«Тіньова» берегівська архітектура: родинна садиба барона Перені – у жалюгідному стані (ФОТО)

В цьому році до Берегово увага ЗМІ особливо активна – і тому є дві причини. По-перше,  тут пройшли позачергові вибори мера, по-друге, старовинне місто відзначатиме серйозний ювілей – 950 років з часу першої письмової згадки. Оскільки небагато населених пунктів мають точно визначену дату заснування, за «рік народження» зазвичай і береться перша згадка в письмових джерелах. Серйозний вік вирішено відсвяткувати, об’єднавши День міста із міжнародним фестивалем «Берег-Фест», який гулятимуть у вересні. До визначної дати готується й місцева влада (яка, слід відмітити, нині проявляє активність, якої берегівчани не бачили давно – і це попри серйозну бюджетну скруту), й місцеві ЗМІ, в яких нещодавно вийшла велика стаття про 10 «родзинок» міста, одна з яких – берегівська архітектура.  Щодо останньої, то є сенс звертатися до неї регулярно. Бо наразі можна говорити не лише про видатні та відомі будівлі давнього Берегсасу, як от Палац комітатського суду, нині –  Закарпатський угорський педагогічний інститут,  який нині ремонтується коштом угорських спонсорів. Паралельно в місті існує чимало архітектури, яку можна назвати «тіньовою» - про неї мало відомо, вона рідко потрапляє до туристичних путівників, а часом перебуває в загрозливому стані.

Цій «тіньовій» архітектурі «Мукачево-нет» приділяє увагу регулярно. Щодо Берегова, то вже були презентовані небайдужім і найстаріша на Закарпатті будівля електростанції http://www.mukachevo.net/UA/News/view/62191, і щаслива історія порятунку від руйнації колишньої управи графа Шонборна  http://www.mukachevo.net/ua/News/view/62931, і сумна історія «італійського будинку», доля якого продовжує висіти на волосині  http://www.mukachevo.net/ua/News/view/63480, і неординарна історія найстарішої закарпатської каланчі http://www.mukachevo.net/ua/News/view/64048.

І цими пам’ятками перелік видатних будівель Берегова не обмежується. Сьогодні виходу із тіні вкрай потребує невизнана пам’ятка історії та архітектури - родинний маєток барона Жигмонда Перені. Ця з виду непримітна будівля на в’їзді в Берегово з боку Мукачева, неподалік полотна вузькоколійки, в районі, що колись був селом Ардо, а в народі й досі зветься Чопівкою,  розташувалася в затишному парку, а збудована була ще на початку XVIII ст., тобто, живе вже третю сотню років. Вже один цей факт заслуговує поваги – бо виходить, що ця одноповерхова садиба є однією з найстаріших будівель Берегова. 

І цими пам’ятками перелік видатних будівель Берегова не обмежується. Сьогодні виходу із тіні вкрай потребує невизнана пам’ятка історії та архітектури - родинний маєток барона Жигмонда Перені. Ця з виду непримітна будівля на в’їзді в Берегово з боку Мукачева, неподалік полотна вузькоколійки, в районі, що колись був селом Ардо, а в народі й досі зветься Чопівкою,  розташувалася в затишному парку, а збудована була ще на початку XVIII ст., тобто, живе вже третю сотню років. Вже один цей факт заслуговує поваги – бо виходить, що ця одноповерхова садиба є однією з найстаріших будівель Берегова. 

Але куди більшу значущість будинкові надає його історична роль. Адже саме тут в листопаді 1783 року народився Жигмонд Перені, нащадок однієї з найстаріших аристократичних сімей Угорщини, а в XVIII-му столітті й наймогутніших. В рідній садибі юний барон отримав у домашніх вчителів початкову освіту, а вже пізніше відправився в конвікторій (релігійний учбовий заклад) в місто Нодьсомбат (нині словацька Трнава), а тоді продовжив навчання в Кошице, Братиславі та Будапешті.   В 1820-30-х роках барон Жигмонд Перені побував наджупаном Угочі та піджупаном округу Берег, в 1831 був королівським комісаром під час спалаху холери в Галичині (королівстві Галіції). В історію ж увійшов насамперед як мученик угорської визвольної революції. Його ім’я з’явилося в  Декларації незалежності Угорщині, що була  оголошена бунтівним Сеймом  в Дебрецені 14 квітня 1849 року. За це Жигмонда Перені, спікера Палати магнатів, як зрадника Австрійської корони, стратили 24 жовтня 1849 року в Пешті, разом з іншими високопоставленими особами потерпілої поразку країни. 

Сумно, та й соромно, але бурхлива та почесна біографія історичної фігури жодним чином не позначилася в позитивний бік на його рідній садибі. Сьогодні вона перебуває в жалюгідному стані. Кілька років тому в тутешньому підвалі відкрили пивний бар «Підзамче», доволі затишний, але популярності він не набув – не допомогли ані трьохсотрічний вік, ані  атмосфера тінистого скверу біля будинку. Відтак, нині закриті й бар, й ворота  до парку. Давно не працює й фельдшерський пункт, що містився в кількох кімнатах будівлі, ані клуб, де по суботах проводилися дискотеки для місцевої молоді. І якщо фасадна частина садиби виглядає ще так-сяк (благо, в 1999 році на її стіні встановили пам'ятний знак на честь Жигмонда Перені), то тильна – просто ганебна.

Підвальне приміщення з тилу завалене непотребом, руйнується тераса, на яку був вихід з кімнат міні-палацу, все навколо заросло. 

Добиває загальний вигляд будинку сірий старий шифер, яким перекрито дах – наче це не баронська садиба, а колгоспний склад…

На сьогодні родинна садиба Перені не має жодного охоронного статусу, хоча з огляду на її історичну цінність вона заслуговує як не на пам’ятку архітектури національного значення, то принаймні – місцевого. Та незрозуміло, хто б цим зайнявся. Достеменно невідомо, хто є власником будівлі, на чиєму вона балансі і – головне – хто готовий опікатися нею, із тим, аби відродити садибу та надати їй гідного стану.   Хочеться вірити, що їй таки пощастить – спочатку вийти з тіні, а тоді й пережити відродження, так, як це сталося в Берегові вже не з одною історичною спорудою. Позитивні приклади є – це й нове життя палацу Шарі Федак та  будівлі управи маєтком графа Шонборна (нині вони стали власністю  Закарпатської Реформатської Церкви), і Палац комітатського суду. Відтак, справа не лише в бюджетних грошах, а й насамперед – у бажанні вирішувати проблему. Чи вистачить запалу бажань у нової влади Берегова – покаже час.