Чита стала другою батьківщиною для письменниці зі Свалявщини

Нещодавно до редакції  завітала жителька Сваляви Ганна Ігнатова, аби розповісти про свою землячку, талановиту журналістку і літераторку Олену КуріннуБерцик. Гостя дуже хотіла таким чином підтримати її, оскільки та нині живе і працює в Читі (Росія). Вона, до речі, принесла книгу подруги «Что же мне так больно и так трудно?», де авторка фігурує як Ілона КуріннаБерцик.

Олена КуріннаБерцик народилася 1938 року в с.Неліпино Свалявського району в багатодітній релігійній сім’ї приватного ремісника Федора Берцика, нащадка старовинного угорського дворянського роду. У 1934 році її батько вступив до підкарпатського осередку компартії Чехословаччини і під час режиму Горті вів у селі підпільну діяльність, але за доносом провокаторів його було заарештовано і відправлено в каторжні в’язниці міст Мукачева та Ваца біля Будапешта (Угорщина). Незважаючи на це, будинок Берциків і надалі служив явочною квартирою для розвідників і партизанів, за що батька Олени було нагороджено медаллю «За бойові заслуги». Після закінчення Свалявської СШ №1 зі срібною медаллю Олена вступила на навчання в Київський держуніверситет ім. Т.Шевченка на факультет журналістики, адже ще в шкільні роки мала хист до літературної творчості.

Під час навчання проходила практику в «Закарпатській правді» разом зі своїм однокурсником Євгеном Курінним.

Отримавши кваліфікацію журналіста, за власним бажанням виїхала на роботу в Читу. Там же зустріла… Євгена Курінного. Невдовзі вони побралися. Пані Олена (а Ілоною називав її батько) спершу працювала у молодіжній газеті, відтак у виданні «Забайкальський робочий», потім на Читинському обласному радіо, де створила цикл програм літературнохудожнього вісника «В глибині сибірських руд», а на Читинській студії телебачення ставилися сцени за її сценаріями «Край мій, Забайкалля» та ін. Завдяки їй у 1997 році вийшов і 130й випуск «Записок Забайкальського філіалу руського географічного товариства» в 4х частинах — до 100ліття цього товариства, за що Олену Курінну нагородили золотою медаллю ім. П.Пржевальського. Вона також була редактором багатьох книг читинських письменників.

Загалом за 40 років творчої діяльності всього й не перерахуєш.

У 2004 році, до прикладу, Олена Курінна прийшла до читача зі своїми «Казками північного чума», ще через сім років їх було перевидано. Відтак вийшла друком ще одна книга авторки — «Забайкалля – золота моя колиска». Із 2006 року письменниця редагує та упорядковує книги для серії «Золота бібліотека Забайкалля» читинського видавництва .

Але в її доробку особливо виділяється вже згадувана «Що ж мені так боляче й так важко?..» — елегія пам’яті й кохання її чоловіка, теж письменника Євгена Курінного. Він видав цілу низку книг — «Белан», «Квіти і каміння», «Скирти горять», «Поїзд на світанку», «Кіндратове новосілля», «Осіння сухмень» та багато інших. Але, на жаль, відійшов у вічність у часи зрілої майстерності та великих творчих задумів.

Поет та публіцист, широко відомий не тільки на батьківщині, а й в Росії, Борис Олійник надзвичайно тепло відгукнувся про високий пізнавальноестетичний рівень цього видання, яке чудово ілюстровано. У своїй передмові, яка написана українською та російською мовами, він, зокрема, зазначив: «Справді, ця елегія пам’яті й кохання унікальна найперше мужністю жінки і жони, що не побоялася винести на люди глибинно інтимне з подружніх взаємин, котре зазвичай цнотливо оберігається від людського ока». Презентація цієї книги відбулася влітку цього року в Києві.

Нещодавно Ілона Берцик приїздила на зустріч випускників Свалявської СШ №1 далекого 1955 року. А нині вже готується до нової поїздки на Закарпаття, але вже для того, аби порадувати своїми творами рідний край. У її задумах — написати історію Сваляви, Ужгорода, видати все це в одному зібранні, адже, за її словами, має дуже багато історичних фото.

Надзвичайно приємно, що паросток Срібної Землі щедро проріс у віддаленому куточку земної кулі. Наша землячка ні на мить не забуває про рідний край та всім серцем і душею переживає за його долю.