже повна. Глянув: вони ж беруть усе підряд, і зрозумів причину «недостачі» у себе. До речі, ніколи не бачив на базарі, аби селяни продавали дурні гриби. Таким займатися можуть лише безхатьки, яким конче необхідні гроші на пляшку. Ну, а ті, хто від них купує, хочуть зекономити, і в грибах не розбираються.

– Тобто повинна бути якась грибна культура?

– Як хочеш їсти гриби, мусиш трохи в них розбиратися. Інакше, щоб себе убезпечити, купуй шампіньйони в супермаркетах. Не розумію також, навіщо йти в ліс, якщо ти не грибник – ось читаю, п’ять днів чоловіка шукають. Не вмієш орієнтуватися – сиди вдома. Я йду в чужий ліс, дивлюся не на шлях, а під ноги, і ще ніколи не заблукав. Потрапляв в такий туман, що на метр перед собою не бачив – по землі розпізнав, де знаходжуся. Якщо вже трапилась така халепа, то перше -- не панікувати, а друге, треба дослухатися до свого відчуття простору. Кажуть, як заблукаєш, права нога починає йти швидше за ліву.

– Невже ніколи не блукали в лісі?

– Була одна містична історія, ще в дитинстві. Збирав я гриби в Лавоцькому лісі, й пішов дуже сильний дощ. Я уже йшов додому повз кар’єр. Оминаю його, знаючи, що він має лишитися по праву руку, а я – опинитися на дорозі. Але дороги нема. Я виходжу знову біля кар’єру. Так повторилося разів зо п’ять.

– Водило, як кажуть?

– Напевно. Запам’ятав, що коли востаннє вийшов біля того кар’єру, побачив незнайомого чоловіка, який йшов далеченько від мене, збоку, і ніс перед собою, як свічку, зо три гриби на долоні. Як тільки відвів очі від нього – побачив перед собою ту дорогу, якою мав вийти на село.

«Гриб бачу з машини»

– Які риси характеру формує таке специфічне хобі? Спостережливість?

– Мільйон процентів! Мене ще в дитинстві хлопці ніколи не хотіли брати із собою в компанію по гриби – я завжди знаходив більше за них, але злило те, що знаходив на місцях, які вони вже пройшли. Тобто це не просто надмірна спостережливість. Це уміння дивитися під особливим кутом. Я можу помітити гриб з машини, коли їду лісовою дорогою й дивлюся на схили. Колеги кожен раз дивуються!

– А ще, кажуть, це – медитативне заняття…

– Правда! Так як в поході за грибами, ніде й ні за яких обставин не релаксую. Коли приходжу додому затемна з лісу, жона говорить, мовляв, сядь, відпочинь, я відказую: «Я ж ходив відпочивати!». За ті 20 км на грибному маршруті я заряджаюся, як акумулятор. А коли ще починаю викладати на стіл «трофеї», й чую вигуки захвату від присутніх!..

– Талант грибника – це вроджене чи набуте?

– Думаю, вроджене. Має бути відчуття лісу. А може й набуте. (Сміється). У мене няньо був великий грибник.

50 грам за першого букового

– Старі люди кажуть, мовляв, той хто добре знає гриби шукати, в дитинстві багато г...на з’їв. Як ці дві речі можуть мати взаємовпливи?

– Хтозна… Давно манежів не було, діти по землі ходили, повзали, могли щось таке й з’їсти… А тоді вирости й набути слави грибника. Я не дотримуюсь забобонів. Хоча маю знайомих, які, знайшовши в поході першого білого, одразу наливають усім по 50 грамів, й закусують тим першим знайденим – сирим!—грибом. Це має принести удачу.

– Сільські грибники діляться секретами про грибні місця?

– Є місця, про які знають усі в селі, але у кожного є такі, що про них не скаже нікому. Я нікому не продам те, де знайшов 115 білих за раз. Там і після того менше 50-ти штук за раз не зривав!

Я веду щоденник, де пишу, в яких місцях скільки грибів в який період зібрав. За рік вимальовується такий собі графік. Порівнюю ці синусоїди з роками, хочу віднайти якусь грибну закономірність у річних та природних циклах. За два останні роки дуже сухо, під Кічеркою висихає джерело. Ніколи раніше такого не спостерігав. Щось недобре в природі коїться.

– Як на вашу думку -- у закарпатців, де грибництво в крові, ним діди-прадіди займалися, якесь особливе відношення до грибів?

– Навіть більше, гриб – це один із символів Закарпаття. Його треба «домалювати» на гербі області. Адже є люди, які без них не прожили б.

– Кажуть, що в наш час й грибники можуть непогано заробити: є люди, що гривень за сто ведуть бажаючих в ліс з гарантією назбирати добрий кошик білих…

– Є таке. Але тут така штука – коли даєш гарантію людині, що вона з тобою назбирає повен кошик, може бути таке, за відомим «законом підлості», що поведеш її по місцях, а там пусто. Все таки гриби – це загадка. Тоді, коли ти хочеш показатися, що ти майстер-грибник, ліс може з тобою пожартувати.

Тетяна Когутич, спеціально для Мукачево.net

Досьє Мукачево.net:

Петро Куцкір, 57 років, за професією деревообробник. В третій раз обраний головою села Лохове Мукачівського району. Він – співак, заслужений працівник культури України (драматичний тенор). Екс-соліст ансамблю «Руснаки», наразі співає разом із квінтетом «Бетяри». Не раз представляв співочу культуру України в Європі, зокрема, в Італії, частий гість фольк-фестивалів в Укарїні та на Закарпатті.

Рецепт від майстра:

Пісна різдвяна поливка із королиць. Свіжозаморожені гриби добре промити, залити водою, додати корені петрушки, кольрабі, моркву й варити на малому вогні 40-50 хв. Коли гриби та корені майже готові, додати попередньо пасеровану цибулю, нарізану кубиками. Ще раз довести до кипіння, посолити і додати прянощів за смаком. В іншій посудині зварити тонку локшину, промити холодною водою. Залити локшину грибною поливкою. Додати подрібнену зелень. До столу страву подавати гарячою.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...