Мілан Шашік: Так як Папа покірно прийняв це служіння, так і покірно складає всю свою владу

– Скажіть будь ласка, Владика Мілан, як проходять роботи по реставрації єпископської резиденції. Що вже зроблено, і над чим ще планують працювати спеціалісти?

– Дякуючи Богу, вже більше як за сім років реставраційних робіт було зроблено дуже багато. Насамперед, було встановлено нове дерев’яне перекриття даху, яке стало основою для нової покрівлі, також вдалось відновити дуже пошкоджені історичні фасади, де вже місцяминавіть не було штукатурки. Це були наші перші кроки. Закінчивши зовнішні ремонтні роботи, ми розпочали внутрішні, під час яких були зроблені дійсно дивовижні відкриття. Проводячи реставрацію Єпископської каплиці, фахівцями було відновлено настінні розписи великого митця Закарпаття – Йосипа Бокшая. Вже пізніше, коли нам повернули основні історичні зали єпископської резиденції, де до того часу знаходився читальний зал бібліотеки та книгосховище, спеціалістами було виявлено настінні розписи в стилі пізнього бароко. Минулого року ці дивовижні розписи були відновлені реставраторами з Львівської Академії Мистецтв. На мою думку, нам вдалося врятувати найкращий зал, розписаний в стилі бароко, на Закарпатті.

Спеціалістами також був відремонтований камін, який має велику історичну цінність. На даний момент, продовжується реставрація середнього залу, де також було виявлено настінні розписи в стилі бароко, але в набагато гіршому стані. Вони датуються періодом правління єпископа Андрія Бачинського. В майбутньому, ми плануємо відновити історичні дерев’яні сходи, які з’єднують перший поверх та Єпископську каплицю. В міру того, як будуть нам передаватись інші зали, буде проводитись й відповідна робота. Також плануємо відреставрувати великий коридор, який веде до консисторіального залу, та у відповідному стилі розписати стіни трапезної.

Моє особисте бажання – влаштувати для наших вірників та туристів історичний музей у долішніх залах, де ще досі находиться книгосховище. Нещодавно, я запропонував пану ректору УжНУ відремонтувати деякі історичні приміщення єпископської резиденції, в яких могли б залишитися старовинні книги, з колишньої єпископської бібліотеки, під управлінням університету. Це був би дуже хороший приклад співпраці між греко-католицькою Церквою та нашим університетом. Сподіваюсь, що нам все таки вдасться знайти спільну мову, з метою творити добро заради майбутнього.

– Які проблеми виникали під час реставраційних робіт? Чи не відчували ви брак фінансування?

– Як відомо, брак фінансування – це завжди основна проблема, тому що до реставрації резиденції не були залучені жодні державні кошти. Ремонтні роботи проводились лише за добровільного фінансування меценатів та наших вірників. Але, дякуючи Богу, якось так виходить, що в найбільш критичний момент Бог посилає нам потрібних людей, які не залишаються в осторонь наших проблем. Завдячуючи їхній фінансовій підтримці вдалося провести реставрацію частини резиденції. Тому виражаю свою вдячність всім тим, котрі нам допомагають.

– Тобто, ви стверджуєте, що основним джерелом фінансування була меценатська допомога? Чи мала місце будь-яка інша допомога?

– Так, звісно. Оскільки Церква не володіє ніяким майном, тому й відсутній будь-який стабільний дохід. Адже наша єпархія не має сталих джерел фінансування. У нас є тільки різного роду пожертвування вірників, а також різних меценатів. Додатковим джерелом фінансування є ще залучення фондів різних закордонних благодійних організацій.

Вже під час самого проведення ремонтних робіт була залучена добровільна праця багатьох людей, які виконували її безкоштовно, жертвуючи своїм часом та фізичними силами. Були також вірники, які прямо пожертвували на єпархію: будівельні матеріали, перила для сходів, ворота, тобто вже т. з. «готовий продукт».

– Нещодавно, єпископом – помічником Мукачівської греко-католицької єпархії був призначений владика Ніл (Лущак). Скажіть, будь ласка, що входить в його обов’язки?

– Дійсно, владика Ніл був номінований Святішим Отцем Папою Бенедиктом XVI в єпископи – помічники Мукачівської греко-католицької єпархії маючи титулярний осідок Фленуклети. Історично склалося так, що католицькі єпископи, які не мають конкретного осідку отримують титулярний осідок єпархій, котрі реально існували в перших століттях християнства. В обов’язки владики Ніла входить бути моїм заступником, в тому числі він є протосинкелом в прямому і юридичному значенні. На даний час владика Ніл ознайомлюється із ситуацією, із своїми новими обов’язками. Звісно, владика багато чого знає, адже він є уродженцем нашої єпархії, знає багатьох священників. За той час, поки владика Ніл навчався у Римі чи був у монастирі, склалося багато нових ситуацій, наприклад з будівництвом або реставрацією храмів, парафіяльних будинків. Але я бачу, що владика Ніл старається активно включатись в роботу і є завжди мені на допомозі. Тому, я впевнений, що та номінація Святішого Отця є даром для нас і його присутність в єпархії має покращити нашу спільну духовну працю.

– Владика Мілан, прокоментуйте зречення Папи Римського Бенедикта XVI з уряду. Чи мали місце подібні прецеденти в історії Церкви?

– Справді були два чи три випадки в давній історії Церкви, в давньому минулому. За останні століття випадків зречення Верховного Понтифіка від престолу не було. Особисто для мене є достатнім поясненням все те, що сам Святіший Отець заявив:«Неодноразово роблячи іспит свого сумління перед Богом, я впевнився у тому, що з огляду на похилий вік, мої сили вже не є достатніми для належного здійснення Петрового служіння». Звісно ця подія для мене, як і для всіх, була несподіванкою. Але вже тепер я бачу всю велич духа Святішого Отця, його святість. Так як він покірно прийняв це служіння – так і покірно складає всю свою владу. Зрозуміймо, що у віці 86 років дуже важко людині виконувати такі обов’язки. Святіший Отець є дійсно людиною з дуже великим життєвим досвідом і «ясним розумом», якого Бог зберіг для нас. Підтвердженням цих слів є остання його книга «Дитинство Ісуса». Він є одним з найбільших теологів на Папському Престолі. І тепер, на своїй вершині величі служіння Богу він відходить від справ, аби далі служити, як сам він сказав до кардиналів, після свого зречення: «А що стосується мене, також і в майбутньому бажаю усім серцем служити Святій Божій Церкві життям відданим молитві»