Передвиборчий «день тиші» в Ужгороді виявився справді тихим
Сьогодні передвиборчу заборонено агітацію. Ця практика, правило застосоване у багатьох країнах, покликана дати людям зібратися із думками, обдумати отриману інформацію, переварити її, зважити, порадитися з однодумцями, рідними (і це нормально, коли родини голосують одностайно, бо у цьому єдність і взаєморозуміння, це згуртовує), і зробити свій вибір.
Автор цієї замітки, до речі, змінив своє рішення щодо того, за яку політичну силу голосувати, у перші секунди оголошення «дня тиші». Якраз після закінчення програми «Шустер лайв». Щось «клацнуло» і картина українського політичного світу стала на свої місця. Багатьом доведеться цей внутрішній шлях пройти саме сьогодні.
Поспостерігати за Закарпаттям і закарпатцями можна було лише вийшовши на вулиці. І то їх там було небагато. Негода, втома від важкого нервового тижня далися взнаки. Ужгород – порожній. Вулицями їздити легко і приємно, авто стоять по гаражах і дворах. Тим більше уваги водій може відірвати від дороги і поглянути крізь заплакане скло на білборди. Політична реклама із них мала зникнути. І вона, начебто, зникла… Начебто, бо насправді, деякі політичні сили позаклеювали власну рекламу, на перший погляд, нейтральними закликами, «прийди і проголосуй. Настав час!», звітами про покращення і стабільність. І начебто без своєї партійної символіки, однак у впізнаваній стилістиці і колористиці. Навіть далекому від поліграфії і реклами окові кольори і шрифти кидаються у вічі. Виглядає так, що ці «наклейки» були спеціально надруковані, щоби повисіти один день і, наче й затулити собою політичну рекламу, а насправді – замінити нею ж, видною крізь «дірку у законі». І не знаєш чому більше дивуватися – винахідливості політ технологів, чи тому, скільки грошей було витрачено на ці одноденні наклейки у той час, коли більшість українців не мають грошей на найнеобхідніше. І якось читається на цих наклейках «грошей не шкода – потіми у парламенті відіб’ємо і повернемо собі все до копійки».
З такими думками ми «накинули» коло містом, оминувши, щоправда, закритий ще відучора центр. Закритий для гучного партійного концерту, на який звезли бюджетників із далеких районів і змусили їх стояти з прапорами. Дуже промовистою є діалог колеги із двома закарпатськими дядьками, що напередодні концерту вхопили його за рукав у центрі Ужгорода:
– Де тут можна випити каву і півдеци?
– Ось там, – вказує колега, і питає – По скільки платять?
– Ні по скільки. Ми із Тячівського району із комунального підприємства. Наш начальник партійний, от і привезли нас автобусом…
У кожного свої невеселі чомусь думки. І багато містян пішли їх «думати» на кладовища. У Барвінку зараз велелюдніше, аніж на Корзо. Люди мовчки прибирають могили, кладуть вінки, квіти, палять свічки над трунами предків. Між рядами виникають великі кучі торішнього листя, гілля, сміття і зів’ялих квітів.
Дуже не хочеться післязавтра запалити жалобну свічку під табличкою із написом «Україна» і викинути зів’ялі свої надії на кучугуру непотребу.
