На «Етно-діа-сфері» розсипали «Пісок з урн» (ФОТО)

Режисеру Олегу Мельничуку вдалося зробити практично неймовірне - за півтори години показати «історію ХХ століття» очима однієї людини, поета Пауля Целана, який народився і виріс у місті Чернівці, тож має безпосереднє відношення до України.

Олег Мельничук: «Спочатку ми планували робити виставу лише за його віршами. Однак вони, зазвичай, не мають сюжетної лінії, історії, тому вирішили більше зосередитись на його біографії, подіях, які вплинули на трагічний фінал життя творчої особистості.

Відповідно формулою вистави стала – історія ХХ століття очами Поета. Ми прослухали аудіозапис, як він уголос читав вірші. Це була досить м'яка людина, незважаючи на всі перипетії, які довелося пройти у житті: табори смерті, смерть батьків, повернення у Чернівці, куди прийшла радянська влада, втеча від нового фашизму в обличчі «комуністичного раю». Румунія, Австрія, Німеччина, Франція – він ніде не знаходить собі місця. Поета хвилювало все, що відбувається навколо. Він переймався подіями, конспектував усе, що відбувалося. Однак ХХ століття не приймало поета, він був усюди чужим, незважаючи навіть на численні літературні премії, славу і визнання. Адже він розумів: усе це не по-справжньому. І вважав, що сучасне суспільство буквально висмоктує всі соки з людини, бажаючи перетворити її на піщинку... У 1970 році, на піку слави, Целан кинувся з моста у Сену».

Вистава розпочинається з «археологічних розкопок» майбутнього – люди у захисних костюмах знаходять артефакти – якісь книги, вірші, листи... І починають їх вивчати... Перед нами відкривається дитинство поета, його формування як людини, потім школа - де євреї мали сидіти окремо від християн - перша душевна травма.

Далі на сцені досить реалістично відбуваються події, які добре відомі з історії - переділ світу, війна, концтабори, хаос і розруха. Вся рідня Целана була знищена нацистами. А він, дивом уцілілий, покидає рідні Чернівці, де вже починається «червоний» терор, і йде поневірятися по світу... Він втратив все – сім’ю, батьківщину, і віру...

Світ спокушав його преміями, але не спокусив. Целан вважає, що у світ мистецтва прийшли бездарі, які за допомоги роздачі цих відзнак іншим, виборюють собі алібі, місце під сонцем... Поет дуже боляче сприймав будь-яку фальш, бруд, брехню... І побачив, що Європа не винесла для себе якісь уроки з пережитого під час війни, не «очистилась»...

«Пісок з урн» – це назва першої відомої збірки Пауля Целана, що вийшла у 1948 році. Пісок на сцені символізує рідну землю, яку Поет змушений був покинути. Це і прах вбитих людей, це час і спогади... В цьому піску він намагається виростити корінець, який возить із собою по світу у чемодані...

Книжкова полиця з дитинства перетворюється на концтабірні нари, а мотузка, на якій матір розвішувала білизну - на колючий дріт. Незвичних перевтілень відбувається багато. У світі численних страждань - лише любов і творчість може врятувати...

Та не рятує Поета... Він не може жити з тим тягарем, який постійно носить з собою у душі ... Останньою крапкою стало звинувачення Поета у жовтій пресі – ніби він спекулює на пам'яті своїх рідних, які загинули у пеклі концтаборів... Ці газетні листки кидають йому в обличчя, буквально збиваючи з ніг, ховаючи під собою...

Вистава весь час тримає глядача у напрузі. Доповнює картину відеоряд, де показано як матеріалізуються думки і переживання. Ми чуємо голос Поета, повільний, стомлений, змучений, відчуваємо його дихання... Вистава відбувається багатьма мовами - в ній звучить німецька, російська, українська...

Слід зазначити, що саме Пауль Целан переклав на німецьку чимало відомих віршів Олександра Блока, Осипа Мандельштама, Сергія Єсеніна. І отримав найвищу німецьку літературну нагороду – премію імені Георга Бюхнера.

«Пісок з урн» – однозначно став значною подією у театральному житті Закарпаття. Тим паче, що режисер вистави Олег Мельничук – практично наш земляк, бо вже довгий час живе у Берегові, працює у місцевому угорському театрі.

Творчій колектив був відмічений почесною грамотою фестивалю «Етно-Діа-Сфера», нагородою від обласного управління культури. Через певний час виставу побачать глядачі у Австрії, Швейцарії та Німеччині.