Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина ІІ

Коли вперше перетинав кордон як далекобійник, страшенно переживав. Чи все добре з документами, чи не загонять на перевірку машини й вантажу, бо допущу якусь помилку в «регламенті»… Мене, звісно, на фірмі заспокоїли, давши в руки необхідну суму – на перехід. А в колійці вже хлопці розказали, кому, скільки й за що треба дати, щоб все було «тіп-топ».

На експорт – ліс та… недовижаті яблука

Найвигідніше працювати далекобійником, коли ти здійснюєш транскордонні перевезення.  Тобто везеш товар із України до Европи (найчастіше для закарпатців це – Угорщина, Австрія та Італія), а звідти – назад в Україну, або – о, фарт! – на Росію. Що б там не говорили про зовнішнього ворога, як би не закликали «не купуй товарів з російськими кодами» і т.д. закарпатці возили й возять фурами вантажі на Росію, й звідти – в Україну, чи транзитом на Європу (що, треба сказати, має місце все частіше). На Закарпатті бізнеси окремих перевізників вибудувані саме на співпраці з Росією. Хіба що стрілятимуть уже у них під вухом, тоді вони перестануть туди їздити – а поки про це не йдеться. Насамперед, не відмовляють через можливість заробити на пальному – бо крім грошей за трансфер вантажу є ще й додаткові кошти від продажу соляри.  

А так в основному в Європу ми експортуємо ліс. Це заборонений кругляк, який продовжують возити, не зважаючи на вето Президента, чи дошки (в Австрії з них роблять меблі), або дрова – колоті чи рубані, якими угорці гріються, бо вони дешевші за газ. Також – товари виробництва українського металургійного комплексу. Ще – природну сировину, як наприклад, розторопшу. Або, що мене здивувало, як вперше повіз, віджим із яблук з сокових заводів. З цього жому потім в Австрії ще примудряються робити яблучний сік. Хто би таке пив?..

Диво-папка для автостопу

Отож, для перетину треба мати певний набір документів. Перше – це звісно віза, а також документи на тягач з причепом та вантаж.

Наступне –  це дозвіл держави, на територію якої в’їжджаєш, про в’їзд з вантажем чи його транзит. Коштує цей дозвіл 50 грн. Його видає структури Укртрансінспекції Мінінфрастуктури. Крім того, книжка МДП ( TIR Carnet) має інші функції. Також багаторазові дозволи - дозвіл ЄКМТ ( СЕМТ ) з бортовим журналом (фрагмент тексту відредаговано). Або ці одноразові дозволи можна замінити так званим «центом» -- дозвільна книжка. За нею їздити набагато простіше, бо перед входом на прикордонну зону ти просто її заповнюєш щоразу на даний рейс. Але на машини євро3 (Євро-3 — екологічний стандарт, що регулює вміст шкідливих речовин в вихлопних газах транспортних засобів з дизельними і бензиновими двигунами. Був введений в Євросоюзі в 1999 році і замінений стандартом Євро-4 в 2005 році).такі книжки уже давно не видають. А саме з таких машин зазвичай і складається левова частка закарпатських парків. Їх колись купили, а вони ще не встигли від’їздити свій термін. Та видається, що невдовзі цих машин власникам доведеться поспішно позбуватися. Адже нещодавно Угорщина переглянула цінову політику на перевезення і дозвіл на в’їзд до цієї країни ЄС з липня 2015 коштує 200 євро. Перевізникам це невигідно. І зараз більшість закарпатських власників фур думають, де б їм подіти добру половину своїх гаражів. Тому, напевно, «євротрійки» невдовзі їздитимуть хіба що по Україні та в Росію.

Крім дозволів, є ще ряд специфічних документів, якими послуговуються далекобійники. Єдине, що серед цього переліку цікаве для інших – це так званий ТІ� (у перекладі з французької ця абревіатура значить «міжнародні перевезення» (Transports Internationaux Routiers). Компанії, що спеціалізуються на міжнародних вантажоперевезеннях і є учасниками Конвенції TIR, отримують так званий «карнет TIR». Він дає право водіям йти до місця призначення без огляду вантажу на кордонах. Але ця диво-папочка бежевого кольору допомагає водіям не лише минати кордони з вантажем. Якщо – а таке часто буває – ти добираєшся додому без машини, тобі досить стати на заправці чи на перехресті з карнетом TIR і згодом тебе обов’язково підбере хтось з колег. Такий от варіант автостопу для далекобійників.

П’ять гривень в паспорт – і добра тітонька тобі усміхнеться

Але документами підготовка до переходу не обмежується. Для того, аби перевезти вантаж через кордон між країнами, водієві потрібні гроші. Як правило, кожна фірма дає водієві певну суму на те, аби цей перехід здійснити вдало й без затримок.  Це приблизно 1000 грн. на виїзд з держави та повернення з імпортним вантажем. На що ж іде ця сума?

Перші 5 грн. хабара платиш на вагах, куди заїжджає кожна машина. Справа в тім, що часом твоя загальна вага не збігається зі вказаною в документах (особливо якщо це заборонений до вивозу кругляк, там похибка перебільшення може бути до 2-3 тон, тобто за документами ти везеш 22 тони, а насправді – 24). Але на це митники закривають очі. За 5 гривень. Але якщо в тебе вага перевищує допустиму норму (по Україні це 40, 8 тон), тут 5 гривень не врятує. Виписують штраф – від 100 грн. ( в залежності від проїханого з надмірною вагою кілометражу).

Далі тебе чекають на реєстрації, де маєш відмітитися, що ти зайшов прикордонну зону. За відмітку дають зазвичай 10 грн. Митник вдячно посміхається, швиденько згрібаючи купюру, махає наступному, а ти їдеш на оформлення. Традиційно платиш 50 грн. за оформлення документів на виїзд – банкноту із портретом Грушевського забирає так званий «касир» -- це людина, яка збирає з водіїв грошики, а потім ділиться з усією зміною. Але якщо в тебе нема митної пломби, яку зазвичай мусять повісити при замитненні вантажу, сума касиру збільшується до 100 грн. За це він чіпляє на причеп таку необхідну свинцеву шайбочку. Наступні 10-20 грн. забирає прикордонник, який перевіряє вміст твого причепу. За регламентом, він повинен відкрити борт, передивитися вантаж, впевнитися, що все в порядку, а для того аби не витрачати ні свій, а ні його час на це, і дають заповітні 10-20 грн.

Далі — паспортний контроль. В паспорт треба покласти 5 грн., тоді добра тітонька усміхнеться й вдарить печатку не на чисту сторінку, а на ті, де вже є відмітки. Ця маленька п’ятірка економить такі дорогі для далекобійника сторінки закордонного паспорту, які швидко закінчуються, й тоді потрібно документ міняти.

І це не хабарі. Просто економія часу

Це були грошові подяки нашим прикордонникам та митникам. Ми, водії, не називаємо це «хабарем». Це традиція, яка допомагає зекономити час. А час – це гроші.

Цікаво, що при поверненні назад, з імпортним вантажем, ці ж суми цим же людям, як правило збільшуються. А якщо ще й треба проходити додатково контроль певних служб, як наприклад, екологічний чи ветконтроль – суми поборів зростають в 3-5 разів. Це стосується тих випадків, коли замовник товару, який ввозять в Україну, не хоче переплачувати на місці його розмитнення – в Києві, Вінниці чи Дніпропетровську. Тоді водій дає 400-500 грн. на прикордонному митному контролі – й усі потрібні печатки поставлено. На місці доставки це б обійшлося дорожче.

«Порішати» проблеми на рідній митниці доволі дешево. А якщо потрібно знайти спільну мову, з наприклад, російськими митниками, готуй на це добру п’ятисотку. За 5, 10 чи 50 грн. тут з тобою співпрацювати ніхто не буде. Доблесні російські митники беруть хабарі більші в 3 рази. Тобто, якщо наш митник за оформлення вантажу просить 50, його  російський колега хоче мінімум 500 рублів.

А якщо не давати?

Без грошових подачок будеш проходити кордон дуже довго. Наші тобі влаштують «показательную порку». Можуть вчинити повну перевірку машини – це коли наганяють прикордонників з собаками, переривають усю машину, а потім, звісно, бажають щасливої дороги. Але три години твого робочого часу втрачено. Плюс – нервові клітини не відновлюються. Але таке буває рідко. Якщо раптом водій відмовляється від сплати традиційних внесків, митник кривиться,але відпускає.

А от на російському кордоні без хабарів не пройдеш узагалі. Мусиш заплатити. Не сьогодні так завтра, не завтра — так післязавтра. Можуть навіть завернути назад. Не знаю жодного водія, який би відмовився платити російським митникам. Палять навіть ідейні.

Пароль: «Традиція»

А що ж словаки та угорці, з якими стикаються наші водії по той бік кордону? Вони теж беруть.
Перший, з ким ти стикаєшся по той бік кордону – це поліцейський на паспортному контролі. Не дай Бог пропонувати йому хабар (хіба сам попросить, якщо в тебе якісь проблеми). Далі заїжджаєш на оформлення вантажу. Словак-митник, який тебе зустрічає, каже слово пароль: «традиція». Це означає: витягни з кишені 5 євро й потисни ними йому руку. Ще 5 євро словаки можуть попросити на рентгені.

А от мадяри беруть ті ж 5 євро, але в дуже цікавий спосіб. Митник ввічливо – називає тебе на ламаній російській «господином» -- просить купити чай, колу чи шоколадку. Купувати це треба з автоматів, які встановлено поряд. Водії між собою називають їх «доїльними» апаратами. Я думаю, що ці коли-шоколадки, за які кожен водій, що переходить угорський митний контроль, платять по 5 євро, потім вкладають туди ж таки й їх купляє хтось наступний. Посудіть самі: якщо він бере колу з кожного, а він бере, то за чергування можна впісятися чи луснути (бо треба випити біля 50 пляшок по 0,5 л). Та й зважаючи на користь від напою – за місяць злягти з гастритом чи виразкою.

Пам’ятаю один цікавий випадок з цим мадярськи «чаєм». Угорський митник каже одному водієві «господин, можно два чая». А хлопчик вирішив ввімкнути дурника (чи може, їхав вперше і його не попередили?), каже: «Добре.» Пішов в машину, заварив там два чаї в пластикові погарчики і приносить тому митнику. Усі водії, хто це бачив, лягли від сміху, а митник жарту не зрозумів. Чай вилив на землю, а тому пацанчику процідив: «Йди звідси, і щоб я тебе більше не бачив».

Видатки на перехід, про які я говорив, мають місце, якщо із вантажем усе добре. А якщо є певні проблеми (наприклад, неправильно оформлений вантаж, чи не вистачає якогось важливого папірця) – отут уже починаються справжні хабарі. Суми рахуються в євро – від 100. Якщо не заплатиш – можуть повернути назад, можуть арештувати вантаж, можуть виписати офіційний штраф. Тому платять, як правило, усі – бо штрафи, арешти, штраф площадки – це все набагато дорожче, як «компроміс».

Ідейні водії, що не дають хабарі, є. Одиниці, проте є.

Після Майдану та випадку, коли до ганебного стовпа прив’язали начальника чопської митниці, побори на якийсь час припинилися.

Видно було, що митники розгубилися. Бувало, що не брали хабара, якщо самі водії за звичкою пропонували. Тоді деякі власники гаражів своїм водіям взагалі перестали видавати ці додаткові кошти на перехід кордону. Та й деякі водії принципово перестали платити, хоча шефи все ще скидали гроші на хабарі. Але буквально за місяць система знову запрацювала. Майже нічого не змінилося, навіть більше вимагати не стали, не зважаючи на гіперінфляцію. Супроводжувалося це коментарями, що їм знову треба давати «наверх»

Ці мої розповіді-замальовки – не повна корупційна картина. Тільки підніжжя піраміди. Мені невідомо, скільки імпортери, чий вантаж ми тягнемо в Європу, платять керівництву митниці, щоб усе було ок. І скільки платять власники гаражів – за право бути у бізнесі.

Чи бувають ідейні водії, які не платять. Є. одиниці, але є. Вони довше проходять контроль, але хабарів не дають. На них треба рівнятися, бо ми ж хочемо жити в цивілізованій країні.

Хоча, з іншого боку, наші цивілізовані сусіди теж беруть. Щоправда, тільки з іноземців, і – це правда – в основному, з українців, білорусів та росіян.  Бо ми завжди раді дати – тільки щоб швидше «порішати».  Зате якщо іноземець проїжджає наших митників, у них свято. Іноземцеві-далекобіникові на нашу митницю варто заходити з товстим гаманцем.

Читайте усі частини нашого спецпроекту про далекобійників:

• Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина І
• Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина ІІ
• Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина ІІІ
• Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина ІV

Іван Романчук, спеціально для Mukachevo.net