«Непомітний» герой року на Закарпатті

За підсумками року прийнято відзначати людей, які найбільше запам’яталися. Будуть називати політиків, бізнесменів, діячів культури. Та чи виявляться серед них ті, хто отримав визнання за кордоном? Кого вшанували не вдома, а десь в іншій країні?    

Тут закарпатцям варто замислитися, бо таких у нас завжди бракувало. Нам важко «перерости» навіть межі своєї провінції, що вже казати за ширші контексти.

Але цього року привід для розмови є. Колочавка Наталю Тумарець влітку отримала нагороду Міністерства закордонних справ Чеської республіки «Gratias agit», що в перекладі з латини означає «Дякуємо за популяризацію».

Вручається вона один раз на рік тим іноземцям, які сприяють поширенню доброго імені Чехії у світі. Рішення про присудження відзнаки приймає сам міністр закордонних справ. Серед володарів «Gratias agit» – відомі громадські і політичні діячі, спортсмени, письменники. Досить назвати міністра закордонних справ США Мадлен Олбрайт, яка походить із родини чеських емігрантів.

Першим серед громадян України цю нагороду отримав на початку ХХІ століття Олександр Дрбал, голова товариства «Чеська бесіда» у Львові. Однак нині цей український чех перебрався на історичну батьківщину.  І от друге відзначення України – на цей раз Наталі Тумарець із Колочави.

Чеські журналісти чимало написали про цю начебто звичайну жінку із закарпатської глибинки, яку нагородив сам міністр закордонних справ. Народилася вона в колочавській родині ветеринара і доньки політв’язня. У 1986 році закінчила Ужгородський університет і з того часу викладає літературу в рідній школі.

Її дідусь мав двадцять років, коли до гірського селища завітав чеський письменник Іван Ольбрахт, який тут знайшов новий поштовх для творчості. І дід Наталі був одним із тих, хто вводив відомого прозаїка у світ Колочави. Ба більше – коли парубок одружувався, то автор «Миколи Шугая, розбійника» подарував молодятам гроші на хату і корову.

У 1982 році при Колочавській середній школі відкрили музей Івана Ольбрахта, яким завідував син того самого нареченого – стрий Наталі Тумарець, який працював учителем історії. А з 1989 року музеєм стала опікуватися вона. Ясна річ, що довелося дещо змінити експозицію, змістивши наголос із комуністичної партії на історичні реалії.

У 1997 році пані Наталя разом із Чеським радіо провела в Колочаві фольклорний українсько-чеський фестиваль імені Ольбрахта, який досі власними силами проводить щосерпня. Завдяки її кипучій енергії у 2000-му році було відкрито пам’ятник відомому чеському письменникові перед школою.

Окрім того, вона з чоловіком утримує туристичну садибу «Четніцка станіце» («Жандармська станція»), яка розташовується на фундаменті колишньої жандармської управи в Колочаві. Нині це один із найвідоміших туристичних об’єктів селища, який розповідає про міжвоєнне життя колочавців. Більшість туристів із Чехії, які приїжджають до України, обов’язкову відвідують цей затишний пансіон, який став чеським неформальним інформаційним і туристичним центром на Закарпатті.

У своїх різних іпостасях – учительки, керівнички фольклорного дитячого гурту «Піроскуби», завідувачки музею, власниці садиби Наталка Туманець завжди дбає про розвиток українсько-чеських культурних зв’язків. Саме за це Міністерство закордонних справ Чехії і нагородило закарпатку.

А Наталя Туманець, їдучи до Праги по нагороду, по дорозі відвідала у містечку Семілі меморіальний музей-будинок, в якому народився Іван Ольбрахт. Бо повага до цього талановитого оспівувача Закарпаття у неї в серці. У її планах – побудова окремого музею чеського письменника, в якому би розмістилося значно більше експонатів. От тільки би місцева влада виділила під цю благородну справу ділянку. А то в нас культуру люблять усі, але найчастіше – тільки на словах.

Ось такий він – «непомітний» герой, чи то пак – героїня 2012 року: робить без галасу свою справу, розвиває туризм і культуру, одна із небагатьох, що реально розбудовують чесько-українські зв’язки на Закарпатті. Чехи це помітили. А ми?