Велика Бакта сподівається на туристичне майбутнє (ФОТО)

Насамперед, розташованим тут Закарпатським інститутом агропромислового виробництва, одним із мережі наукових закладів Української академії аграрних наук.

Точніше, тепер це Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція – після років повільного занепаду інститут, який був створений на базі дослідної станції у 80-х,  нещодавно був понижений в статусі, разом із усією мережею аналогічних профільних інститутів по Україні. Вчені-аграрії називають цей процес погромом галузі, адже Україні, яка мала б бути європейським сільгоспвиробником № 1, вкрай потрібне відповідне наукове підкріплення. Натомість маємо повальне скорочення фінансування в галузь, звільнення фахівців, втрату цілих наукових напрямків – і паралельно закріплення за Україною найбільш згубних для довкілля напрямків господарювання, таких як вирощування ріпаку та соняшнику. Втім, про повний крах казати зарано, попри всі труднощі, інститут-станція намагається триматись, зокрема, в вересні цього року на її базі пройшла міжнародна конференція генетиків.

Однак не лише дослідним інститутом відома Велика Бакта, село із давньою історією, яка сягає 1232 року – часу першої письмової згадки. Тривалий час в ньому жила прислуга з розташованого неподалік Боржавського замку. За однією з версій, сама назва – Бакта – походить прізвища угорських дворян Боктаї, яки певний час володіли селом. Воно ж часто переходило від одних володарів до інших, знало часи розквітів та занепадів, терпіло набіги – і орди хана Батия, і турецького султана Сулеймана І, і поляків, і австрійців. Наслідком історії Бакти є архітектурна пам’ятка,  яка в угорській літературі зветься Палацем Очкаї. Назва ця не дуже некоректна з історичної точки зору, доцільніше казати про Палац Готтесмана. Здавна був у селі свій невеликий замок (зображень його наразі віднайти не вдавалось), на місті якого згодом звели акуратний палац. У 18 столітті, під час визвольної війни Ференца Ракоці ІІ, будівлю отримав у подарунок угорський офіцер Очкаї. Відомо, що семеро членів його родини згодом були поховані у фамільному склепі в парку, який був розбитий біля палацу. Останнє поховання відбулося у 1944 році, в склеп під мармурову плиту поклали тіло Гільди Очкаї, яке привезли з-за меж Закарпаття.

Той зовнішній вигляд, що можна бачити й нині, палац набув наприкінці 19-го століття, коли навколишні землі були викуплені австрійським землевласником  Адольфом Готтесманом. Після смерті нащадків Готтесманів помістя перейшло у власність угорського королівства, і вже на початку ХХ-го століття в панському палаці та господарських будівлях розмістився королівський сільськогосподарський інститут. За зміни влади на Закарпатті, в недовгий чехословацький  період, заклад не змінив профілю, як і під час повторного угорського володіння в 1939-1944 рр. Після   війни палац став дослідницькою станцію, згодом – адміністративним корпусом вище згаданого Закарпатського інституту агропромислового виробництва, і тепер виконує ту ж функцію. Ще під час війни колишній панській, він же інститутській парк поповнився багатьма рідкісними рослинами, квітниками, лісовими стежками. В радянській час парк прикрасили кількома скульптурними композиціями – традиційними для Закарпаття оленями, а також статуєю дівчини. Втім, згодом комусь з мешканців села ці прикраси не догодили. Сьогоді від оленів залишилися самі тулуби, та й над дівчиною вандали не раз познущалися. Сам інститутський парк (який занесений до природньо-заповідного фонду Закарпаття як пам’ятка місцевого значення 18 століття) має занедбаний. На щастя, вціліло дерево, яке нарівні із палацем є символом Великої Бакти. Величезна розвісиста тополя, із обхватом стовбура в понад шість метрів (найтовстіша тополя України, що в Одесі, десь на метр більше) навіть занесена в неформальний реєстр видатних дерев Закарпаття.   Її товсті і довгі гілки давно б впали без металевих опор.

Щодо будівлі колишнього палацу, то наразі вона має цілком пристойний вигляд, кілька років тому зазнала ремонту, причому такого, що не спотворив її, як це в нас часто буває. Звісно, в стінах інститутського корпусу вгадати колишню панську залу чи під’зд для карети не легко – десятиліття іншого життя далися взнаки (після останньої війни тут недовго була ще й військова комендатура, і дитячий будинок).

Однак, загалом, цьому палацу (Готтесманів, чи все ж Очкаїв – то вже хай історики розбираються) пощастило куди більше, ніж багатьом іншим подібним старожилам. Варті уваги й господарські споруди колишнього палацу, зокрема, будівля у вигляді букви «Т», в якій за чехів була лабораторія для виведення селекційних сортів винограду, в радянській час – бібліотека інституту та інші приміщення, в наш час половину великої і гарної споруди займає орендований  швейний цех, решта, включно із підвалами, пустує та занепадає. А вона ж по красі не поступаєься й деякими старовинним садибам!

Два роки тому разом із мешканцем Великої Бакти, підприємцем та  очільником громадської організації із оптимістичною назвою „Відродження Бакти” Яношем  Ердеї ми намагались розшукати у нетрях парку склеп Очкаїв. На жаль, марно -  після війни селяни частково розібрали стіни гробівця, а решту засипали землею, що, може, й на краще – принаймні, з могил не познущалися вандали. З роками той склеп перетворився на ледь помітний бугорок, який не просто знайти у кущах та деревах. Та голова „Відродження Бакти” таки сподівається відродити цю пам’ятку – віднайти її, по можливості зробити ремонт. Це було б дуже корисно для села, бо зовсім не діло, коли до покійників не проявляється належна шана, а склеп мав би стати цікавим елементом історичної частини Бакти.

Вартий уваги ще один об’єкт - пам’ятка технічної культури, водонапірна башта чехословацької  доби, 1936 року, яка стоїть центрі села. Старий залізобетон ще міцний, а ось дерев’янну обшивку сильно пошкоджено, не кажучи вже про начиння. Були б гроші, башту можна було б відновити. Принаймні, на це сподівається голова великобактянської сільради Наталія Граб, та шукає для задуму кошти іноземних грантів.

Цікаво, що посеред села, неподалік нової реформатської церкви, нині йде велике будівництво – якійсь підприємець забажав звести тут великий готель із рестораном. Це дає привід для оптимізму – значить, перспективи розвитку туризму в Великій Бакті бачить не лише заїжджий журналіст, але й місцевий бізнес.