Розгадка Йоббовиці, заборонене кохання графині Шенборн і знаменитий «фрич»

Автором цього видання є 39-річний учитель зарубіжної літератури Плосківської середньої школи Юрій Шипович. Це вже третя книжка краєзнавця і дослідника, присвячена рідній Свалявщині. У ній мовою цифр та історичних фактів проілюстровано минуле сіл району за давніх, австро-угорських, радянських часів та сучасності.

Свалявський район площею понад 0,7 тис. квадратних кілометрів налічує 29 населених пунктів, в яких проживає близько 55 тисяч чоловік. Унікальність району в тому, що він увібрав у себе самобутність як гірської — верховинської частини Підкарпаття, так і низинної — долинянської. Скажімо, у минулому села Керецьки та Березники були частиною Марамороського комітату, тоді як інші населені пункти району належали до іншої адміністративної одиниці — Березького комітату. Цей поділ зіграв суттєву роль у появі різниці між мешканцями єдиного тепер Свалявського району. Села Березького комітату були так званими кенезькими (кенезами в давнину називали засновників сіл, території яких були власністю васалів угорського короля). Кріпаки, якими заселяли нові села, мали пільгу від короля від 6 до 12 років не платити данину.

ерідко траплялося, що після цього терміну хитрі селяни знімалися з місць, аби заснувати нове поселення й знову не платити данини... Така постійна міграція населення в кенезьких селах вплинула і на лексику їхніх мешканців, і на звичаї, і на менталітет у цілому. Ще О. Духнович ділив етнічно Свалявщину на лемаків та лишаків: за звичкою жителів сіл району говорити “лем” або “лиш”.

Серед поселенців, яких кенези запрошували в новостворені села, були й марамороські селяни, яким набридло жити в густонаселених місцях, і галичани, котрі втікали від набігів татар, і волохи з Румунії. Підтвердженням останнього є румунські назви топонімів Магора, Кичера, Менчул, які зустрічаються майже в кожному селі Свалявського району.

Жителі Свалявщини — учасники різноманітних історичних подій. Приміром, на заклик князя Ференца Ракоці ІІ брали участь у повстанні куруців проти австрійців. Як згадка про ті події, в селах Березники та Керецьки досі поширене прізвище Куруц.

З перемогою австрійців влада над усією нинішньою територією Свалявського району перейшла австрійським графам Шенборнам. Це привнесло суттєві зміни в життя регіону: привезли картоплю, кукурудзу, нові породи худоби, дослідили та розробили мінеральні джерела краю. Саме завдяки Шенборнам на Свалявщині з’явилися села Драчино, Родникова Гута. Далі словацькі поселенці Г.Гути заснували Яківське, німці ж збагатили культуру Неліпина та Сускова. Однак чужоземне володарювання привнесло й інші зміни, зокрема в назви населених пунктів Свалявщини. Так, зміна назви з русинської на угорську відбулася в селі Ганьковиця, яка стала Кішонно (дослівно — Мала Анна), Малий Бистрий став Шебешфолу (Швидке Село), Плоске — Домбоштелек (Гірська Садиба), Солочин—Кіраліфісалаш (Табір Королевича). Але за радянських часів Ізвор став Родниківкою, Дорндорф—Драчином.

Реальні історичні факти та суху статистику, задля полегшення сприйняття читачем, автор поєднує з розмаїтими переказами та легендами, пов’язаними з історією того чи іншого поселення.

Зокрема, читач дізнається з книжки, що, порівняно з верховинськими селами, на Свалявщині (за винятком Ганьковиці та Солочина) майже не розводили овець, а свинарством серйозно займалися хіба що в самій Сваляві. Та й сама Свалява (давня назва — Сольва) в ті часи була більшою за сусіднє Неліпино лише на два дворогосподарства, а від Голубиного — на 5. У 1844 році Свалява отримала власну печатку, на якій був зображений стоячий чоловік, який наливає у діжку воду.

Знамениту свалявську мінеральну воду історичні джерела згадують ще у XV столітті. За часів Ференца Ракоці ІІ її експортували до Росії разом із вином, де вона цінувалася нарівні зі знаменитими карлсбадською та марієнбадською. У червні 1825 року губернатор Закарпаття граф Ргедеї Лайош замовив на святкування свого затвердження на посаду 50 пляшок мінводи зі свалявського джерела. На той час воно було занедбане й знаходилося просто неба в затінку великих дерев. Вода з великою кількістю бульбашок била просто з дупла дерева, прилаштованого над джерелом. Ця місцина на березі Латориці була улюбленим місцем відпочинку свалявців. Якось захмеліла компанія вилила у дупло над мінеральним джерелом бутель вина. А коли скуштували утворений напій, він усім дуже сподобався. Так і виник знаменитий «фрич» (вино, розбавлене мінералкою), який популярний і в наші дні.

В середині ХІХ століття розпочався промисловий розлив свалявської мінеральної води. Популярність її постійно зростала. Якщо у 1855 році її було продано лише 50 ящиків, то трохи згодом — уже 55 тисяч ящиків (мільйон пляшок).

Неповторна та самобутня історія й сіл Свалявщини. Так, у Драчині знаходиться стародавня могила першого угорського воїна, який, за переказами, помер від ран і був похований під час великого переходу вже по цей бік Карпат.

Назва Ганьковиці, за легендою, походить від імені дівчини Ганьки, коханки отамана опришків. За переказами, через село проходили монголи-песиголовці хана Батия, які зробили шаблями нарізи на столі місцевого газди. Цей стіл зберігався ще у 80-х роках ХІХ століття в родині Йойкунів-Поповичів.

Шенборни мали в Ганьковиці великий мисливський будинок. Взимку 1875 року граф Ервін Шенборн, їдучи на полювання з товаришами в Ганьковицю на санях, злетів зі скелі заввишки 30 метрів, але всі залишилися живими. На честь цього дивовижного порятунку граф Шенборн встановив на тому місці залізний хрест із розп’яттям.

Назва села Голубине походить від диких голубів, які водилися в лозах у тих місцях. Інша версія теж пов’язана з цими птахами. Коли ворог нападав з-за Карпат на територію Угорської держави, прикордонна варта запалювала в горах великі вогнища. На цей сигнал з Голубиного випускали поштового голуба, який летів у бік Мукачівського замку.

Одним із найдавніших сіл Закарпаття є Керецьки, які в архівних документах вперше згадуються в 1389 році, коли село разом з іншими було подаровано угорським королем Ласлом V Мукачівському замку. В Керецьках був маєток Шенборнів, який називався Чонок (за радянських часів він став дитячим тубсанаторієм «Човен». У цьому палаці жила графиня Емма Шенборн, яка, за легендою, мала роман із слугою Іваном. Вони зустрічалися довгі роки, доки про цю ганьбу не дізналася донька графині, баронеса Луїза-Розалія Загер, і не зганьбила маму. Викрита у зв’язку з простолюдином графиня покінчила життя самогубством. Похована вона в лісі недалеко від маєтку. Після приходу радянської влади місцеві селяни розграбували маєток Чонок, а сама Розалія Загер довгий час проживала по хатах своїх колишніх слуг.

У селі Плоске мінеральна вода існувала з давніх часів. У 1959 році розпочався її промисловий розлив, відтоді плосківська вода славилася на весь Союз, а тепер і за кордоном.

Ще знаменитішою є вода села Поляна, яке асоціюється в першу чергу з курортами та мінеральною водою.

За легендою, ще Данило Галицький лікував свої рани мінеральною водою в місцевому урочищі Ведмежий, побачивши, як це робить поранений ведмідь. У XVIII столітті місцеву воду розливали в бочки і продавали по всій Європі. Ця вода неодноразово відзначалася на різних конкурсах Австро-Угорщини. У 1946 році розпочався розлив знаменитої «Поляни квасової», а в 1965 р. було відкрито санаторій на 400 місць “Сонячне Закарпаття”.

В історії ж села Стройне згадується виходець з Галичини (з міста Стрий) на ім’я Стриян, який першим збудував тут хату.

В бібліотеці Національного музею в Будапешті зберігається рукописне Євангеліє XVII століття зі Стройного із записом про те, що цю книгу єврей Петро Плешовський купив за корову та бика від Петра Ганькувського.

Вельми колоритною є назва присілка Сускова Йоббовиці. Це кенезьке поселення було засноване у 1583 році Савою Йоббі. Володар Мукачева Ференц Магочі дав того ж року кенезький лист Степану Йобаку для заселення села “чесними кріпаками”. Нині Йоббовиця як самостійне село вже не існує, але воно не зникло безслідно, давши Закарпаттю поширене на Свалявщині прізвище — Йобак. Щоправда, у радянські часи, аби уникнути співзвучності з відомим вульгаризмом, його трансформували у Йовбак...

Іншим присілком Сускова є Ервінсдорф, що в перекладі з німецької означає “село Ервіна”. У 1850 році граф Шенборн переселив сюди колоністів з Австрії. Місцеві жителі дали поселенню назву Нове Село.

Книжка свалявського дослідника Юрія Шиповича “Свалявщина — історичні нариси” дає допитливому читачеві змогу дізнатися про багату історію цих та інших населених пунктів одного з районів Закарпатської області. Видання розраховане як на науковців, так і широкий загал.